- •1.2. Мета і завдання соціальної політики
- •1.3. Умови реалізації соціальної політики
- •1.4. Суб'єкти соціальної політики
- •1.4.1. Людина як суб'єкт соціальної політики
- •1.4.2. Держава як суб'єкт соціальної політики
- •1.4.3. Політичні партії у структурі суб'єктів соціальної політики
- •1.4.4. Громадські організації як суб єкти соціальної політики
- •1.4.5. Шляхи оптимізації діяльності суб'єктів соціальної політики
- •1.5.1. Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальної політики
- •1.5. Принципи реалізації соціальної політики
- •1.5.2. Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції і цілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики
- •1.1.1. Комплексність соціальної політики
- •1.5.4. ПІринцип пріоритету соціальних інтересів людини, особистості
- •1.5.5. Принцип єдності організаційних
- •1.5.7. Принцип єдності централізованих
- •1.6. Основні напрямки і пріоритети здійснення соціальної політики в сучасних умовах
- •1.6.1. Соціальна політика, спрямована на створення умов
- •1.6.2. Соціальна політика як чинник розвитку суспільних і соціальних відносин
- •1.6.3. Соціальна політика, спрямована на формування соціальної безпеки людини і суспільства*
- •1.6.4. Гуманітарна сфера і гуманітарна політика
- •2.1. Соціальні відносини
- •2.2. Соціальна структура суспільства і соціальна політика
- •1.1.2. Класи і класові відносини
- •2.3.4. Процеси соціальної мобільності як об'єкт соціальної політики
- •2.3.5. Суперечливий характер соціального простору сучасного українського суспільства
- •2.4. Соціальна політика,
- •2.4.1. Соціальна політика як чинник формування економічних основ для стабільного етнонаціонального розвитку
- •2.4.5. Основні засади оптимізації мовної політики
- •2.41.6. Правові засади етнонаціональної політики
- •2.5. Соціальна політика, спрямована на регулювання сімейно-шлюбних відносин
- •2.5.1. Основні пріоритети соціальної політики, спрямованої на регулювання сімейно-шлюбних відносин
- •1,2, Соціальна політика, спрямована на створення умов для виконання сім'єю своїх основних функцій
- •2.5.3. Соціальна політика як чинник реалізації репродуктивної функції сім'ї
- •1,5.4. Вплив соціальної політики на здійснення сім'єю виховної функції
- •2,5.5. Створення сприятливих можливостей
- •2.5.6. Роль соціальної політики у здійсненні сім'єю господарсько-побутової функції
- •2,5.7. Створення соціальних умов для реалізації сім'єю функції використання вільного часу (проведення дозвілля)
- •3.1. Поняття соціального захисту і соціальної безпеки
- •3.1.1. Гарантії соціального захисту в Конституції України
- •3.1.2. Визначення соціального захисту
- •3.1.3. Соціальний захист і соціальна безпека
- •3.1.4. Мета соціального захисту
- •3.1.5. Активна і пасивна спрямованість соціального захисту
- •3.1.6. Соціальний захист і соціальне забезпечення
- •3.2. Історія розвитку соціального захисту до кінця XIX ст.
- •3.2.1. Особиста доброчинність
- •3.2.2. Церква
- •3.2.3. Боротьба з жебраками
- •3.2.4. Соціальний захист за часів козаччини
- •3.2.5. Запровадження державної системи соціального захисту
- •3.3. Формування сучасних систем соціального захисту і роль моп у цьому процесі
- •3.3.1. Трансформація економічної ролі сім'ї
- •3.3.2. Колективна відповідальність за індивідуальний добробут
- •3.3.3. Формування систем соціального захисту в різних країнах
- •3.3.4. Роль моп у формуванні сучасних систем соціального захисту
- •3.4. Система соціального захисту в україні
- •3.4.1. Соціальний захист як система
- •3.4.2. Напрямки соціального захисту
- •3.4.3. Соціальна робота
- •3.5. Сучасні проблеми соціального
- •3.5.1. Обмеження ресурсів на соціальні цілі
- •3.5.2. Демографічні, економічні та соціальні проблеми
- •3.5.3. Здійснення необхідних реформ у сфері соціального захисту
- •3.5.4. Глобалізація соціального захисту
- •3.5.5. Концепція сталого розвитку
- •4.1. Основні поняття
- •4.1.2. Визначення страхування
- •4.1.3. Страхова солідарність
- •4.1.4. Характеристики ризику
- •4.1.5. Страхові тарифи
- •4.1.6. Економічна природа страхування
- •4.2. Кошти і тарифи
- •4.2.3. Об'єкти й суб'єкти в соціальному страхуванні
- •4.2.4. Перерозподіл коштів у соціальному страхуванні
- •4.2.5. Диференціація тарифів у соціальному страхуванні
- •4.3. Види соціального страхування
- •4.3.1. Перелік видів соціального страхування
- •4.3.2. Специфічні особливості пенсійного страхування
- •4.3.3. Цілі пенсійного страхування
- •4.3.4. Умови надання пенсій
- •4.3.5. Соціальні пенсії
- •4.3.6. Види пенсійних систем
- •4.3.7. Державні солідарні (розподільчі) системи
- •4.3.8. Накопичувальні системи
- •4.3.9. Диверсифікація пенсійного забезпечення
- •4.3.10. Криза пенсійної системи в Україні
- •4.3.11. Криза пенсійного забезпечення в зарубіжних країнах
- •4.3.12. Чилійська пенсійна система
- •4.3.13. Нова трирівнева пенсійна система
- •4.3.14. Варіанти пенсійної реформи
- •4.3.15. Пенсії по інвалідності
- •4.3.16. Медичне страхування
- •4.3.17. Страхування від нещасних випадків
- •4.3.18. Страхування на випадок безробіття
- •5.1. Соціальне нормування
- •5.1.1. Мінімум засобів існування
- •5.1.2. Сім'я як: об'єкт соціального нормування
- •5.2.1. Бідність як суспільно-історичне явище
- •5.2.2. Визначення бідності
- •5.2.3. Межа та вимірювання бідності
- •5.2.4. Статистичні характеристики бідності
- •5.2.5. Бідність у сучасному світі
- •5.2.6. Бідність в Україні
- •5.3. Соціальна допомога
- •5.3.2. Визначення соціальної допомоги
- •5.3.3. Переваги адресності
- •5.3.4. Два аспекти адресності
- •5.3.5. Види помилок в адресуванні
- •5.3.6. Способи адресування
- •5.3.7. Додаткові ефекти програм адресної допомоги
- •5.3.8. Субсидії громадянам та підприємствам
- •5.3.9. Характеристики соціальної допомоги згідно з Міжнародним бюро праці
- •6.1. Класифікація держав загального добробуту
- •6.1.1. Загальна характеристика
- •6.1.2. Моделі держави загального добробуту
- •6.2. Шведська модель соціал-демократичної держави добробуту
- •6.2.1. Політичні передумови
- •6.2.2. Фінансування соціальної сфери
- •6.2.3. Перерозподіл доходів
- •6.2.4. Соціальна допомога
- •6.2.5. Становище жінок
- •6.2.6. Сімейна політика
- •6.2.7. Охорона здоров'я
- •6.3. Держава загального добробуту
- •6.3.1. Соціально-ринковий консенсус
- •6.3.2. Соціальні витрати
- •6.3.3. Доходи і бідність
- •6.3.4. Соціальна допомога
- •6.3.5. Становище жінок
- •6.4. Держава загального добробуту у сша
- •6.4.1. Загальні риси
- •6.4.2. Ідеологія і соціальні витрати
- •6.4.3. Нерівність доходів і бідність
- •6.4.4. Соціальна допомога
- •6.4.5. Расова нерівність і держава добробуту
- •6.4.7. Охорона здоров я
- •Основи соціальної політики
- •8КигаіІ¥8куу, Уііаііу а.
6.2.7. Охорона здоров'я
Швеція на відміну від інших країн не має загальнонаціональної системи охорони здоров'я. Більшість її установ і фінанси цієї сфери підпорядковані вибюрним місцевим владам — радам провінцій. Обслуговування пацієнтів у поліклініках і робота лікарів загального
профілю фінансуються регіональними напівавтономними фондами медичного страхування. Основну адміністративну та фінансову відповідальність у шведській системі охорони здоров'я покладено на 26 рад провінцій, які керують лікарнями і поліклініками. В основі охорони здоров'я лежить законодавство, що детально передбачає державні правила й стандарти лікування. Держава фінансує будівництво нових лікарень і підготовку лікарів. На відміну від інших країн у Швеції перевага надається лікуванню в лікарнях перед амбулаторним.
Усі жителі країни мають право на лікування в лікарні, на дому і на первинну медичну допомогу. Проте за візит до лікаря, виписування рецепта та стоматологічну допомогу пацієнт повинен сплатити невелику суму з власної кишені. Тривале перебування в лікарні також коштує певної, хоча може й символічної, щоденної плати. Шведська система охорони здоров'я є прикладом державного медичного страхування, тому що право на отримання медичної допомоги не базується на страхових внесках і 90 % коштів надходить з місцевих і державного бюджетів. У 1984 р. державна частка видатків на охорону здоров'я становила 91,4 % загальної кількості видатків у цій сфері. У 1985 р. на всю Швецію було лише дві невеликі приватні клініки, які пропонували радикальне медичне втручання, і лише 5 % лікарів працювали у приватному секторі. Великобританія і Швеція були єдиними серед розвинених капіталістичних країн, які могли забезпечити державною медичною допомогою 100 % населення. У 1986 р. частка видатків на охорону здоров'я у ВВП становила у Швеції 9,1%.
Здоров'я населення Швеції, безперечно, є одним з найкращих у світі. Дитяча смертність постійно перебуває серед найнижчих на Заході (у 1985 р. вона становила 6,8 на 1000 живих народжень); тривалість життя тут також одна з найвищих. За цими показниками Швецію можна порівняти лише із Швейцарією. Проте незважаючи на загалом високі показники здоров'я всередині шведського суспільства спостерігається диференціація за станом здоров'я соціальних груп: існує обернена залежність між рівнем освіти й рівнем смертності; найгірше здоров'я мають низькокваліфіковані та малооплачувані робітники, іммігранти, безробітні протягом тривалого часу, одинокі люди, розлучені чоловіки й діти батьків, які малозабезпечені або мають проблеми із психікою.
На сучасному етапі поширюється рух за надання пріоритетності первинній медичній допомозі та профілактичним заходам, спрямо-
162
163
ваним на найуразливіші групи. Це зумовить зрушення від відповідальності індивіда за своє здоров'я до колективної відповідальності трудового колектизу й суспільства за забезпечення інформованості всіх груп населення щодо своїх можливостей збереження і зміцнення здоров'я.