19. Що таке опозиція звукових ознак?

Система фонем у будь-якій мові встановлюється на основі фонологічних опозицій — методом протиставлення фонем у рядах чи парах слів. Існують й інші концепції фонем — фізико-акустична, математично-статистична тощо, які проте вважаються другорядними. Опозиції бувають релевантні й нерелевантні. Релевантні опозиції встановлюються на основі диференційних ознак фонем. Нерелевантні опозиції встановлюються на основі інтегральних ознак фонеми.

Диференційні ознаки фонеми — ознаки, за якими розрізняють значення слів, морфем (твердість/м'якість, дзвінкість/глухість, шумний/фонаційний, губність/передньоязиковість/середньоязиковість/задньоязиковість/глотковість, проривність/фрикативність/африкативність/зімкнено-прохідність тощо). Інтегральні ознаки фонеми — ті, які не розрізняють значення слів, морфем.

20. За допомогою якого прийому дослідники встановлюють кількість фонем?

Своєрідність кожного мови стосується загальної кількості фонем, і пропорції приголосних і голосних, і розподілу їх по позиціях, і характеру самих позицій (роль наголосу, типи складів, початок і кінець слова тощо), і виходять у слабких позиціях варіацій і варіантів.

Для визначення кількості фонем у мові необхідно розуміння позицій, так як підрахунок фонем може бути здійснено тільки на підставі порівняння сильних позицій, причому треба брати морфеми, а не слова і визначати склад фонем кожної морфеми незалежно від тих позиційних умов, в які вони потрапляють в слові¹, наприклад, у слові дитячий спочатку визначається склад фонем кореня, [д'], [е] - прямо, а замикає приголосна - із зіставлення з діток, дитино; склад фонем суфікса визначається зіставленням із аналогічно освіченими прикметниками, де суфікс не слід за т, д, наприклад кінський, морський, дамський; склад фонем флексу визначається зіставленням з прикметниками, що мають наголос на закінчення: морський, худий; в результаті виявлено весь фонематичний склад слова

У межах кожної морфеми кількість фонем встановлюється мінімальним числом замін, дають реально іншу морфему; наприклад, в м орфеме [злодій-] три фонеми, так як заміна в на м дає мор,заміна про на а дає вар-, заміна р на л дає вол-.

У тих випадках, коли встановлюється, що ці звуки не можуть бути однаково в сильних позиціях, але замінюють звучання сильної позиції в слабких шляхом чергування в тих же морфеми на тих же місцях, ми маємо справу з варіаціями тієї ж фонеми; тоді потрібно встановити основний вид фонеми, що вже було роз'яснено вище .

21. Що таке корелятивні пари фонем?

Корелятивними називаються такі опозиції, члени яких розрізняються тільки однією ознакою, по всім іншим - збігаються; при цьому протиставлення може вичерпуватися двома членами (утворюючи замкнуту пару, наприклад, глуха || дзвінка: [п] || [б], [т] || [д]; тверда || м'які: [д] || [п'], [т] || [т']; неогубленная || огубленная: [i:] || [у:]; задня || передня: [о:] || [ï:]; коротка || довга: [е] || [е:] тощо) або ж складатися більш ніж з двох членів, які можуть посилювати який-небудь ознака, наприклад [u] || [u#] || [u#] в норвезькому: заднє, середнє (більш переднє, вище на слух) і переднє (ще більш переднє і ще вище на слух); тут ознака висоти тону «зліва направо» збільшується, а «справа наліво» убуває. Коли ж ні зростання, ні зменшення якого-небудь однієї ознаки немає, а у трьох і більше членів змінюється одна з ознак, наприклад [п] (губное), [т] (переднеязычное) та [к] (заднеязычное), [p] || [t] || [c] в давньогрецькому - те ж співвідношення - це «ланцюжки»; аналогічне співвідношення у «жмутках», які, проте, не утворюють послідовного ряду, наприклад, [ц] (аффриката), [т] (вибухова), [з] (фрикативная) або [д] (вибухова), [н] (носова), [л] (бічна) або [p] (сильна вибухова), [b] (слабка вибухова) та [j] (придыхательная вибухова) у давньогрецькому - це «пучечки».

Одні протиставлення супроводжуються паралельно іншими, наприклад в російських приголосних: [п] || [б] - [т] || [д] - [к] || [г]; [п || т || к] - [б || д || м]; [м || б] - [н || д]; [т || з] - [до || х]; інші залишаються ізольованими, наприклад [ц || год].