- •1. Характеристика мовних органів при артикуляції тих чи тих звуків.
- •2.Якими типовими акустико-артикуляційними ознаками відрізняються приголосні звуки від голосних?
- •3. Що таке вокалізм і консонантизм?
- •4. На чому базується поділ приголосних звуків на шумні й сонорні, на дзвінкі й глухі?
- •5. Як поділяються приголосні за роботою активного мовного органу?
- •6. На основі чого виділяються дорсальні, апікальні, какумінальні звуки і як вони характеризуються?
- •7. Які звуки називають фарингальними?
- •10. Що таке палаталізація звуків? Яким артикуляційним моментом вона зумовлюється?
- •8. На основі чого виділяють звуки шиплячі і свистячі?
- •9. У чому особливість вимови африкат?
- •11. Що таке дифтонг, трифтонг?
- •12. Що таке аспірація?
- •13. Як класифікуються звуки іноземної мови, яку ви вивчаєте?
- •14. Що є предметом фонології?
- •15. Які ви знаєте функції фонеми? Проілюструйте прикладами.
- •16. Що таке інваріант і варіанти (алофони) фонеми?
- •17. Як співвідносяться між собою звук і фонема?
- •18. Які ознаки фонем називають диференційними?
- •19. Що таке опозиція звукових ознак?
- •20. За допомогою якого прийому дослідники встановлюють кількість фонем?
- •21. Що таке корелятивні пари фонем?
- •22. Чи однакова кількість фонем у різних мовах?
- •23. У чому полягає принципова відмінність розуміння фонеми представниками Московської і Ленінградської фонологічних шкіл?
- •1. Предмет і зміст фонетики як науки. Теоретичне і практичне значення вивчення фонетики. Розділи загальної фонетики.
- •2. Поняття про звук мовлення. Три аспекти характеристики звуків мовлення.
- •3. Акустичні властивості звука (сила, висота, гучність, довгота, тембр).
- •4. Артикуляційна характеристика звуків мовлення:
- •5. Структура мовленнєвого апарату і функції його складових частин. Широке і вузьке розуміння мовленнєвого апарату. Активні і пасивні мовні органи
- •6. Артикуляція звуків та її фази.
- •7. Артикуляційна база мови і акцент.
- •1. Фраза як фонетичне речення: схема інтонації як конструктивна ознака фрази; елементи інтонації (мелодика мовлення, темп мовлення, фразовий та логічний наголоси, тембр голосу).
- •2. Мовленнєві такти, або синтагми.
- •3. Фонетичні (акцентні слова: словесний наголос та його типи (експіраторний, силовий, кількісний та музичний); рухомий та нерухомий.
- •4. Склад як мінімальна ритмічна одиниця мовленнєвого потоку основні теорії складу (експіраторна, сонорна, теорія м’язового напруження)
- •5. Складові та нескладові звуки (складові голосні та плавні приголосні; нескладові голосні у складі дифтонгів; види дифтонгів.
- •6. Типи складів за структурою (неприкриті/ прикриті, відкриті/закриті).
- •1. Фонологія як функціональна фонетика.
- •2. Фонема як одиниця мови:
- •3. Варіації і варіанти фонеми, їх позиційна зумовленість.
- •4. Система фонем і фактори, що зумовлюють її національну своєрідність. Загальна кількість фонем. Співвідногення голосних і приголосних у системі (мови вокалічні й консонантні).
- •5. Фонологічні школи (мфш, лфш, Празький лінгвістичний гурток).
17. Як співвідносяться між собою звук і фонема?
Фонема не дорівнює звуку:
- по перше, в кількісному аспекті (порівняймо, наприклад, монофтонги та дифтонги – монофтонги, як мовленнєві реалізації однієї фонеми, а дифтонги – двох).
- по друге, в якісному, наприклад:
звуки можуть бути різні, при цьому фонема одна (e.g.: вода - вόди)
фонеми можуть бути різні, а звук один (e.g.: рос. плот - плод, оглушене /д/).
Таким чином, поняття "фонема" і "звук мови" не співпадають.
Фонема - це звукотип, узагальнене, ідеальне уявлення про звук. Фонему не можна вимовити, вимовляються тільки відтінки фонем.
обто можна вважати фонему одиницею системи мови, а звук - одиницею мовлення. Вони співвідносяться як абстрактне і конкретне, віртуальне і реальне, потенційне і актуальне, загальне і часткове, психічне і фізіологічне.
Отже, звук і фонема - дві різні одиниці фонетичної системи. Звук вивчається у фізіологічному (акустичному та артикуляційному) аспекті, а фонема - у функціональному. Таким чином, звук - це одиниця мовлення, фонема - одиниця мови.
18. Які ознаки фонем називають диференційними?
Фізичні ознаки фонеми, зміна яких небайдужа для мови називаються - розрізняльними, диференціальними.
У практиці мовного спілкування люди звикли розрізнювати диференціальні ознаки, не помічаючи зміни нейтральних. Але ті фізичні ознаки, які в одній мові нейтральні, у іншій можуть виявитися диференціальними. e.g.: довгота/краткість в англ.., її відсутність в укр.
По відношенню до слів і морфем, фонеми грають роль смисло-розрізнювальних ознак. Всі акустичні / артикуляційні ознаки фонеми не в рівній мірі важливі для розрізнення фонем.
Р.О. Якобсон розвинув далі цю фонологічну концепцію, запропонувавши теорію диференціальних (розрізняльних) ознак фонем. Згідно цієї теорії, кожна фонема може бути представлена як пучок (набір) диференціальних ознак, що характеризують її вимову. Усі ці ознаки об'єднані в пари типу гласний - негласний, твердий - м'який, дзвінкий - глухий.
Близько півтори десятків ознак дозволяють описати будь-яку фонему будь-якої мови світу. Кожна фонема представляє собою сукупність істотних ознак, якими вона відрізняється від інших фонем. Напр., /т/ глухий на відміну від дзвінкого /д/, передньоязичний на відміну від /п/, вибуховий на відміну від /з/ і т. д. Нагадаємо, що ознаки, по яких фонема відрізняється від інших, називаються диференціальними (розрізняльними) ознаками.
Отже, функціональна теорія М.С. Трубецького може бути викладена наступним чином: У фонеми узагальнюються тільки фонологічно-(функціонально) істотні ознаки - диференціальні, завдяки яким фонема виконує смислорозрізнювальну функцію. За своїми диференціальними ознаками фонема входить в опозицію з іншими фонемами, внаслідок чого утворюється система фонем.
Таким чином, враховуючи все вищенаведене, фонема визначається в сучасній фонології як:
1) функціональна (завдяки реалізації смислорозрізнювальної функції);
2) матеріальна (фонема реалізується в мові у вигляді конкретних звуків);
3) абстрактна одиниця (як будь-яка одиниця мови вона відволікається від конкретних реальних реалізаторів, вона - інваріантна).
Отже, фонема є сукупністю диференціальних і інтегральних ознак. Серед усіх варіантів фонеми виділяється один - основний, який найбільшою мірою характеризується наявністю найбільш типових артикуляторних і акустичних ознак, як диференціальних, так і інтегральних. Це той варіант, який в найменшій мірі схильний до впливу сусідніх звуків. Диференціальні (смислорозрізнювальні) ознаки - характеристики або властивості фонеми, які відрізняють її від іншої. Інтегральні - властивості, які не можуть використовуватися для розрізнення фонем.
Остаточно розвинув та збагатив теорію фонеми Л.В. Щерба. Ії положення можна узагальнити наступним чином:
• У живій мові вимовляється значно більше число різноманітних звуків, ніж ми думаємо, які в живій мові об'єднуються в невелике число звукових типів, здатних диференціювати слова - фонеми.
• Різні звуки, що вимовляються реально називаються відтінками фонем, їх варіантами - алофонами.
• Той варіант, який вимовляється в ізольованому виді, є типовим, основним.
• Усі інші варіанти зазвичай не усвідомлюються як відмінні від типового варіанту. Хоча алофони однієї фонеми відрізняються один від одного акустично і артикуляція, вони не здатні диференціювати морфеми і слова.
