13. Як класифікуються звуки іноземної мови, яку ви вивчаєте?

Приголосні

Якщо органи мови (мова, губи, зуби, альвеоли) змикаються так, що повністю перекривають прохід для повітря, то ми вимовляємо смичний приголосний. Такі приголосні також називають вибуховими, так як при розмиканні органів мови чути невеликий вибух. До проривних вибуховим звуків належать приголосні [p, b, t, d, k, g].Якщо повітря проходить назовні через порожнину носа, то такі смичние звуки називаються носовими. Прикладами носових проривних є звуки [n, m, ŋ]. Якщо органи мови змикаються не повністю, а залишають вузький прохід - щілина для повітря, то ми вимовляємо щілинний приголосний. В англійській мові щілинними є звуки [θ, ð, s, z, h, f, v, w, r, j, l]. Серед приголосних є смично-щілинні звуки. Вони називаються так тому, що розмикання перепони у них відбувається повільно; повна перешкода переходить в щілину. Це звуки [t, d].

Перепона на шляху видихуваного повітря може бути утворена різними органами мови. Якщо нижня губа зближується з верхньої, то з'являються губні приголосні. Це звуки [p, m, w]. Якщо нижня губа торкається до верхніх зубів, то такі приголосні називаються губно-зубними. Це звуки [f, v].Якщо кінчик язика знаходиться між нижніми і верхніми передніми зубами, то вимовляється міжзубний приголосний: [θ, ð]. Англійські приголосні [t, d, l, s, z] - альвеолярні, так як кінчик язика торкається чи піднімається до альвеол, на відміну від росіян, зубних приголосних, оскільки кінець язика піднімається до внутрішньої поверхні верхніх зубів.По роботі голосових зв'язок розрізняють глухі і дзвінкі приголосні. При проголошенні глухих приголосних голосова щілина розкрита і видихається повітря проходить через гортань беззвучно. При дзвінких приголосних голосові зв'язки зближені й напружені.Повітря, що видихається приводить їх у коливання, в результаті чого утворюється засоби звук. В англійській мові до дзвінким звуків належать: [b, v, g, d, z, l, m, n, r], ​​до глухих - [k, p, s, t, f, t , Θ, h]. 

Голосні

Для класифікації голосних розглядаються різні положення мови щодо твердого неба, а також, яка частина мови бере участь в артикуляції і як високо спинка язика піднімається до твердого піднебіння.Розрізняють голосні переднього ряду, коли кінчик язика упирається в основу нижніх зубів, а спинка мови досить близько підходить до твердого піднебіння: голосний [i:]. Якщо мова відтягнуть тому і кінчик язика опущений, а спинка мови піднята до м'якого піднебіння, ми вимовляємо голосні заднього ряду: англійський звук [a:].Якість гласного залежить від напруженості мускулатури органів мови: чим напруженіше артикуляція, тим чіткіше і яскравіше звук. Відповідно розрізняють голосні напружені і ненаголошений. Наприклад, англійська голосний [i:] вимовляється з великим напруженням, ніж [i].

Таким чином, ми бачимо, як різноманітний фонетичний лад англійської мови. Але багато чого також залежить від правильності вимови і його особливостей.

14. Що є предметом фонології?

Фонологія (від грец. φωνή — звук, голос і λόγος — слово, вчення)— розділ мовознавства, що вивчає звуки з погляду їхнього функціонування у мові.

Предмет— звук людської мови, відмінні тільки аспекти його вивчення.

Основною одиницею фонології є фонема. Поняття фонеми і звука як явища фізичного у фонології не ототожнюється. Фонема виступає у мовній системі як одиниця, що узагальнює певну, реально існуючу множинність звуків і становить обов'язкову категорію мови як сусп. явища, тоді як звук належить до категорії мовленнєвого акту, будучи найменшим елементом мовного потоку, що варіюється у різних позиціях слова, набуває різних особливостей у різних мовців та специфічних рис у різних його стилістичних спрямуваннях. Форма існування мови виступає у її звуковому вираженні. Тому й розгляд її фонемічного складу в фонології ґрунтується на фізичних та артикуляцийно-акустичних характеристиках мовних звуків. Виділяються та протиставляються, напр., фонеми голосні й приголосні, дзвінкі й глухі, палаталізовані й непалаталізовані та інші. Найголовнішою особливістю кожної фонеми є її диференцийні ознаки, що пізнаються на основі протиставлення іншим фонемам, і лише ці ознаки забезпечують їй можливість виконувати функцію розрізнення слів і морфем. Серед них виділяють ознаки постійні і змінні, в одних умовах усі вони передаються повністю, а в інших частково або й зовсім втрачаються. Отже, в мовленні фонеми реалізуються у різних звукових варіантах, або алофонах, один з яких є основним, коли всі диференц. ознаки фонеми зберігаються, а інші — додаткові, коли деякі з таких ознак втрачаються. Звукові відмінності ще не становлять фонем, фонематичними вони стають лише тоді, коли виконують у мові належні фонемам функції.

Фонологія тісно пов'язана з морфологією: по-перше, морфеми, як і слова, виражаються і розрізняються за допомогою фонем; по-друге, фонеми служать засобом вираження і розрізнення граматичних значень слів (рука — руку) і, по-третє, зміна граматичної форми може супроводжуватися чергуванням фонем у тій самій основі (рука — руці, рух — рушати, ніс — носа).