Правомірна поведінка

Правомірна поведінка – це суспільно необхідна, бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб’єктів, що виявляється у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.

До ознак правомірної поведінки відносяться: об’єктивна можливість і необхідність, бажаність і допустимість, відповідність інтересам громадянського суспільства, гарантованість і охорона державою, відповідність поведінки нормам права.

Правосвідомість – система поглядів, понять, уявлень, почуттів із приводу чинного права або ситуацій, що пов’язані з правом. Правосвідомість складається з таких елементів: правова ідеологія – система правових поглядів, що відображають наукове (теоретичне) ставлення суспільства до права; правова психологія – система правових поглядів, що відображають буденне, емоційне ставлення суспільства до права.

Правопорядок – система суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення і здійснюються в суспільстві відповідно до вимог права.

Дотримання правопорядку передбачає забезпечення в державі принципу законності. Цей принцип передбачає точне й неухильне здійснення всіх нормативно-правових актів, а також ефективний контроль за неухильним дотриманням норм права й притягнення винних у правопорушеннях до юридичної відповідальності. Правопорядок – реалізована законність.

Правова культура – система правових цінностей, вона є ознакою високого рівня правосвідомості людини.

Мораль - опора права.

Право спирається на мораль, яка допомагає йому регулювати суспільні відносини. Право допомагає моралі бути дієвою, а мораль служить основою юридичних норм. Як вже зазначалося, право як регулятор поведінки людей з’явилося значно пізніше моралі, з виникненням держави. Що є спільним як для моралі, так і права:

1. в них сконцентровані загальнолюдські цінності;

2. позитивно впливають на поведінку людей;

3. вони змінюються під впливом змін, які відбуваються в суспільстві;

4. мораль і право взаємодіють між собою.

Зв'язок з лікарської етики та медичної деонтології з правовою культурою.

Правопорушення: поняття, причини і види

Протиправною поведінкою вважається поведінка, що характеризується порушенням норм права. Одним з видів такої поведінки є правопорушення. Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці. Правопорушення характеризується конкретно визначеними ознаками, до яких належить:

1) суспільна небезпечність діяння (дія чи бездіяльність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків;

2) протиправність діяння;

3) винність особи, яка скоїла протиправне діяння;

4) деліктоздатність суб’єкта правопорушення;

5) покарання і стягнення.

Правопорушення – це юридичний факт, який має місце за наявності всіх вищеназваних ознак.

Види правопорушень – це класифікаційні групи правопорушень за різними підставами. Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочини і проступки.

Злочин – це вид правопорушення, що передбачається кримінальним законом, тобто суспільно небезпечні, кримінально протиправні, винні дії чи бездіяльність фізичної осудної особи, яка досягла певного віку, що посягають на суспільний чи державний устрій країни, її політичну чи економічну систему, власність, особу, громадянські, економічні, політичні та інші права й свободи особи.

Проступки класифікуються:

1) адміністративні проступки – це такі, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управління;

2) дисциплінарні проступки – це такі, що посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчальну та інші види дисципліни;

3) цивільно-правові проступки – це шкідливе, протиправне, винне порушення деліктоздатною особою врегульованих нормами цивільного права майнових і пов’язаних з ними немайнових особистих відносин.

Причини правопорушень – це комплекс явищ об’єктивного й суб’єктивного характеру, що здатні детермінувати протиправну поведінку суб’єктів права.