1.10. Анатомія тканин пародонту, будова зубо-ясенного з’єднання.

Пародонт – це комплекс тканин, які мають генетичну спорідненість і спільну функцію: ясна, зубна альвеола, періодонт і цемент кореня зуба. Життєдіяльність кожного елемента пародонта неможлива поза цією функціонально-морфологічною системою. Порушення структури і функції будь-якої його частини супроводжується у відповідь реакцією інших тканин пародонта.

Ясна покривають пришийкову частину кореня зуба і прилеглий до неї альвеолярний відросток. Розрізняють рухому (вільну) і нерухому частину ясен: вільна прилягає до поверхні зуба, а нерухома прикріплена за рахунок волокон власної оболонки до надкісниці альвеолярного відростка. Щілиноподібний простір між пришийковою частиною коронки зуба і яснами називають зубоясенним жолобком. Зубоясенний жолобок утворений за рахунок з’єднання епітелію ясен із ретикулярним шаром емалі. Порушення міцності цього прикріплення – перша причина утворення патологічного зубоясенного кармана.

Альвеолярні частини верхньої і нижньої щелеп містять зубні альвеоли, вистелені компактною пластинкою за формою і величиною коренів зубів. На верхній щелепі зубні альвеоли лежать ближче до щічної поверхні компактної пластинки альвеолярного відростка, тому зовнішня стінка альвеол тонша за внутрішню. Значний прошарок губчастої речовини розташовується з піднебінного боку альвеол передніх зубів. На нижній щелепі язикова стінка альвеолярної частини передніх зубів значно товща за губну і має вигин, який надає цій частині альвеол великої стійкості до жувального тиску. У ділянці бічних зубів, уздовж зовнішньої та внутрішньої поверхні тіла нижньої щелепи, наявні потовщання губчастої речовини, які укріплюють альвеоли і надають зубам великої стійкості.

Сполучна тканина, розташована між лункою і коренем зуба, називається періодонтом, а простір, у якому вона розташована, отримав назву “періодонтальна щілина”. Форма періодонтальної щілини, унаслідок звуження у середній третині кореня, нагадує форму пісочного годинника.

Величина періодонтальної щілини залежить від багатьох факторів: віку, наявності чи відсутності зубів-антагоністів, патологічних процесів у пародонті.

До тканин періодонта належать переплетені між собою пучки колагенових волокон, які входять з одного боку в цемент кореня, а з другого – у стінку альвеоли, еластичні волокна, кровоносні та лімфатичні судини, нерви, клітинні елементи ретикулоендотеліальної системи. Серед функціонально орієнтованих волокон виділяють косі зубоальвеолярні і верхівкові. У багатокореневих зубів, крім того, виділяється група волокон, розташованих у ділянці біфуркації коренів.

Амортизаційна функція періодонта – це здатність сприймати і гасити жувальний тиск за рахунок розтягнення пружних колагенових волокон, передачі тиску на стінки лунки. Трофічна функція періодонта тісно пов’язана з жувальним тиском, який стимулює обмінні процеси у пародонті. Наявність у періодонті численних нервових рецепторів сприяє регуляції жувального тиску та виконанню функції своєрідного органа дотику.

Цемент, який покриває корінь зуба, за своєю структурою і хімічним складом дуже схожий на кісткову тканину. Проте велика його частина не містить клітинних елементів. Тільки у приверхівковій частині та біфуркації багатокореневих зубів відкладається цемент, який містить клітини. Безклітинний цемент складається із колагенових волокон поздовжнього напрямку паралельно поверхні зуба. Друга група волокон іде в радіальному або тангенціальному напрямку. Наявність зв’язку пульпи і періодонта підтверджують анастомози між дентинними канальцями і відростками цементних клітин.