Тестування гнучкості

Контроль гнучкості дозволяє виявити у школярів здібності виконувати рухи з великою амплітудою. Гнучкість визначає рівень підготовленості дітей та молоді до виконання окремих вправ, а також рівень майстерності юних спортсменів. При недостатній гнучкості стає більш

складним і повільним процес засвоєння рухових навичок, обмежується рівень прояву м'язової сили, координаційних та швидкісних здібностей, знижується економічність роботи, збільшується вірогідність отримання травм (Платонов, 1997).

Для фізичного виховання учнів має значення контроль розвитку рухомості у суглобах тіла: кульшовому, хребетному стовпі, плечовому, ліктьовому, колінному, гомілковостопному. Характер і площину рухів для цих суглобів наведено у табл. 139 (Мак-Дугалл, Уенгер, Грін, 1998).

На рис. 102 показано три основні площини рухів людини.

Гоніометри

Гоніометр використовується для вимірювання амплітуди рухливості в суглобі. Результат визначається у градусах. Існує велика кількість різновидів гоніометрів (рис. 103).

Вони складаються із шкали (вона може бути на 180° або на 360°), що показує значення кута, єдиної осі і двох плечей. Одне плече гоніометра нерухоме. При вимірюванні рухливості вісь гоніометра розташовується у центрі суглоба, а плечі встановлюються вздовж осі відповідних кісток з різних боків суглоба. Значення рухливості суглоба у градусах визначається на шкалі гоніометра. Такі гоніометри легко виготовляються самостійно. Для цього необхідно два транспортири, закріплених разом, і два плеча — лінійки (одне плече із прозорого оргскла; Norris, 1996).

При використанні гоніометрів виникає дві основні проблеми: 1) не завжди можна точно визначити вісь суглоба; 2) якщо немає досвіду вимірювання, то буває важко розташувати плечі гоніометра вздовж кісток частин тіла і тримати їх у цьому положенні під час вимірювання.

Більш надійним вимірювальним пристроєм є гоніометр гравітаційного типу (див. рис. 103, позиції 3, 4). Гоніометр складається із гравітаційної стрілки і ремінців кріплення до кінцівок. Якщо немає можливості придбати гоніометр промислового виробництва, то його можна виготовити самостійно. Такий прилад складається із двох транспортирів, з'єднаних у коло за допомогою металевої пластини. У центрі кола — рухома стрілка, нижня частина котрої має додаткове обтяження і тому постійно займає прямовисне положення. Диск за допомогою шарніра з'єднується зі стрижнем і може бути встановлений в усіх трьох площинах. Ремінцями прилад кріпиться до будь-якої частини тіла.

Визначити амплітуду рухливості ступні можна за допомогою спеціального гомілковостопного гоніометра (див. рис. 103, 5). Прилад складається із міцної сталевої педалі 1, транспортира 2, поворотного механізму 3, закріпленого на основі приладу 4, і стрілки з обтяженим кінцем 5, вісь котрої закріплена у підшипниках. Поворотний механізм дозволяє встановити транспортир у сагітальній площині (для вимірювання амплітуди згинань і розгинань) і у фронтальній площині (для вимірювання амплітуди відведення і приведення ступні). До ноги гоніометр закріплюється еластичними ремінцями із затискувачем 6.

Контроль рухливості у кульшових суглобах

Рухливість у кульшовому суглобі вимірюється при згинанні, розгинанні, відведенні та обертанні ноги.

Обладнання. Браншевий і гравітаційний гоніометри, гімнастичні лава і стінка.

Згинання.

Проведення тесту. Відомо кілька варіантів визначення рухливості в кульшових суглобах.

Варіант 1 (Платонов, 1997). Вимірювати рухливість у кульшовому суглобі при згинанні і розгинанні ноги можна в положенні стоячи, використовуючи браншевий гоніометр (рис. 104,1-2). Точки прикладання центра гоніометра показано на рис. 105.

Варіант 2 (Сермєєв, 1973). Учасник тестування лежить спиною на гімнастичній лаві (рис. 104, 3). Коліно пряме, розігнуте. Гравітаційний гоніометр прикріплюється до зовнішньої сторони верхньої частини ноги. Центр приладу суміщають з верхівкою великого вертлюга стегнової кістки.

Вимірювати можна активну і пасивну гнучкість. Контроль активної гнучкості здійснюється шляхом кількісної оцінки здібності учня виконувати вправи з великою амплітудою за рахунок активності скелетних м'язів. Пасивна гнучкість характеризується амплітудою рухів, досягнутою при використанні зовнішніх сил (застосування обтяжень, блочних пристроїв, допомоги партнера тощо). Показник пасивної гнучкості завжди вищий від показника активної гнучкості. Різниця між активною і пасивною гнучкістю показує величину резерву для розвитку активної гнучкості. При вимірюванні активної гнучкості згинання прямої ноги виконує сам учень, а при вимірюванні па­сивної гнучкості виконувати згинання допо­магає вчитель.

В аріант 3 (Arnot, Gaines, 1994). Визначення рухливості в кульшовому суглобі при згинанні зігнутої у колінному суглобі ноги в положенні лежачи, використовуючи браншевий гоніометр. Показники рухливості у даному випадку будуть значніші порівняно з результатами, отриманими при згинанні прямої ноги.

Оцінку показників рухливості у кульшовому суглобі при згинанні зігнутої ноги у положенні лежачи наведено у табл. 140.

Варіант 4 (Norris, 1996). Існують прості способи оцінювання рухливості в кульшовому суглобі, що не вимагають використання гоніометрів.

А. Активна рухливість в кульшовому суглобі при згинанні прямої ноги. Із вихідного положення лежачи на спині необхідно підняти пряму ногу якомога далі угору вперед (рис. 106, 1). Візуально визначається ступінь рухливості.

Оцінка: добра рухливість — згинання більш ніж на 90°; середня — згинання на 90°; низька — згинання менше ніж на 90°.

Б. Пасивна рухливість у кульшовому суглобі при згинанні зігнутої ноги. Із вихідного положення лежачи на спині підтягнути руками одну ногу (за стегно) до грудей. Друга нога знаходиться на підлозі пряма (рис. 106,2). Вимірюється відстань від коліна до грудей за допомогою лінійки.

Оцінка: добра рухливість — коліно торкається грудної клітки; середня — відстань між коліном і грудьми від 10 до 15 см; низька — відстань понад 15 см.

Результат. Амплітуда рухливості, визначена у градусах, сантиметрах і візуально.

Загальні вказівки та зауваження.

1. Вимірювання гнучкості здійснюється після спеціальної розминки.

2. Необхідно стежити, щоб під час вимірювання стегно було у горизонтальному положенні, а спина рівно лежала на лавці.

Розгинання. Проведення тесту. Варіанти вимірювання рухливості у кульшовому суглобі при виконанні розгинання ноги такі.

Варіант 1 (Сермєєв, 1973). Учасник тестування лежить животом на гімнастичній лаві. Ноги прямі. Гравітаційний гоніометр прикріплюють до бокової поверхні верхньої частини ноги (так як у попередньому вимірюванні). Нога рухається по дузі угору і назад якомога далі.

В аріант 2 (Бубе, Фек, Штюблер, Трогш, 1968). У даному тесті визначається амплітуда рухливості в кульшовому суглобі при згинанні і розгинанні ніг. Школяреві пропонують виконати шпагат спочатку правою ногою вперед, а потім — лівою, тримаючись рукою за гімнастичну стінку або спираючись на підлогу (рис. 107). Лінійкою вимірюється відстань від пахової області до підлоги або за допомогою браншевого гоніометра величина кута при розведенні ніг.

О цінки показників рухливості при виконанні поздовжнього шпагату наведено у табл. 141.

Результат. Амплітуда рухливості визначається з точністю до 1° або 1 см.

Загальні вказівки та зауваження.

У першому варіанті тесту при вимірюванні таз повинен торкатися лави, а коліно — бути розігнутим.

Відведення. Проведення тесту. Наведемо кілька варіантів виконання тесту.

Варіант 1 (Бубе, Фек, Штюблер, Трогш, 1968). Учасник тестування стоїть спиною до опори (гімнастичної стінки). Ноги разом, коліна і спина прямі, руки в боки і стискають поперечину гімнастичної стінки для збереження рівноваги. Гравітаційний гоніометр прикріплюють до передньої поверхні нижньої частини ноги. Нога виконує рух у бік і угору по дузі якомога далі (рис. 108).

Варіант 2 (Сермєєв, 1973). Визначення рухливості у кульшовому суглобі при відведенні ноги можливе і у положенні лежачи (див. рис. 104, 5).

В аріант 3 (Norris, 1996). Із вихідного положення лежачи на спині учень розводить прямі ноги в сторони (див. рис. 106, 3). Візуально оцінюється ступінь розведення ніг.

Оцінка: добра рухливість — ноги розведені більш ніж на 90°; середня — на 90°; низька — менше ніж на 90°.

Варіант 4 (Бубе, Фек, Штюблер, Трогш, 1968). Учасник тестування стоїть спиною до гімнастичної стінки. Руками міцно утримується за стінку на рівні плечей. Позаду на стіні закріплена вертикальна планка, на якій нанесені (знизу угору) сантиметрові поділки. За командою «Можна!» учень ковзанням виконує поперечний шпагат. По вимірювальній планці реєструється найменша відстань від пахової області до підлоги (рис. 109).

Поперечний шпагат можна виконувати і без опори.

Оцінки показників рухливості в кульшових суглобах при виконанні поперечного шпагату наведено у табл. 142.

Результат. Амплітуда рухливості визначена в градусах, сантиметрах або візуально.

Загальні вказівки та зауваження.

1. У першому варіанті вимірювання положення тулуба має бути вертикальним, коліна розігнуті, ступні направлені уперед.

2. При виконанні поперечного шпагату руками можна перехоплювати поперечини гімнастичної стінки.

Обертання.

Проведення тесту.

Варіант 1 (Мак-Дугалл, Уенгер, Грін, 1998). Учасник тестування сидить на гімнастичній лаві, поклавши на неї пряму ліву (або праву) ногу, ступня виступає за межі лави. Друга нога, котра не бере участі у вимірюванні, опущена вниз, ступня упирається у підлогу. Гравітаційний гоніометр прикріплюють зі сторони підошви вимірюваної ступні, котра має бути у вертикальному положенні (рис. ПО). Спочатку ступня повертається назовні як можна далі. Прилад визначає показники для латерального (зовнішнього) обертання. Потім ступня повертається всередину якомога далі. Прилад визначає показники для медіального (внутрішнього) обертання.

В аріант -2 (Платонов, 1997). Школяр лежить на гімнастичній лаві, випрямлені ноги утримує разом, ступні розслаблені. Після виконавчої команди повертає ступні максимально назовні (рис. 111). Вимірюється кут активної ротації між осями ступень.

Оцінка: добра рухливість — кут 120° і більше (візуально — другий палець знаходиться на рівні нижнього краю п'яти); погана — 90° і менше (візуально — кут між ступнями менший прямого кута).

Варіант 3 (Norris, 1996). Учасник тестування приймає вихідне положення сидячи на підлозі, ноги зігнуті у колінах і підняті, ступні разом. За допомогою зусиль рук необхідно розвести коліна в боки, намагаючись притиснути їх до підлоги (див. рис. 106, 4). За допомогою лінійки визначається відстань коліна від підлоги.

Оцінка: добра рухливість — відстань від підлоги до колін менш ніж 15 см; середня — 15 см; низька — більш ніж 15 см.

Результат. Амплітуда рухливості у кульшовому суглобі при обертанні ноги визначається у градусах за сумою латерального і медіального обертання візуально або при лінійному вимірюванні з точністю до одного сантиметра.

Загальні вказівки та зауваження. Для кожного вимірювання рухливості суглобів надаються три спроби. Реєструється кращий результат.

Нормативні оцінки показників рухливості суглобів для дітей шкільного віку наведено у табл. 143 і 144 (Сермєєв, 1973).

Контроль рухливості у суглобах хребетного стовпа

Обладнання. Браншевий і гравітаційний гоніометри; гімнастична лава і мат; лінійка і рулетка.

Рухливість у суглобах хребетного стовпа вимірюється при згинанні, розгинанні, латеральних нахилах і обертанні.

Згинання.

Проведення тесту. Раніше було описано кілька варіантів методики вимірювання рухливості у суглобах хребетного стовпа.

Існують також інші варіанти вимірювання і оцінки рухливості у суглобах хребетного стовпа при виконанні згинання тулуба.

Варіант 1 (Платонов, 1997). Учасник тестування сидить на гімнастичній лаві з випрямленими ногами без хвату руками (рис. 112). Тулуб і голова активно нахиляються вперед-вниз. За допомогою звичайного гоніометра вимірюється кут між вертикальною площиною і лінією, що з'єднує клубовий гребінь таза з остистим відростком сьомого шийного хребця. Рухливість оцінюється як добра, коли голова учня торкається колін (кут не менше ніж 150°). Якщо кисті рук не дотягуються до гомілковостопних суглобів (кут менше ніж 120°), то рухливість погана.

Варіант 2 (Norris, 1996). Вихідне положення, як і у першому варіанті, але вимірювання здійснюється канцелярською лінійкою. За ко­мандою «Можна!» учень нахиляється уперед і намагається дістати рука­ми стуні ніг (див. рис. 106, 5). Визначається відстань між пальцями рук і ступнями ніг.

Оцінка: добра рухливість — торкання пальцями ступень; середня — відстань між пальцями рук і ступнею від 10 до 15 см; низька — відстань понад 15 см.

Варіант 3 (Norris, 1996). Учасник тестування сидить на стільці, спираючись на його спинку, не згинаючись у кульшових суглобах, нахиляється вперед, намагаючись якомога нижче опустити руки (див. рис. 106, 6).

Оцінка: добра рухливість — долоні дістають до підлоги; середня — пальці дістають до підлоги; низька — пальці дістають до середини гомілки.

В аріант 4 (Сермєєв, 1973). При нахилі тулуба вниз із положення стоячи (рис. 113, 1) вісь гравітаційного гоніометра встановлюють у місця таких хребців: II шийного — для визначення рухливості шийного відділу; І грудного — для визначення рухливості верхнього грудного відділу; VII грудного — для визначення рухливості нижньогрудного та поперечного відділу; V поперечного — для визначення рухливості кульшового суглоба при згинанні тулуба (рис. 113, 2).

Варіант 5 (Arnot, Gaines, 1994). Із вихідного положення стоячи ноги на ширині таза учасник тестування нахиляється повільно вниз і намагається руками торкнутися поверхні підлоги. Нахил відбувається до з'явлення болю у верхній частині ніг. Оцінки результатів тесту наведено у табл. 145.

Варіант 6 (Мак-Дугалл, Уенгер, Грін, 1998). Учасник тестування лежить на спині, ноги разом прямі, руки вздовж тулуба. Гравітаційний гоніометр закріплюють до будь-якої сторони грудної клітки (середньопахова лінія) трохи нижче пахової ямки на висоті соска. При нахилі вперед визначаються показники рухливості суглобів хребетного стовпа.

Результат. Амплітуда рухливості, що визначається у градусах або сантиметрах.

Загальні вказівки та зауваження.

1. Використовуючи будь-який варіант вимірювання рухливості в суглобах хребетного стовпа при згинанні треба стежити за тим, щоб ноги були прямі.

2. Візуально можна визначити особливості еластичності м'язів хребетного стовпа (рис. 114,1 — підвищена еластичність м'язів; 2 — недостатня еластичність м'язів спини викликає надмірну округлість хребетного стовпа; 3 — нормальна еластичність м'язів спини, але недостатньо розтягнуті м'язи попереку).

Нормативні оцінки деяких показників рухливості в суглобах хребетного стовпа при нахилі тулуба вниз для дітей шкільного віку наведено у табл. 146, 147 (Сермєєв, 1973).

Розгинання.

Проведення тесту. Є кілька варіантів визначення рухливості в суглобах хребетного стовпа, що вимірюється при розгинанні тулуба.

Варіант 1 (Мак-Дугалл, Уенгер, Грін, 1998). Учасник тестування лежить на животі, ноги разом випрямлені, руки вздовж тулуба. Гравітаційний гоніометр прив'язують із будь-якого боку грудної клітки (середньопахова лінія) трохи нижче пахової ямки на висоті соска. За командою «Можна!» учень робить розгинання тулуба назад.

Варіант 2 (Бубе, Фек, Штюблер, Трогш, 1968). Учаснику тестування пропонують виконати міст (рис. 115). Його можна виконувати із зігнутими у колінах ногами та з прямими. Перед виконанням тесту учень лягає на гімнастичний мат на спину. Ступні підтягнуті впритул до сідниць, руки спираються на рівні плечей біля голови. За командою учень виконує міст, руки і ноги мають бути якомога ближче. Визначається мінімальна відстань у сантиметрах між долонями і п'ятами.

Зуєв (1998) пропонує якісну оцінку виконання тесту із положення лежачи на спині:

Варіант 3 (Norris, 1996). Із вихідного положення лежачи на грудях школяреві пропонують зробити повне розгинання рук, таз намагатися якнайменше відривати від підлоги (див. рис. 106, 7). За допомогою лінійки визначається відстань між гребенем тазової кістки і підлогою.

Оцінка: добра рухливість — відстань між гребнем тазової кістки і підлогою менше 5 см; середня — від 5 до 10 см; низька — більше 10 см.

Результат. Амплітуда рухливості, що визначається у градусах або сантиметрах.

Загальні вказівки та зауваження.

1. При розгинанні тулуба назад ноги не повинні відриватися від підлоги.

2 . Вимірювання при виконанні моста виконується від п'яток до третього пальця руки (див. рис. 115).

Латеральні нахили. Проведення тесту. Існує кілька варіантів визначення рухливості в суглобах хребетного стовпа при виконанні нахилів тулуба убік.

Варіант 1 (Мак-Дугалл, Уенгер, Грін, 1998). Учасник тестування перебуває в основній стійці. Гравітаційний гоніометр прикріплюють

до середньої частини спини (відростки грудного відділу хребетного стовпа) на висоті сосків. Учень спочатку робить максимальний нахил уліво, а потім управо (рис. 116).

В аріант 2 (Платонов, 1997). Вихідне положення і виконання тесту аналогічні першому варіанту. Але вимірювання здійснюється метровою лінійкою від середнього пальця відповідної руки до підлоги.

В аріант 3 (Norris, 1996). Учень набуває вихідного положення стійка, ноги на ширині плечей. Не згинаючи ніг у колінах і не нахиляючись уперед або назад слід зробити нахил убік і якомога нижче опустити руку вниз (рис. 106, 8).

Оцінка: добра рухливість — пальці руки опустилися нижче рівня колін; середня — пальці на рівні колін; низька — при нахилі убік пальці рук вище колін.

Результат. Амплітуда рухливості, що визначається в градусах або сантиметрах.

Загальні вказівки та зауваження.

1. При вимірюванні не можна відривати п'яти від підлоги.

2. Ноги постійно мають бути прямі.

3. Учаснику тестування забороняється нахилятися вперед або назад.

4. При вимірюванні необхідно забезпечити стійкість таза.

Обертання — тест, запропонований Флейшманом (Fleishmann, 1964).

Проведення тесту. На стояку закріплюється вимірювальна шкала довжиною 30 дюймів (1 дюйм = = 2,5 см). Від 12-дюймової відмітки під прямим кутом до стіни на підлозі проводиться пряма лінія (рис. 117). Учень із сильнішою правою рукою стає лівим боком до розмітки на стіні на відстані витягнутої руки, носки на лінії, ступні зімкнуті. Із такого вихідного положення учасник тестування повер-

тає тулуб, намагаючись пальцями витягнутої руки дістати якомога далі розмітки. Для лівші використовується інша шкала і поворот тулуба виконується у зворотному напрямку.

Результат. Амплітуда рухливості визначається у сантиметрах.

Загальні вказівки та зауваження.

1. При виконанні тесту вчитель впритул ставить свою ступню до ступні школяра, для того щоб той зберігав вихідне положення.

2. Результат фіксується в тому випадку, коли крайнє положення при обертанні тулуба зберігається не менше ніж 2 с.

Контроль рухливості у плечових суглобах

Обладнання. Браншевий та гравітаційний гоніометри; гімнастичні палиця та лава; лінійка.

Для вимірювання гнучкості в плечових суглобах при викруті рук Третьяков розробив досить простий прилад (Сергієнко, 1997). Він складається з металевої трубки завдовжки 120 см, на котру нанесено сантиметрові поділки від 0 до 100 см. На одному кінці трубки закріплено нерухому рукоятку. Інша рукоятка вільно ковзає по трубці. Впритул до неї на трубку надягають муфту зі стопорною пружиною. Позначки вимірювальної шкали починаються від краю повзунка.

Рухливість у плечових суглобах вимірюється при згинанні і розгинанні, відведенні і приведенні, обертанні.

Згинання і розгинання.

Проведення тесту.

Варіант 1 (Arnot, Gaines, 1994). Учасник тестування лежить на животі, ноги разом прямі, руки вперед з гімнастичною палицею, хват на ширині плечей. За командою «Можна!» школяр, не згинаючись у кульшових суглобах, не згинаючи ліктьових суглобів і не піднімаючи голови від підлоги, піднімає якомога вище гімнастичну палкицю. Визначається

висота піднятої над підлогою палиці.

Оцінку рухливості для дітей 10-12 років наведено в табл. 148.

N orris (1996) дає таку оцінку рухливості у плечових суглобах при виконанні цього тесту: добра рухливість — руки піднімаються більш як на 20 см; середня — 15-20 см; низька — менше ніж на 15 см.

Варіант 2 (Платонов, 1997). Учасник тестування лягає спиною на гімнастичну лаву, голова — на краю. Зведені руки опущені (пасивно — під власною ваг ою) за голову. За допомогою браншевого гоніометра вимірюється кут між поздовжньою віссю плеча і горизонтальною площиною (рис. 118). При добрій рухливості лікті опускаються нижче горизонтальної площини на 10-20 %, при поганій рухливості руки знаходяться горизонтально або вище рівня лави.

Варіант 3 (Бубе, Фек, Штюблер, Трогш, 1968). Вимірювання рухливості у плечових суглобах проводиться при виконанні викруту прямих рук назад і вперед (визначення рухливості в плечових суглобах при згинанні-розгинанні). Для цього використовують пристрій Третьякова. Тест виконується із вихідного положення основна стійка, вимірювальний пристрій знаходиться в обох руках хватом зверху, руки вперед-вниз. Стопорну трубку встановлюють на нульову відмітку. Вимірювальний пристрій переносять угору назад до торкання з тілом, а потім знову у вихідне положення. При виконанні викруту руки розводять на необхідну відстань.

Показником рухливості у плечових суглобах є найменша відстань між долонями (ширина хвату) при викруті прямих рук назад і вперед. У зв'язку з тим, що ширина хвату рук залежить від ширини плечей (чим ширші плечі, тим ширший хват), визначають відносний показник рухливості плечових суглобів (ВПРПС):

Ширину плечей (акроміальний діаметр) вимірюють за допомогою антропометричного циркуля (рис. 119). Вимірюється відстань між правою і лівою акроміальними точками товстотним циркулем спереду. Нормативні оцінки цього показника наведено у табл. 149.

Платонов, Сахновський (1988) запропонували п'ятибальну шкалу оцінки абсолютних (без урахування ширини плечей) показників рухливості плечових суглобів, визначених при викруті рук (табл. 150).

Зуєв (1988) вважає, що для шкільного віку рухливість у плечових суглобах при викруті рук можна оцінювати так:

Оцінка Хлопці

5 — ширина плечей, см х 2 + 10 см;

4 — ширина плечей х 2+20 см;

3 — ширина плечей х 2+10 см

Дівчата

5 — ширина плечей х 2;

4 — ширина плечей х 2+10 см;

3 — ширина плечей х 2+20 см.

Варіант 4 (Мак-Дугалл, Уенгер, Грін, 1998). Учасник тестування стоїть у виступаючому куті стінки (рис. 120). Рука, на якій будуть проведені вимірювання, витягнута за виступаючий кут. Спина притиснута до стіни, лопатки, сідниці і п'яти торкаються стіни. Гравітаційний гоніометр прикріплюють до бокової сторони передпліччя, а його центр має знаходитися на лінії, що з'єднує латеральний надвиросток плечової кістки і центр плечового суглоба. При згинанні у плечовому суглобі рука рухається угору по дузі якомога далі (долоня ковзає по стіні). При розгинанні — рука рухається вниз і назад по дузі з найбільшою амплітудою (долоня також ковзає по стіні).

Варіант 5 (Сермєєв, 1973). Пасивну рухливість плечових суглобів при розгинанні визначають із вихідного положення лежачи животом на столі (або гімнастичній лаві). Гравітаційний гоніометр закріплюють на зап'ясті. Учитель відводить руки учасника тестування назад до появи больового відчуття (рис. 121).

Варіант 6 (Лях, 1998). Активну рухливість плечових суглобів при розгинанні визначають так. Досліджуваний стає спиною до стіни, ноги разом, руки розводять у боки так, щоб мізинці рук торкалися стіни (рис. 122). Потім, не відриваючи мізинців від стіни, відходять на максимальну відстань уперед. На рівні лопаток рулеткою вимірюють відстань у сантиметрах від спини учня до стіни.

В аріант 7 (Norris, 1996). Визначити рухливість плечового суглоба при згинанні і розгинанні руки можна у положенні стоячи, використовуючи браншевий гоніометр. Точку прикладання центру гоніометра показано на рис. 123.

Результат. Амплітуда рухливості, що визначається в сантиметрах або градусах.

Загальні вказівки та зауваження.

1. При вимірюванні рухливості, як пропонується у варіанті 4, п'яти, сідниці і плечі повинні торкатися стіни.

2. Рух лопаток може вплинути на вимірювання, тому їх рухливість має бути мінімальною.

3. Тести на гнучкість слід виконувати після відповідної розминки.

4. Для вимірювання рухливості при виконанні викруту рук надається необмежене число спроб. В усіх останніх випадках надаються попередні спроби, а потім надається три залікові. Кращий результат записується у протокол.

Нормативні оцінки показників рухливості в плечових суглобах для дітей шкільного віку наведено у табл. 151, 152 (Сермєєв, 1973).

Відведення і приведення. Проведення тесту. Є кілька варіантів визначення рухливості в плечових суглобах, що вимірюється при відведенні і приведенні рук.

Варіант 1 (Мак-Дуталл, Уенгер, Грін, 1998). Учасник тестування перебуває у положенні стоячи боком до стіни, руки опущені, лівим (або правим) плечем торкається стіни. Ступні — разом, а коліна і лікті — випрямлені. Гравітаційний гоніометр прив'язується до задньої частини правого (або лівого) передпліччя так, щоб його центр знаходився на лінії між верхівкою акроміона і ліктьовим відростком

(рис. 124). Після прийняття вихідного положення за командою «Можна!» рука рухається в сторону, угору і назовні якомога далі по дузі.

Варіант 2 (Платонов, 1997). Учень сидить на підлозі, випрямивши спину. Прямі ноги витягнуті вперед (помічник притискає коліна до підлоги). Прямі руки витягнуті вперед на висоті плечей долонями всередину. Учитель, який стоїть за спиною учасника тестування, нахиляється до нього і, взявши за руки, відводить їх максимально назад у суворо горизонтальній площині. Учень не повинен згинати спину, змінювати положення долонь.

Оцінка: якщо руки наблизилися одна до другої на відстань 15 см без особливого старання з боку помічника, учень має середню рухливість; якщо руки доторкнуться — рухливість вище середньої.

Варіант 3 (Norris, 1996). Учасник тестування самостійно відводить прямі руки назад за спину (див. рис. 106, 9) і намагається схрестити їх якомога вище.

Оцінка: добра рухливість — руки схрещуються на рівні передпліччя; середня — схрещуються на рівні ліктів; низька — схрещуються на рівні зап'ястя.

Варіант 4 (Arnot, Games, 1994). Із положення стоячи школяр заводить руки за спину, пальці прямі. Долоня однієї руки повернута до спини, а другої — до спини тильною стороною. За командою «Можна!» необхідно наблизити долоні рук одна до другої якомога ближче.

Norris (1996) для результатів цього тесту дає іншу оцінку: низька рухливість — відстань між пальцями більше 15 см; середня — від 10 до 15 см; добра — пальці обох рук зчіплюються.

Варіант 5 (Norris, 1996). Вимірювати рухливість у плечовому суглобі при відведенні і приведенні руки можна у положенні стоячи, використовуючи браншевий гоніометр. Точку прикладання центру гоніометра показано на рис. 125, 2.

Результат. Амплітуда рухливості визначається у сантиметрах, градусах або візуально за зовнішніми орієнтирами.

Загальні вказівки та зауваження.

1. У першому варіанті вимірювання рухливості у плечових суглобах лівий (або правий) кулак має постійно торкатися тіла і стіни.

2. При виконанні тесту руку слід піднімати тільки вбік (а не уперед або назад), рухливість лопаток має бути зведена до мінімуму. П'яти не відриваються від підлоги.

Обертання. Проведення тесту. Опишемо два варіанти вимірювання рухливості у плечових суглобах при обертанні руки.

Варіант 1 (Мак-Дугалл, Уенгер, Грін, 1998). Учасник тестування стоїть біля виступаючого кута стіни. Рука, для якої визначається рухливість, відводиться і згинається під прямим кутом у лікті (рис. 125). Передпліччя перемішується за виступаючий кут стіни. Друга рука — збоку, спина притиснута до стіни, лопатки, сідниці і п'яти теж торкаються стіни. Гравітаційний гоніометр прив'язують до передпліччя так, щоб його центр знаходився на лінії, котра проходить від ліктьового до ліктьошилоподібного відростка. Потім передпліччям виконується рух вперед, угору і

назад по дузі якомога далі. Визначаються показники для латерального (зовнішнього) обертання руки.

Варіант 2 (Сермєєв, 1973). Учень виконує тест у положенні стоячи, одна рука з гравітаційним гоніометром витягнута вперед, пряма (рис. 126). Гоніометр закріплюється на зап'ясті. Амплітуда рухливості визначається при медіальному і латеральному обертанні руки.

Результат. Амплітуда рухливості визначається з точністю до 1°. Загальні вказівки та зауваження.

У першому варіанті вимірювання п'яти, сідниці і плечі мають постійно торкатися стіни, передпліччя не змінює положення щодо плеча.

Контроль рухливості у ліктьовому суглобі

Обладнання. Браншевий і гравітаційний гоніометри; стіл (або лава). рухливість у ліктьовому суглобі вимірюється при згинанні і розгинанні.

Згинання і розгинання.

Проведення тесту. Опишемо два варіанти вимірювання рухливості у ліктьовому суглобі при згинанні і розгинанні передпліччя.

Варіант 1 (Мак-Дугалл, Уенгер, Грін, 1998). Учасник тестування сидить обличчям до столу так, щоб лікоть виступав за один край, а пахвова ямка спиралась на другий (рис. 127). Гравітаційний гоніометр прикріплюється до задньої поверхні передпліччя на рівні 12 см проксимально до ліктьошилоподібного відростка. Центр гоніометра встановлюється на лінії між п'ясно-фаланговим суглобом і латеральним надвиростком плечової кістки. При згинанні передпліччя рухається угору і назад по дузі якомога ближче до плеча. При розгинанні передпліччя рухається вниз і уперед до максимуму.

Варіант 2 (Мартиросов, 1982). Учень стоїть біля стіни (або гімнастичної стінки). Плече торкається стінки і знаходиться у верти­кальному положенні. Центр браншевого гоніометра встановлюється в центр ліктьового суглоба (рис. 128, 1). Визначається амплітуда активних і пасивних рухів при згинанні передпліччя.

Результат. Амплітуда рухливості визначається з точністю до 1°.

Загальні вказівки та зауваження.

У першому варіанті вимірювання рухливості в ліктьовому суглобі плече має бути горизонтальним, положення плечового суглоба не повинно змінюватися.

Контроль рухливості у колінному суглобі

Обладнання. Браншевий і гравітаційний гоніометри; гімнастична лава, мат; прив'язні ремінці; табурет.

Рухливість у колінному суглобі визначають при згинанні і розгинанні, ротації гомілки.

Згинання і розгинання.

Проведення тесту. Наведемо два варіанти вимірювання рухливості у колінному суглобі при згинанні і розгинанні гомілки.

Варіант 1 (Мак-Дугалл, Уенгер, Грін, 1998). Учасник тестування лежить животом на гімнастичній лаві, коліна знаходяться на краю лави, а гомілка виступає за її край (рис. 129). Руки попереду і збоку захоплюють край лави. Гравітаційний гоніометр прикріплюється до боку гомілки так, щоб його центр знаходився на лінії між латеральним надвиростком і латеральним боком щиколотки. При вимірюванні гомілка ви­конує рух угору і назад по дузі (виконується згинання), наближаючись якомога ближче до сідниць. Потім виконується розгинання гомілки. Ступня рухається уперед і вниз до повного розгинання.

Варіант 2 (Мартиросов, 1982). Учень стоїть обличчям до гімнастичної стінки. До неї за допомогою ремінців фіксується стегно вимірюваної ноги і поперечний відділ хребетного стовпа. Центр установки браншевого гоніометра показано на рис. 130. Нерухома бранша гоніометра встановлюється вздовж поздовжньої осі стегна, а рухома — гомілки. Вірне і невірне розташування «плечей» гоніометра при вимірюванні рухливості в колінному суглобі при згинанні гомілки показано на рис. 131. При невірному розташуванні «плечей» гоніометра значення рухливості колінного суглоба зменшується.

Результат. Амплітуда рухливості визначається з точністю до 1°.

Загальні вказівки та зауваження. У першому варіанті виконання тесту положення стегна і тіла під час руху не повинно змінюватись.

Ротація. Проведення тесту. Пропонується два варіанти виконання тесту.

Варіант 1 (Платонов, 1997). Учасник тестування набуває вихідного положення стоячи на колінах, п'яти разом. Розводячи назовні ступні, що знаходяться у положенні тильного згинання, учень переходить у положення сидячи на п'ятах (рис. 132). Вимірюється кут пасивної ротації: кут між осями ступень (лінія середини п'ятки і другого пальця).

Оцінка: добра рухливість — кут дорівнює 150° і більше (візуально: п'яти не вище ніж на 3 см від підлоги); недостатня — 90° і менше (візуально: кут між осями ступень менше прямого).

Варіант 2 Вимірювання проводиться браншевим гоніометром у положенні стоячи. Нога піднята до горизонталі стегна і зігнута у колінному суглобі під кутом 90°. Центр гоніометра встановлюється в точку, показану на рис. 130, 2. рухлива бранша утримується по осі гомілки, а нерухома — у вертикальному положенні. Виконуються рухи гомілки вправо і вліво.

Результат. Амплітуда рухливості визначається у градусах або візуально.

Загальні вказівки та зауваження. Присідання виконується на підлозі, щоб чітко було видно відстань від п'яток до підлоги.

Контроль рухливості у гомілковостопному суглобі

Обладнання. Браншевий, гравітаційний і спеціальний гоніометри для вимірювання рухливості в гомілковостопному суглобі; лінійка; гімнастична лава.

Рухливість у гомілковостопному суглобі вимірюють при згинанні і розгинанні, еверсії та інверсії ступні.

Згинання і розгинання.

Проведення тесту. У практиці фізичного виховання можливо використати декілька варіантів вимірювання рухливості у гомілковостопному суглобі.

Варіант 1 (Мак-Дугалл, Уенгер, Грін, 1998). Учасник тестування набуває вихідного положення сід на гімнастичній лаві. Ліва (або права) пряма нога знаходиться на лавці, а ступня виступає за її край (рис. 136). Гравітаційний гоніометр закріплюється до внутрішнього боку ступні приблизно на середній дузі. Підошва перпендикулярна гомілці. Рух ступні максимально вниз дозволяє визначити рухливість у гомілковостопному суглобі при згинанні, рух угору — при розгинанні.

Варіант 2 (Мартиросов, 1982). Для вимірювання рухливості використовується браншевий гоніометр. Учень набуває вихідного положення сід на гімнастичній лаві, вимірювана нога зігнута у колінному суглобі, кут між гомілкою і стегном становить 90°. За такого положення ноги, як показали дослідження Сермєєва, можливо визначити максимальне значення рухливості в гомілковостопному суглобі. Точку прикладання до ступні центру гоніометра показано на рис. 134.

Варіант 3 (Norris, 1996). Учасник тестування стає біля стіни на відстані 0,5 м. Спираючись руками на стіну, не згинаючи ніг у колінах і не відриваючи п'ятки від підлоги нахиляється вперед (див. рис. 106, 10). За допомогою браншевого гоніометра (або візуально) визначається рухливість при виконанні розгинання ступні.

Оцінка: добра рухливість — амплітуда менша ніж 60°; середня — 60°; низька — більше ніж 60°.

Варіант 4 (Norris, 1996). Учень стає у вихідне положення на коліна. Коліна і гомілковостопні суглоби разом. Тильна частина гомілки торкається підлоги. Учаснику тестування пропонують повільносісти на п'ятки (рис. 106, 11). Лінійкою вимірюють відстань між підйомом ноги і підлогою при пасивному згинанні ступні.

Оцінка: добра рухливість — підйом лежить на підлозі; середня — відстань між підйомом ноги і підлогою 5 см; низька — відстань більше ніж 5 см.

Варіант 5 (Платонов, 1997). Активну рухливість у гомілковостопних суглобах при згинанні ступень можна визначити візуально. Учасник тестування сідає на лаву, ноги разом, випрямлені у колінних суглобах. Учневі пропонують зігнути ступні (рис. 135).

Оцінка: добра рухливість — ступня становить пряму лінію з гомілкою (кут 180°); низька — кут між поздовжньою віссю великогомілкової кістки і віссю ступні менше ніж 160°.

Варіант 6 (Arnot, Gaines, 1994). Вимірювання активної рухливості у гомілковостопному суглобі при згинанні ступні виконується лінійкою (у сантиметрах). Визначається відстань від великого пальця до підлоги. Оцінку рухливості для дітей 10-12 років наведено у табл. 153.

Варіант 7 (Сермєєв, 1973). Визначити амплітуду рухів ступні можна за допомогою спеціального гоніометра (див. рис. 103, 5). Учень має бути босоніж або у тоненьких шкарпетках. Педаль одягається на ступню так, щоб її загострений кінець знаходився біля верхів'я медіальної щиколотки. Вона щільно притискається до підошви, повторюючи її рухи. Під час вимірювання гомілка фіксується у вертикальному положенні. Виконуються активні і пасивні згинання і розгинання, і тільки пасивна інверсія і еверсія ступні.

Варіант 8 (Сермєєв, 1973). Для визначення амплітуди розгинання в гомілковостопному суглобі використовуються прості вправи. Учаснику тестування пропонують виконати присідання стоячи на гімнастичній лаві, ноги і п'ятки разом. У присіді не можна відривати п'ятки від лави і розводити коліна (рис. 136).

О цінка: добра рухливість — виконується повне присідання з руками, закладеними за спину або опущеними донизу; середня — учень виконує повне присідання з руками, витягнутими вперед; низька — присідання не виконується, навіть виносячи руки вперед.

Результат. Амплітуда рухливості визначається у градусах, сантиметрах або візуально.

Загальні вказівки та зауваження. У першому варіанті вимірювання повороти ступні вбоки забороняються. Ногу від лавки відривати не можна.

Бверсія та інверсія.

Проведення тесту (Мак-Дугалл, Уенгер, Грін, 1998). Учасник тестування сидить на підвищенні. Коліна виступають за його край, гомілки звисають вниз (литкові м'язи торкаються вертикальної частини підвищення). Гравітаційний гоніометр прикріплюють до передньої частини ступні (рис. 137). При повороті ступні назовні знімаються показники для еверсії, а всередину — інверсії.

Результат. Амплітуда рухливості, визначена з точністю до 1°.

Загальні вказівки та зауваження. Положення гомілки не повинно змінюватися під час вимірювання.

Нормативні оцінки деяких показників рухливості у гомілковостопних суглобах для дітей шкільного віку наведено у табл. 154, 155 (Сермєєв, 1973).