Чорні сторінки великої перемоги Непомічений подвиг або 10 годин, які врятували м.Запоріжжя

В ніч з 17 на 18 серпня військ на околиці Запоріжжя практично не було, окремі загони ополчення зайняли позиції в районі сіла Бабурки і про наближення ворога нічого не знали. Лише одна кадрова частина - 16-й зенітно-артилерійський полк, який ще з квітня-травня почав розгортатися по штатах військового часу, висунув наглядові пости на відстань 11 кілометрів від міста.

Вночі з постів поступили повідомлення про інтенсивний шум "автомобілів, які буксують на західному напрямі". Так могли гудіти лише німецькі танки. Спочатку з КП дивізіонів, а з часом і полку, спостерігачів умовляли "не панікувати". Вранці командир і комісар полку збиралися особисто виїхати на місце і зробити прочуханку "панікерам".

А відбулося навпаки - двох згаданих "воєначальників" 18-го затримали вже в Синельниково, віддали під військовий трибунал, по деяких свідоцтвах - навіть розжалували. Колишній командир, по спогадах, загинув від важкого поранення в штрафбаті...

А тим часом на третій батареї полку рівно в п'ять ранку 18-го виявили німецьку танкову колону. У розпорядженні зенітників були чотири бронебійні снаряди. Три відразу ж пішли за призначенням - розвернувши зенітки на пряме наведення, бійці батареї підпалили три німецькі танки. За командира батареї на той час залишився молодший лейтенант Захарченко, а власне командир, під приводом відправки в штаб секретних документів, вскочив в полуторку і поїхав на лівий берег. Незабаром його зловили, відправили до штрафбату, звідки він теж спробував втекти, після чого його розстріляли ...

Німці воювали строго по підручнику. Виявлений осередок опору - зупиняємося, перегруповуємося і пробуємо ще раз. І додатково - сніданок по розпорядку... Поснідавши і випивши шнапсу, гітлерівці почали ще одну спробу пройти батарею, але вогонь зенітників не припинявся, і вони знову відійшли. Підтягнувши артилерію, німці перетворили позицію третьої батареї на місиво, а з часом, вже за підтримки піхоти, оточили і "зутюжили" все, що залишилося після артобстрілу. Уцілілі бійці на чолі з командиром вогняного взводу лейтенантом Чумаковим спробували вирватися з оточення (Захарченко на той час від отриманого поранення в голову помер на очах однополчан). Приблизно 10 смільчаків (штат батареї - 105 чоловік) все ж таки вирвалися і вийшли до Дніпрогесу.

Всі описувані події тривали приблизно десять годин. Мало це, чи багато, важко сказати, але вдень 18 серпня в місті бачили Семена Будьонного (всі відомі історичні джерела про це мовчать), і ймовірно, це він прийняв рішення підривати Дніпрогес. На той час гітлерівці вже були господарями положення на острові Хортиця, розвернули артилерію, почали накривати снарядами залізничні станції і розташування все того ж зенітного полку. Потрапили вони на острів "за компанію" - абсолютно мирно, разом з оточеними, ополченцями, мирним населенням, що евакуювалося, і колгоспною худобою. Ніхто нікому, по спогадах, ні в чому не перешкоджав, німці теж поводилися "культурно".

Так міст через Старе Дніпро дістався ворогові, а через Нове Дніпро (другий рукав річки, яка омиває Хортицю, - біля лівого берега) вдалося підірвати. Робилося це так поспішно і метушливо, що війська, кинувши техніку і озброєння, на якихось дошках, бочках форсували дуже значну водну перешкоду. В результаті деякі ветерани і сьогодні упевнені, що вибух здійснили німецькі диверсанти, переодягнуті в радянську форму.

Повернемося до подвигу 3-ої батареї. За великим рахунком, вона подарувала обороні міста 10 годин. І вони були витрачені недаремно. З'явився час, щоб підірвати міст, який сполучав дамбу Днепрогеса з правим берегом, а з часом і декілька "биків" самої дамби. Приблизно в 21.00 прогримів вибух, і декілька прогонів дамби провалилися. Вже з часом, коли все з'ясували, "крайнім" за вибух "призначили" якогось підполковника, який потрапив під трибунал, але справу зробили - німець зупинився...

Слід зазначити і такий факт. 4 вересня силами знов сформованої під Запоріжжям 274-ої дивізії, а також ополченців і "безкінних" зенітників німців вибили з Хортиці. Місто полегшено зітхнуло - батареї супротивника замовкли. А зенітники розжилися ще чотирма залишеними на острові знаряддями, відремонтували їх, і ще до 2 жовтня відгоняли німецьку авіацію від міста.