5. Фонологічні школи (мфш, лфш, Празький лінгвістичний гурток).

Московська фонологічна школа, МФШ — напрямок у фонології, що виник в 20-30-і рр. 20 ст Виходить з розуміння фонеми як значеннєворозрізнювальної одиниці, яка є компонентом морфеми. Використовує як критерій ототожнення фонем критерій морфемної тотожності. Сучасна українська фонологія базується переважно на теорії Московської фонетичної школи — за традицією із радянських часів.

Загалом вчення Московської фонологічної школи опиралося на теорії і праці польського вченого Бодуена де Куртене І. О.

Ідеї МФШ знайшли відображення в роботах фонологів наступного покоління, в основному учнів засновників школи (М. В. Панов, В. В. Іванов, В. К. Журавльов і ін.).

В основі теорій Московської фонологічної школи — наука про фонему. Головне твердження цієї школи — необхідність послідовного вживання морфемного критерію при визначенні фонемного складу мови. Відповідно до цього вводяться поняття функції фонеми (перцептивна і сигніфікатівна), фонетичної позиції, позиційного чергування, розподілу (дистрибуції), диференціальних і інтегральних ознак фонеми, чергувань, гіпер-фонеми.

Найважливішою характеристикою фонеми, згідно з МФШ, є позиція, тобто умови вживання і реалізації фонем в мові.

Празький лінгвістичний гурток — один із напрямів структурної лінгвістики. Оформлений організаційно в 1926—1952 роках як співдружність чехословацьких філологів Вілема Матезіуса, Б. Трнки, Б. Гавранека, Й. Вахека та інших. До них приєдналися також Микола Трубецькой, С. Карцевський, Роман Якобсон та інші вчені різних країн. Основна ідея Празького лінгвістичного гуртка — трактування мови як функціональної системи засобів вираження, яка служить певній меті. На цій базі було створено нову наукову дисципліну — фонологію, розроблено основи функціональної граматики (зокрема вчення про актуальне членування речення), досліджувалися співвідношення між синхронією і діахронією, функціональні стилі й мови (зокрема літературні), а також мовні союзи й типологія мов.

Ленінградська фонологічна школа (ЛФШ) - один з напрямків в сучасній фонології, що виникли на основі вчення І. А. Бодуена де Куртене про фонемі (поряд з Московською фонологічною школою (МФШ), представниками якої були Р. І. Аванесов, В. Н. Сидоров, А. А. Реформатський та інші вчені) . Засновником школи є Л. В. Щерба . Серед інших її представників - Л. Р. Зіндер, Л. В. Бондарко, М. І. Матусевич .

Основний принцип підходу ЛФШ до одиниць звукового рівня мови - прагнення пов'язати лінгвістичну природу фонеми з її роллю в мовній діяльності. У вченні школи фонема розглядається як забезпечення використання матеріальних явищ (рухів артикуляційного апарату і вироблених їм акустичних ефектів) для освіти значущих одиниць мови. Таким розумінням фонеми визначається інтерес представників ЛФШ до матеріальних властивостей звукових одиниць, їх звернення до експериментальної фонетики і методам аналізу мови .

Важливе місце в діяльності ЛФШ займають вивчення фонетики різних мов з метою виявлення загальних закономірностей використання матеріальних засобів, дослідження фонетики і фонології спонтанної мови, в якій відсутні умови для реалізації «ідеального фонетичного вигляду слова», а також прикладні аспекти дослідження мови: аналіз звукових порушень при заїканні і приглухуватості, створення методик автоматичного аналізу та синтезу мови, дослідження статистичних характеристик звукових одиниць, необхідне для створення випробувальних тестів в техніці зв'язку, розробка методики викладання нерідної мови, в тому числі російської як іноземної .