33.Художня культура Індії.

На художню культуру давньоіндійського суспільства глибокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та філософських систем відзначається витонченістю зображення людини і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайласа. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобивши його численними скульптурними фігурами та барельєфними композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі серед відомих пам'яток давнини збереглося місто-фортеця Лад-Кот (кінець Х.11 от.) із унікальною цільно-залізною колоною, вік якої понад 150 тис. років. Поверхня цього металевого велета й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти призначення колони — завдання для вчених майбутнього.

Театр виникає зі стародавніх мисливських і сільськогосподарських ігор, масових матеріальних і карнавальних дій, релігійних обрядів, що неоні в собі елементи забави, діалогу, перевдягання, музики, співу, танцю, використання масок. Міфопоетичну свідомість окремих епох визначив як трагедійний, так і гостро комедійний характер народних ігор, з яких у тісному поєднанні з фольклорною епічною традицією почали викристалізовуватися окремі первинні форми театральної творчості як такої.

Незважаючи на певну спільність зародження видовищ, у різних народів цей процес відбувається по-своєму. Багатий і своєрідний театр, неповторюваний у своїх стародавніх традиціях, склався на Стародавньому Сході, в Індії, Китаї, Японії та інших країнах. Так, театр в Індії виник у глибоку давнину й досяг найвищого свого розвитку наприкінці стародавньої епохи, у період імперії Гуптів (IV—V ст.), але через 2—3століття почав занепадати, зберігши свої традиції, композиції, стилі й навіть мову лише в санскритській класичній драмі, пов'язаній з живою театральною традицією епохи стародавності та раннього Середньовіччя.

На жаль, ні про авторів п'єс, ні про суть драми відомостей майже немає, за винятком п'єс поета, теолога і філософа І—II ст. н. є. Ашваггоші, в яких уже чітко виступає оформлення п'єси, що включає пролог, події на акти і заключне благословення у формі віршів і прози; а також трактату "Натьяшастра" (Настанови у театральному мистецтві), що подає правила акторської гри, постановки вистави і написання драматичних творів. Тут є вистави і написання драматичних творів, натяки на генетичний зв'язок театру зі стародавніми культовими містеріями та імпровізованими сміховинними діями, створеними ніби самим богом Брахмою і розігруваними на святі Індри за змістом боротьби богів з асурами (демонами) та ритуалами родючості.

Вистави відбувались або в особливих театральних приміщеннях, або просто неба; актори виступали багато годин чи навіть кілька днів. Глядачів, як свідчить "Натьяшастра", збиралося дуже багато, і вони бурхливо

висловлювали своє захоплення чи невдоволення грою акторів, змістом текстів. У межах імперії Гуптів була об'єднана майже вся Індія, відбувалося значне піднесення соціального і духовного розвитку (IV—V ст.

н. е.). Драматургія цього періоду дійшла до нас лише фрагментарно — твори таких поетів, як Бхаса ("Побачення вві сні Васвадата"), Шур дака ("Глиняний візок"), Калідаса ("Шакунтала") та ін. Середньовічна драма, продовжуючи традиції стародавності, набула і нових тенденцій, зокрема в п'єсах Харші ("Ратнавалі"), Бхавабхуті ("Малаті і Мадхава"), Вава ручі ("Закохані") VII— VIII ст.

Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близький Схід не тільки перевозилися товари, але й відбувався жвавий культурний обмін. Індія в цьому процесі відіграла значну культуротворчу роль.