6. Як називалися хлопчики підлітки, що жили в козацьких куренях та навчалися в січовій школі?

Хлопчики-підлітки, що жили в козацьких куренях та навчалися в січовій школі називалися джурами.

Д освідчені козаки та військова старшина мали при собі хлопчиків-підлітків, які прозивалися джурами. Попадали вони на Січ із запорізьких міст, сіл, а також з північної України. Джура у всьому допомагав своєму наставнику, переймав його бойовий досвід і обов'язково навчався в січовій школі. Жив і харчувався джура в тому ж курені що і його наставник.

В свою чергу, запорізькі козаки, буваючи на Україні, прагнули залучити до себе на Січ хлопчиків-підлітків. У ті часи поява хлопчиків на Січі ні у кого не викликала здивування. Адже народ поважав запорізьких козаків як легендарних лицарів, тому прагнення стати козаком було мрією кожного юнака-українця. Цьому прагненню всебічно сприяло старше покоління. Арабський мандрівник Павло Халебський, що побував на Україні у 1654 р. пише: «Ці юнаки з дитинства вчаться верхової їзди, стрільби з рушниць і луків та хоробрості».

В січовій школі хлопчиків навчали письму, церковному читанню, хоровому співу та музиці. Після закінчення школи частина найздібніших хлопчиків йшла до Києво-Могилянської академії, друга частина - працювати священиками в запорізьких церквах та учителями в школах, що існували при цих церквах. Третя частина випускників школи залишалася в своїх куренях, де вони з часом мужніли, загартовувалися і ставали справжніми козаками.

Про цікаве, хоча й нелегке, а часом, навіть небезпечне життя хлопчиків в січовій школі добре розповідає письменниця Марія Пригара в своїй книзі «Михайлик - джура козацький».

7. Хто автор картини «Запорожці пишуть письмо турецькому султану»?

За легендою, якось отримали козаки грамоту (листа) від турецького султана. В своєму посланні той вимагав від запорожців «здатися добровільно без усякого опору». У відповідь на таку пропозицію запорожці написали один з найвідоміших листів у світі - «Відповідь запорозьких козаків турецькому султану». Написання цього листа яскраво представив великий художник Ілля Репін.

8. Який краєзнавець, письменник, етнограф був автором книги «Острів Хортиця на річці Дніпро»?

В еликим співцем нашого краю є видатний український історик і етнограф Дмитро Іванович Яворницький. Багато цікавого знайшов він, мандруючи місцями колишньої Запорозької січі в другій половині XIX століття. Чимало історій записав Яворницький за переказами 116-річного діда Івана Ігнатовича Розсолоди, сина запорозького козака. З цих розповідей постає перед читачами багатющий край з дивовижною природою.

Хортиця була справжньою природною перлиною нашого краю. Ось як яскраво описує її Д. Яворницький:

"Если стать на восточной окраине северной части острова и взглянуть вверх, вдоль реки, то картина представляется поистине обворожительная. Вот прямо, среди реки, невдалеке от берегов острова, высятся массивные скалы «Стовпы» и "Стоги", а за ними выдвигаются громадные выступы "Дурна" и "Середня"; еще далее, справа, виднеются верхушки зеленеющих деревьев, исполинов дубов, — то урочище Сагайдачное, а слева вылетает, в виде длинной ярко-зеленой ленты, колония Кичкас... Самый Днепр имеет здесь неизъяснимую прелесть: в начале, освободившись от порогов и вырвавшись из узкого русла у Кичкаса, он со страшною силою ударяется о гранитные острова и мысы и шумит, и бурлит, и высоко вздымается, а затем, разлившись на множество струй, начинает, мало-помалу, принимать спокойный вид, делается чистым, как хрусталь, светлым, как золото, и вместо стона и рева издает какой-то приятный мелодический звон. Но еще больше величия являет из себя Днепр, когда взойдешь на один из курганов острова и взглянешь на ближайшия окрестности. Язык немеет от восторга, душа наполняется благоговением к тому, кто сложил природу в такой прекрасний узор".