Педагогічна оцінка результатів тестових вимірювань

Проблема і завдання теорії оцінок

Завершальним етапом процедури тестування є педагогічна оцінка результатів тестових вимірювань. Педагогічною оцінкою називається узагальнена міра успіху в певному тестовому завданні. Вона необхідна в зв'язку з тим, що у батареї тестів кожний тест вимірюється в різних оди­ницях (наприклад, стрибок у довжину — у сантиметрах, м'язова сила — у кілограмах, частота рухів — у кількості рухів за 10 с, біг на 100 метрів — у секундах). Узагальнений же результат батареї тестів можна подати у вигляді оцінок (бали, очки, розряд тощо). Процес визначення оцінок називається оцінюванням. Він складається із трьох стадій (Годик, 1988):

а) добирається шкала, за допомогою якої можливе переведення ре­зультатів тестів в оцінки;

б) відповідно до вибраної шкали результати тесту перетворюються на очки (бали);

в) отримані бали визначають суму заключної оцінки, а вона порів­нюється з віковими нормами.

Основні завдання оцінювання:

1. Співставити різні досягнення в одному і тему ж завданні (тесті, фізичній вправі, спортивній дисципліні).

2. Співставити досягнення в різних завданнях.

3. Установити структуру рухової обдарованості та індивідуальний профіль фізичної підготовленості.

Шкали оцінок

Перетворення результатів тестування здійснюється за допомогою спеціальних шкал. Опишемо деякі з них.

Пропорційна шкала (рис. 2а). Шкала передбачає нарахування одна­кової кількості балів при рівному прирості результатів. Із рисунка бачи­мо, що зменшення часу бігу на 0,1 с оцінюється у 20 балів. їх отримає

школяр, який поліпшив результат у бігу на 100 м з 12,8 до 12,7 с, а також юний спортсмен, який поліпшив свій результат з 12,2 до 12,1 с.

Прогресуюча шкала (рис. 26). При використанні такої шкали рівні прирости результатів оцінюються по-різному. Чим вищі абсолютні при­рости, тим більша прибавка в оцінці. Наприклад, із рисунка бачимо, що за поліпшення результату в бігу на 100 м з 12,8 до 12,7 с дається 20 ба­лів, а з 12,7 до 12,6 с — ЗО балів.

Регресуюча шкала (рис. 2в). Ця шкала передбачає по мірі наростан­ня досягнень в тесті нарахування все меншої кількості балів. Так, за по­ліпшення результатів у бігу на 100 м з 12,8 до 12,7 с дається 20 балів, а з 12,1 до 12,0 с — 4 бали. Деяким здається, що практичне використання таких шкал несправедливе, проте використання їх у багатьох випадках є доцільним.

Сигмовидна (або S-подібна) шкала (рис. 2г). У цих шкалах поліп­шення дуже низьких та дуже високих результатів заохочується слабо. Тут найвище оцінюється приріст результативності у середній зоні досягнень. Так, за поліпшення результату з 12,8 до 12,7 с і з 12,1 до 12,0 с нарахо­вується по 10 балів, аз 12,5 до 12,4 с — 30 балів. Такі шкали широко вико­ристовуються при оцінці фізичної під­готовленості різних груп населення.

Перцентильна шкала (від англ. percent — процент). В її основу покла­дено таку систему нарахування балів: кожний школяр за свій результат у тесті отримує стільки балів, скільки процентів дітей він випередив. На­приклад, визначено, що кращий результат у дітей 10 років при ударі ногою по м'ячу на дальність дорівнює

26,5 м (рис. 3). Оцінка переможця у даному випадку 100 балів. А дити­на, яка показала результат 8,5 м і випередила 10 % дітей свого віку, отри­мує відповідно 10 балів. Оцінка останнього — 0 балів.

Перцентиль — це інтервал даної шкали. При обстеженні 100 школя­рів в одному перцентилі один результат, при 50 — один результат укла­дається у два перцентиля. Перцентильні шкали визначаються по суті функцією нормального розподілу (рис. 4). Прості способи оцінки ре­зультатів та наочність перцентильної шкали обумовила її широке вико­ристання на практиці.

Норми оцінок

Нормою у спортивній метрології називають межову величину ре­зультату тесту, на основі котрої проводиться класифікація спортсменів (школярів). Є офіційні норми: розрядні в єдиній спортивній класифіка­ції, в державних тестах фізичної підготовленості населення України. Використовуються і неофіційні норми: їх встановлюють фахівці у сфері фізичного виховання або тренери, наприклад, для відбору дітей у дитя­чо-юнацькі спортивні школи, для переводу юних спортсменів у групи спортивного вдосконалення, для відбору кваліфікованих спортсменів у збірні команди.

Розглянемо порівняльні, вікові, індивідуальні та належні норми.

Порівняльні норми. Дані норми дозволяють порівнювати рухові здібності (рухову підготовленість) осіб, які відносяться до однієї сукуп­ності. Процедура визначення порівняльних норм така:

• добирають вибірку людей (наприклад, школярів м. Києва);

• визначають їх досягнення у комплексі тестів;

• визначають середні величини та стандартні (середньоквадратичні) відхилення;

• залежно від розрахованих величин визначаються рівні досягнень (дуже слабкі, слабкі, середні, добрі, відмінні); значення результату в тесті М ± 0,5 а приймається за середню норму, М± 1,5 а — «добру» або «слабку» норму, М ± 2,5 а — «відмінну» або «дуже слабку» норму.

На основі порівняльних норм можна визначити індивідуальний про­філь фізичної підготовленості (Громико, Вавилов, Лепейко, 1991). На­приклад, у програму тестових випробувань включено 5 вправ: біг на 30 м, стрибки у довжину з місця, згинання і розгинання рук в упорі ле­жачи, нахил тулуба уперед, біг на 1000 м. Результати цих тестів у батька та двох його синів наведено в табл. 8.

Переводимо результати тестових випробувань, що виражені в метрах, секундах, кількості повторень у єдину бальну систему (табл. 9). Середньовікові показники (М) у кожному тесті мають оцінку 10 балів. У таблицях визначено вартість одного бала у кожній із вправ залежно від віку.

Результати сімейного тестування, що переведені у бали, показані у табл. 10. Розрахунок проводиться так. Наприклад, Антон пробіг 30 м за

5,1 с, що на 0,4 с нижче середньовікового рівня. При вартості одного ба­лу у 0,2 с він не дібрав до середнього рівня 2 бали (10 балів - 2 бали = = 8 балів). За цією схемою оцінюються результати всіх тестів.

Загальна оцінка індивідуального рівня фізичної підготовленості проводиться за такими даними:

Сума балів Оцінка

71 і більше відмінно

56-70 добре

45—55 задовільно

менше 44 незадовільно

Індивідуальний профіль фізичної підготовленості можна навести графічно (рис. 5).

Вікові норми. Типовим прикладом їх є норми комплексної про­грами фізичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл. Визначення ві­кових норм здійснюється традиційним способом: результати тестових випробувань у різних вікових групах обробляються за допомогою стан­дартної шкали (наприклад, використовується перцентильна шкала або Т-шкала), а потім виводяться норми.

Такий підхід має суттєвий недолік: орієнтація на паспортний вік школяра не враховує певного впливу на показники рухової підготовле­ності біологічного (в даному випадку рухового) віку. Якщо руховий вік випереджає календарний, тоді таких дітей називають руховими акселе­ратами, якщо відстає — ретардантами. Визначення біологічного ві­ку надзвичайно важливе в управлінні тренувальним процесом. В окремих випадках різниця між кален­дарним та біологічним віком до­рослої людини може досягати 17-20 років.

У практиці фізичного вихо­вання використовують різні мето­ди визначення біологічного віку. Одним із самих простих є порів­няння індивідуальних тестових випробувань із середньовіковими нормами (табл. 11). Наприклад, використовуючи результати попе­реднього прикладу (див. табл. 8), визначаємо за табл. 9, що семи­річний Клим з бігу на 30 м вико­нав норматив десятирічного хлопця, а у вправі згинання і роз­гинання рук в упорі лежачи — норматив лише шестирічної дитини. Аналогічно визначається біологічний вік і за іншими тестами. В подальшому результати підсумовуються і сума ділиться на загальну кількість тестів. Отриманий результат і є біологічним віком дитини. У нашому прикладі в семирічного Клима біологічний вік виявився 10,8 років.

Індивідуальні норми. Дані норми засновані на порівнянні показни­ків, що виявлені у різних змаганнях (тестових випробуваннях) одного школяра. Ці норми важливі для індивідуалізації тренувального процесу. Необхідність їх визначення виникла внаслідок суттєвої різниці рухових здібностей (тренованості) школярів. Однакові результати, наприклад у бігу на 60 м у двох юних спортсменів, можуть бути компенсовані значними відмінностями їх швидкісних, силових або швидкісно-силових здібностей.

Інколи невиправдано вводять норми, засновані на середньостатис-тичних показниках, розрахованих для осіб певної статі і віку. Вимоги спортивної практики або професіональна діяльність вимагають відпо­відного рівня рухової підготовленості. Очевидно, що тут доцільно ввес­ти належні норми.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Дати характеристику класифікації рухових тестів.

2. Що таке інформативність тестів?

3. Розказати про способи визначення інформативності тестів.

4. Зробити класифікацію тестової інформативності.

5. Що таке надійність тестів?

6. Розкрити шляхи підвищення надійності тестів.

7. Скласти загальне уявлення про стабільність тестів.

8. Що слід розуміти під узгодженістю тестів?

9. Що таке еквівалентність тестів?

10. Дати характеристику методології тестування.

11. Що таке педагогічна оцінка результатів тестових вимірювань, завдан­ня теорії, оцінок?

12. Розказати про шкали оцінок тестів.

Розказати про норми оцінок тестів.

ЄВРОПЕЙСЬКА

СИСТЕМА ТЕСТУВАННЯ

РУХОВИХ ЗДІБНОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ:

ЄВРОФІТ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТЕСТИ ЄВРОФІТ

Європейський консультативний комітет з розвитку спорту у 1988 р. затвердив батарею тестів для визначення фізичної підготовленості ді­тей та молоді (EUROFIT. European Test of Physical Fitness, 1988). Вона передбачає тестування фізичних якостей (загальної витривалості, м'язової сили, силової витривалості, швидкості, гнучкості, рівноваги) і вимірювання антропометричних показників (довжини, маси і складу тіла).

Загальну структуру системи тестів представлено у табл. 12 (Годик, Бальсевич, Тимошкін, 1994). Із неї видно, що загальна витривалість оці­нюється двома тестами: човниковим бігом і велоергометричною пробою PWC₁₇₀. При тестуванні максимальної сили оцінюються її статичний (кистьова динамометрія) і вибуховий (стрибок у довжину з місця) ком­поненти.

Силова витривалість визначається для м'язів плечового пояса і рук (вис на перекладині), а також тулуба і м'язів живота (підйом тулуба із положення лежачи). Швидкісні здібності тестуються у човниковому бі­гу 10x5 м і перехресному русі рук.

Фізичний розвиток оцінюють за довжиною і масою тіла, а також за показниками п'яти шкірно-жирових складок — над біцепсом трицеп-сом, під лопаткою, над клубовою кісткою та литковою складкою. За су­мою і розподілом шкірно-жирової тканини цих складок роблять висно­вок про жировідкладення школярів.

Анкетні дані дітей, яких тестують, включають вік (кількість повних років і місяців), а також стать дитини.