Співвідношення та взаємодія держави і особи

У теорії держави і права вивчається окрема людина, індивід, особистість, громадянин. При цьому розглядаються різноманітні відносини людини і держави. Людина – це розумна істота, яка має волю, дар мислення, здатна виробляти знаряддя праці й може свідомо користуватися ними. Індивід – це конкретна людина, яка має унікальні, притаманні саме їй якості. У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості. Сукупність індивідів, об’єднаних природними зв’язками, утворює людське суспільство.

Якщо людина вступає в правові відносини, застосовують поняття «особа». Особа виступає як суб’єкт права. Держава і особа тісно взаємозв’язані. Держава визнає людину, її життя, недоторканість, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Головний обов’язок держави – забезпечення людині відповідних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов’язків. За допомогою права, передусім конституційного, держава закріплює відповідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі однакові можливості в користуванні суб’єктивними правами і виконанні обов’язків.

Найхарактернішим зв’язком особи (людини) з державою є її громадянство як постійний політико-правовий зв’язок, що відображається в їхніх взаємних правах і обов’язках.

Отже, поняття «людина» - здебільшого біологічне, поняття «особистість» - переважно соціальне, а поняття «громадянин» - політико-правове, пов’язане з існуванням держави й права.

Сукупність прав та обов’язків особи, визначених законодавством, називають правовим статусом. Будь-яка людина має статус. Для окремих категорій осіб держава встановлює особливий статус, передбачає певні додаткові вимоги або ж, навпаки, - особливі права й гарантії. Так, законодавство України визначає особливий правовий статус для нардепутатів, суддів, іноземців, які є дипломатами, певні особливості має правовий статус неповнолітніх, пенсіонерів, військо службовців, правоохоронців тощо.

Таким чином, громадянство – юридично визначений, стійкий, необмежений у просторі правовий зв'язок між особою й певною державою, що визначає їхні взаємні права й обов’язки.

Кожна держава самостійно встановлює норми, які регулюють відносини, пов’язані з громадянством. В Україні прийнято та діє Закон України «Про громадянство». Саме цим законом визначено порядок набуття й припинення громадянства нашої держави.

Однак на території будь-якої держави можуть знаходитися не лише її громадяни. Особи, які не є громадянами держави, у який вони знаходяться, уважаються іноземцями.

Людину, яка не має громадянства жодної держави, називають особою без громадянства – апатридом. Деякі держави світу – зокрема Росія, Ізраїль тощо – дозволяють своїм громадянам мати подвійне громадянство, таких осіб називають біпатридами.

Конституція України визначає, що іноземці й особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, що й громадяни України, за окремими винятками, передбаченими Конституцією й законами України.

У конституційній характеристиці України разом із словом «правова» використовується поняття «соціальна держава».

Соціальна держава – це держава, в якій:

1) громадянам забезпечується гідне людини життя і соціальний захист у цілому;

2) громадянам гарантується особиста свобода;

3) у суспільстві культивується і забезпечується цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення суперечностей, які виникають чи можуть виникнути.

Соціальна держава:

1) зобов’язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань;

2) є регулятором суспільного життя;

3) здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу;

4) досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забезпечення свого народу;

5) стверджує і розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії;

6) здійснює чимало інших демократичних перетворень.

Кінцевою метою соціальної держави є:

1) досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині й громадянину всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб’єктами права їхніх обов’язків ;

2) ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною;

3) гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості;

4) досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб політичними методами;

5) модернізація виробництва .