Чорні сторінки великої перемоги Випалена земля 1943 року

Цивільне населення в районах, окупованих фашисткою армією в 1941- 1943 рр. було оголошено винними перед Батьківщиною і Сталіном. Одночасно зі вступом Червоною Армією на звільнені території оголошувалася тотальна мобілізація в армію всього чоловічого населення від 15 до 60 років. Мобілізація здійснювалася під стовбурами автоматів без оформлення яких-небудь паперів і документів. На мобілізаційні пункти багато хто приходив босоніж. Називали їх чорносвитками. Фашисти називали таких нещасних трофейними солдатами (Beutesoldaten). У Червоній армії - штрафниками. У деяких радянських військових документах людей наших не соромилися називати ще простіше - військовополоненими.

Діяла схема - сьогодні мобілізований, завтра в бій, а там розберемося. Для переважної більшості «там» не наступало. В основному такі мобілізовані гинули, не ставши військовими. "Гнали" їх на німецькі позиції без зброї, не обмундирувавши, на знищення!

Таке Диявольське відношення до цивільного населення призвело до того, що населення не почало влаштовувати переможцям радісні зустрічі. Почала йти Слобідська Україна без оголошення всякої евакуації за Дніпро - фактично в нікуди. Ще раніше, в другій половині грудня 1942 року почався відхід українців Кубані. Багатотисячні колони жінок, людей похилого віку, дітей спрямувалися до Тамані, до піщаної коси Чушка на Азовському морі, до Керченської протоки. Радянська авіація бомбила ці трагічні колони, топила баржі в Азовському морі і Керченській протоці, сіючи смерть серед жінок, людей похилого віку, дітей. Йшли кубанці і по тонкому льоду Азовського моря у бік Маріуполя і Бердянська до своєї корінної і колись багатої станиці Новоспасівки поблизу Бердянська. Потім наступила черга Східної України.

Після появи в Червоній Армії літом 1943 року трофейних солдатів (чорносвитків, Beutesoldaten), німецькі нацисти вирішили, що СРСР вичерпав свої мобілізаційні ресурси, і почали оголошувати тотальну евакуацію мирного населення, вважаючи наївно, що позбавляють, таким чином, свого супротивника призовників. Крім цього була застосована тактика «Випаленої землі» - було зруйновано, знищено або вивезено в тил все, що могло допомогти супротивникові негайно продовжувати свій наступ на широкому фронті.

В середині вересня 1943 року дійшла черга до Бердянська.

15 вересня 1943 року німецьке командування віддало наказ про загальне відведення групи армій «Південь» і «А» на стратегічний оборонний рубіж «Східний вал» («Ostwall»). Цей оборонний рубіж німецьких військ був створений по правих, високих берегах річок Молочна, Конка, Дніпро, Сож до Вітебська.

Ще раніше, 11 вересня 1943 року, німці оголосили тотальну евакуацію мирного населення Бердянська, порушуючи при цьому приховане відведення своїх військ. Не приховували також, що місто буде знищено повністю відповідно до тактики випаленої землі. Цивільне населення Бердянська вийшло з міста у напрямі Мелітополя, посилюючи "провину свою" перед Сталіном. Жінки, люди похилого віку, діти. Пішки, на підводах... Місто спустіле, залишилися важко хворі і обтяжені малими дітьми. Фашисти застосували до них обіцяну тактику випаленої землі...

Панцергренадер польової жандармерії німецьких військ Віллі Тідеманн в своїх спогадах написав про ці трагічні для бердянців вересневі дні так: «11.09.1943 року ми прибули до Бердянська і почали евакуацію мирного населення. Звичайно, ми спалили все (!), чим могли скористатися російські війська".

Радянські танки перетнули трагічний хід жителів Бердянська. Жителі повернулися в кинуте фашистами і спалене дотла місто, в якому 17 вересня 1943 року після повного знищення-спалювання міста фашистами висадився десант Азовської військової флотилії.

Всю чоловічу частину населення Бердянська і навколишніх сіл у віці від 15 до 60 років відразу "мобілізували і погнали" на «німця», під Мелітополь, на винищування. Не обмундирувавши, не навчивши, не озброївши...

Із спогадів генерала -фельдмаршала Еріха фон Манштейна «Загублені перемоги. - Випалена земля»

«...Оскільки Радянські війська у відбитих ними у нас областях негайно мобілізовували всіх придатних до служби чоловіків до 60 років в армію і використовували все населення без виключення, навіть і в районі боїв, на роботах військового характеру, Головне командування німецької армії наказало переправити через Дніпро і місцеве населення. Насправді цей примусовий захід розповсюджувався, проте, тільки на військовозобов'язаних, які були б негайно покликані. Але значна частина населення добровільно послідувала за нашими відступаючими частинами, щоб піти від Рад, яких вони побоювалися. Утворилися довгі колони, яким армії надавали усіляку допомогу. Їх не «угоняли», а направляли в райони на захід від Дніпра, де німецькі штаби піклувалися про їх розміщення і постачання. Населення, що бігло, мало право узяти з собою і коней, і худобу, - все, що тільки можна було вивезти. Ми надавали населенню також, оскільки це було можливо, і транспорт. Кількість цивільних осіб, що приєдналися до нас, склала, ймовірно, декілька сотень тисяч чоловік. Цей відхід був проведений за порівняно короткий проміжок часу і, якщо врахувати дуже обмежену кількість переправ через Дніпро, в особливо скрутних умовах.

30 вересня всі армії, що входили до складу нашої групи армій, знаходилися на лінії Мелітополь – Дніпро».