6.3. Держава загального добробуту

В СОЦІАЛЬНО ОРІЄНТОВАНІЙ РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ ФРН

6.3.1. Соціально-ринковий консенсус

Поняття "соціально орієнтована ринкова економіка" якнайкраще відображує ідеологію соціальної політики Федеративної Республіки Німеччини. Цю концепцію висунула Християнсько-демократична партія наприкінці 40-х років, щоб якось відмежуватися від поперед­нього державного устрою і від НДР. Це намагання було реакцією ліберально налаштованих кіл на фашизм і сталінську концепцію ав­торитарної держави, що втратили довіру народу й були деструктив­ними для громадянського суспільства. Антинацистські та антикому­ністичні настрої, заохочувані західними союзниками та утворенням НДР, були провідними мотивами у справі винесення вироку плану­ванню, націоналізації та іншим програмам, що мали "соціалістич­ний" характер.

Соціально орієнтована ринкова економіка провідну роль відво­дить ринкові, що репрезентує приватну соціальну та економічну ініціативу у громадянському суспільстві за допоміжної функції дер­жави. Заходи соціально-економічної політики згідно з її принципами не повинні зачіпати ринковий процес розподілу коштів, включаючи розподіл доходів і майна, якщо вони не вдосконалюють використан­ня ресурсів, не підвищують ефективність і активність суб'єктів рин­кових відносин. Питання про те, до якої межі заходи соціальної полі­тики можуть підвищувати економічну ефективність через компенса­цію ринкових ризиків, залишається відкритим. Дюссельдорфські принципи 1949 р. християнських демократів включають "природне право на роботу", "соціальне страхування як основу соціальної без­пеки" та "соціальне забезпечення згідно з доведеною нуждою із сус­пільних фондів поза, соціальним страхуванням". Однак основний на­голос було зроблено на індивідуальному та сімейному самозабезпе-

164

ченні через соціальне страхування. Держава відповідала за соціаль­не забезпечення лише у виняткових випадках. Ідеологія соціально орієнтованої ринкової економіки не була набором політичних ре­цептів. Вона лише визначала межі державного втручання, полишаю-чи широке поле діяльності для політиків на майбутнє. Тут мали вплив і соціал-демократи, які зосереджувалися на проблемах регу­лювання умов праці, сприяння повній зайнятості та захисту вразли­вих груп населення, і буржуазні партії, які робили наголос на розши­ренні внутрішніх можливостей сім'ї та сприянні формуванню влас­ності.

6.3.2. Соціальні витрати

Німеччина витрачає великі кошти па соціальні цілі. Найвищий темп зростання соціальних видатків спостерігався у 50-ті роки. У 1960 р. частка видатків становила 20,4% ВВП, що на той час було найвищим рівнем серед країн ОЕСР. У 1981 р. ця частка збільшила­ся до 29,2 %, проте через фінансову кризу в наступні роки ФРН зму­шена була скорочувати соціальні видатки відносно зростання ВВП. Це вплинуло передусім на реальний розмір пенсій і ступінь охоплен­ня допомогами по безробіттю.

6.3.3. Доходи і бідність

Незважаючи на те що у ФРН витрачаються великі державні кош­ти на соціальне забезпечення, грошові виплати мають суттєво мен­ше значення як джерело доходу населення, ніж, наприклад, у Швеції. Це, безперечно, пов'язано з меншими податковими надходженнями. Рівень оподаткування доходу населення у ФРН можна порівняти із США, однак він значно нижчий, ніж у Швеції. Проте внески праців­ників на соціальне страхування значно вищі, ніж в інших країнах. Дані про розподіл доходів свідчать, що 20 % населення ФРН з най­вищими доходами мають найбільшу частку сукупного доходу на­селення порівняно з іншими країнами. Водночас частка сукупного доходу, що належить 20 % населення з найнижчими доходами, на­ближається до середнього значення по країнах ОЕСР. Очевидно, ні­мецька система запобігання зубожінню працює так само добре, як і шведська, і набагато краще, ніж американська. Якщо за межу бід­ності взяти 50 % середнього подушного сімейного доходу, то вия­виться, що лише 7,4 % сімей, або 8,5 % населення, бідні. Це один з найкращих показників у країнах ОЕСР. Доходи перерозподіляються

165

переважно по горизонталі в межах професійних груп, переважно від економічно активного населення до пенсіонерів. Хоча вертикальний перерозподіл порівняно скромний, він життєво важливий для людей з низькими доходами. За даними 1980 р., 20 % найбідніших отриму­вали б лише 0,2 % сукупних доходів населення, якби не соціальні трансферти, завдяки яким вони мали 6,9 % сукупних доходів. Проте загалом система перерозподілу доходів відтворює стратифікацію суспільства. Розбіжність між доходами найбагатших і найбідніших вища, ніж у середньому по країнах ОЕСР, хоча розбіжність між бід­ними і середнім класом, навпаки, дещо менша. Це пояснюється ефек­тивною діяльністю профспілок, які вимагали більшого підвищення заробітної плати для менш оплачуваних працівників. Через те що пенсії, допомоги по безробіттю та інші виплати по соціальному стра­хуванню пов'язані з попередніми заробітками, професійні спілки слід розглядати як силу, яка може активно, хоча й опосередковано, впливати на систему підтримки доходів.

Німеччина належить до країн, де відбувається розшарування ро­бітничого класу на привілейовану більшість, яка є ядром ринку пра­ці, і маргіналізований нижчий прошарок. До заможних належать також літні люди, яки мають повний пенсійний стаж і доходи від власності. У гіршому становищі опиняються безробітні та їхні сім'ї, люди, які не зайняті на постійній роботі або отримують низьку заро­бітну плату, пенсіонери і вдови з недостатнім страховим стажем, одинокі матері, особи без певних занять, бездомні. їх підтримує дер­жава через систему адресної соціальної допомоги і допомоги по без­робіттю.