2. Мовленнєві такти, або синтагми.

Синтагма — це одиниця, яка вичленовується із фрази від­повідно до змісту висловлювання. Наприклад, вислів Допомог­ти не можна відмовити, якщо його не поділити на синтагми, буде позбавлений змісту. Синтагма виконує двіфункції:фо­нетичну й семантичну . Синтагма вичленовується синтагматичним наголосом, синтагматичною мелодикою й короткими синтагматичними паузами. Такт — це частина синтагми, об'єднана одним наголосом. Такт може збігатися зі словом і може включати в себе кілька слів. Короткі, неповнозначні слова не мають свого наголосу й приєднуються до наголошеного слова. Наприклад, фраза Зда­ється, гори перевертав би й не чув би втоми (М. Коцюбин­ський), у якій 9 слів, розпадається на 3 синтагми і 5 тактів. У такті й не чув би одне слово наголошене і три — ненаголошені. Ненаголошене слово в такті, яке стоїть перед наголоше­ним, називається проклітикою (у наведеному такті — це й не). Ненаголошене слово в такті, яке стоїть після наголошено­го, називається енклітикою (у наведеному такті — це би). Іноді можуть втрачати наголос і повнозначні слова (на­приклад, в українській мові на ніч — із наголошеним прий­менником).

3. Фонетичні (акцентні слова: словесний наголос та його типи (експіраторний, силовий, кількісний та музичний); рухомий та нерухомий.

Слід пам'ятати, шо дуже швидке мовлення утруднює сприй­няття, а надто повільна, тягуча мова послаблює увагу слухача. Безпричинне надто голосне мовлення дратує слухача, а непомірно тиха мова змушує над силу напружуватися, щоб зрозу­міти сказане. Порушення загальноприйнятої норми втомлює слухача і, отже, справляє на нього негативне враження. Інтонація української мови включає в себе: виділення слова у фразі особливим наголосом — фразо­вим, логічним та емфатичним. Фразовий наголос — звукове виділення одного зі слів фрази (переважно кінцевого). Такий наголос підкреслює завершеність висловлювання й спонукає слухача до певної реакції. Наприклад, у реченні Щоб докладно обговорити це питання, нам треба зустрітися ще завтра трохи підсилюється наголо­ шений склад останнього слова, і тим вказується, шо речення закінчене.            Логічний наголос — це виділення важливого для змісту сло­ва підсиленням і підвищенням його наголошеного складу в тоні. За допомогою логічного наголосу тому самому реченню можна надати цілу низку різних смислових відтінків. Наприк­лад, залежно від того, яке слово в реченні Я допоможу вам логічно виділимо, воно матиме різне значення: чи те, що саме мовець, а не хтось інший допоможе; чи те, що названа дія буде таки виконана; чи те, шо допомогу буде надано саме цій особі, а не іншій. Емфатичний наголос — емоційне виділення слова у фразі. В українській мові він виражаєт ься, як правило, подовжен­ням наголошеного голосного й підвищенням тону. Наприклад, у реченні Пливти влітку Дніпром — це ж чудо-ово!таким чи­ном емоційно виділено слово чудово.

4. Склад як мінімальна ритмічна одиниця мовленнєвого потоку основні теорії складу (експіраторна, сонорна, теорія м’язового напруження)

Склад — це частина такту, яка вимовляється одним по­штовхом видихуваного повітря (за повільної вимови). Склад являє собою поєднання звучнішого елемента з менш звучни­ми. Найвищу звучність у складі становить голосний, наприк­лад: стрім-кий, сон-це. (Докладніше про складоподіл і струк­туру складу мова піде під час розгляду голосних звуків.) Отже, найменшою частиною мовленнєвого потоку, яка вичленовується фізіологічно, є склад. Звуки фізіологічно не виділяються, хоча кожен із них має свою і фізичну, і фізіо­логічну характеристику. Слово ми можемо вимовити по скла­дах (го-ло-ва), але не членуємо його на окремі звуки (не каже­мо:(г-о-л-о-в-а). Розрізнення звуків здійснюється центральною нервовою системою.