13. Порівняльна характеристика будови серця хребетних.

У безчерепних течія крові збуджується пульсацією стінок передньої частини черевної судини – черевної аорти і так званих «зябрових сердець». У хребетних рух крові забезпечується діяльністю серця.

Серце явояє собою товстостінний мускульний мішок, поділений на кілька відділів – камер. Основними відділами серця є: передсердя, яке приймає кров, і шлуночокЮ який спрямовує її по тілу. Кількість камер неоднакова у різних класів хребетних. В найпростішому випадку, у круглоротих і риб, є одне передсердя і один шлуночок; в амфібій і рептилій серце трикамерне за рахунок поділу передсердя на два самостійних відділи; у птахів і ссавців (також у крокодилів) серце чотирьохкамерне, бо з’являються два шлуночки. Між відділами серця є клапани, які забезпечують певну спрямованість течії крові.

Ембріонально серце виникає як розширення задньої частини черевної аорти, яка у цьому місці згортається у вигнуту петлю. Передній відділ петлі дає початок шлуночкові серця, задній – передсердю. Всі відділи серця у межах окремих класів гомологічні, ускладнення будови відбувається із появою легеневого дихання та зростанням його значення. Серце має поперечно-смугасту мускулатуру, проите скорочення його не підкорене вольовим імпульсам.

14. Еволюція видільної системи хордових.

Видільні органи всіх хребетних представлені нирками. Однак будова і механізм функціонування нирок у різних груп хребетних різний. У нижчих хребетних спочатку закладається система видільних канальців, які відкриваються лійками – нефростомами в порожнину тіла і служать для безпросереднього транспортування продуктів виділення. Поблизу лійок знаходяться невеликі здуття із сплетенням кровоносних судин – судинні клубки, які відіграють роль при транспортуванні продуктів виділення шляхом їх фільтрації із крові. Протилежний кінець кожної видільної трубки впадає у загальну видільну протоку. Такий тип видільного органу має назву головної нирки (від слова голова), або переднирки (пронефрос). Їх вивідна протока зветься пронефричним каналом. Переднирки функціонують у нижчих хребетних у зародковому стані.

У дорослих особин нижчих хребетних розвивається другий тип нирки – тулубова нирка, або первинна нирка (мезонефрос). Мезонефрос закладається позаду від переднирки. Його видільнв канальці майже втрачають зв’язок з порожниною тіла і одержують продукти виділення безпосередньо з крові. В зв’язку з цим нефростоми рудиментарні. Навпаки, згадані вище судинні клубки утворюють складне сплетіння кровоносних судин. Вони розташовуються в особливих виростах видільних канальців – капсулах Шумлянського.

На час формування тулубової нирки пронефрос редукується. Пронефричний канал розщеплюється на два. З одним з них сполучються канальці мезонефросу, і він функціонує як сечовід та називається вольфовим каналом. Друга частина пронефричного каналу лишається деякий час зв’язаною з пронефросом, а після редукції останнього він або зникає (у самців) або функціонує як статева протока (у самок) і називається мюллеровим каналом.

У вищих хребетних пронефрос не розвивається, і як зародковий видільний орган функціонує мезонефрос. У дорослому стані мезонефрос заміщається тазовою ниркою , або метанефросом, який розвивається позаду від тулубової нирки. У цьому випадку ниркові канальці зовсім не мають лійок у порожнину тіла, а починаються мальпігієвим тільцем, тобто капсулою Шумлянського з судинним клубком. Канальці відкриваються в окрему загальну вивідну протоку – метанефричний канал, який відщеплюється від заднього відділу вольфового каналу. Мезонефрос після сформування тазової нирки зникає цілком (у самок) або від нтого залишаються передні його ділянки через які проходять канальці, що сполучають статеву залозу (сім’яник) з волфовим каналом. Таким чином, вольфовий канал у самців вищих хребетних залишається, але виконує функцію статевої протоки. У самок цю роль виконує той самий канал, щой у нижчих хребетних, тобто мюллерів канал.

15. Еволюція жіночої статевої системи хребетних.

16. Еволюція чоловічої статевої системи хребетних.

Статеві залози хребетних, як привило, парні. Вони розвиваються з відділу мезодерми, де відбувається поділ цього зачатку на соміт і бокову пластинку. Спочатку (у безщелепних) статеві залози не мали вивідних проток, статеві продукти випадали через розриви стінок гонад у порожнину тіла, звфідки виводилися у зовнішнє середовище через спеціальні пори. Далі виникли статеві шляхи, які певною мірою зв’язані з видільними органами. Так, у самок всіх хребетних (крім круглоротих та костистих риб), як яйцепровід функціонує мюллерів канал, тобто один із залишків пронефрічного каналу. У самців (за тими ж винятками) статевим шляхом є вольфів канал, який у нижчих представників одночасно служить і сечоводом (при мезонефричній нирці), а у вищих, в зв’язку з відокремленням метанефричного каналу, виконує роль статевої протоки.

Статеві продукти самок практично завжди випадають спочатку в порожнину твла, а потім уже надходять у мюллерів канал (бо останній не зв’язаний з гонадою.) А у самців дозрілі статеві клітини по сім’явиносних канальцях транспортуються через передній відділ мезонефричної нирки у вольфів канал. Так буває у нижчих хребетних. У вищих хребетних з метанефричною ниркою згадана передня частина мезонефросу не редукується і виконує функцію зв’язку між сім’яником та вольфовим каналом. Це так званий придаток сім’яника. Різниця полягає у тому, що у нижчих вольфів канал виконує подвійну функцію сечовода і сім’япроводу, а у вищих – тільки сім’япроводу. Винятком є круглороті, які не мають статевих проток, і костисті риби із особливими статевими шляхами.