5.Організаційно-правові форми підприємств

Ознаками підприємства як юридичної особи є наявність у нього статуту, балансу доходів і витрат, рахунка в банку, прав укладати договори з іншими юридичними особа­ми, майнова відповідальність.

З організаційно-правового боку виділяють такі види підприємств:

1. товариства з обмеженою відповідальністю;

2. відкриті акціонерні товариства (або корпорації);

3. товарис­тва повні та змішані;

4. закриті акціонерні товариства;

5. ін­дивідуальні та ін.

Товариства з обмеженою відповідальністю. Майже 90% підприємств у розвинутих країнах світу є підприємства­ми з обмеженою відповідальністю. Вони надзвичайно близь­кі за змістом до акціонерних товариств закритого типу. Відмінність між ними полягає у тому, що акціонери това­риства закритого типу (наприклад, трудовий колектив) мають право на участь в управлінні підприємством, а в товариствах з обмеженою відповідальністю учасники до­віряють свої капітали товариству і на участь в управлінні не претендують. Вони створюються шляхом об'єднання пайових внесків, і відповідно до їх величини розподіля­ється прибуток. Члени цього товариства відповідають за зобов'язаннями підприємства лише розмірами вкладено­го у нього капіталу. Свої паї на ринку їм продавати забо­ронено. Такі підприємства на Заході позначають буквами Ltd.

Відкриті акціонерні товариства. Хоча товариства з об­меженою відповідальністю кількісно переважають, основ­ну масу товарів і послуг випускають відкриті акціонерні товариства (у США — корпорації), кількість акціонерів у яких становить в середньому 60 тис. осіб, а в найкрупні­ших — понад 3 млн. У закритих акціонерних товарист­вах США кількість акціонерів не перевищує 300 осіб.

Акціонерна компанія — основна форма організації великих, се­редніх і частини малих підприємств, власність яких формується шляхом злиття капіталів засновників компанії, а також випуску цін­них паперів (акцій, облігацій та ін.) та їх продажу. Засновниками і власниками акцій можуть бути юри­дичні особи (держава, підприємства, організації) та окремі громадяни. Щоб залучити кошти, акції крупних акці­онерних компаній повинні котируватися на фондовій бір­жі. Так, у США із майже 4 млн. корпорацій на Нью-Йоркській фондовій біржі в середині 90-х років котирувалися акції лише приблизно 2000 наймогутніших корпорацій (монополій), які внаслідок цього залучають майже 15% за­гального капіталу. Механізмом залучення таких коштів є оголошення пуб­лічної передплати через фондові біржі,банки,інвестицій­ні фонди та інших посередників, які отримують за це певну винагороду. З прибутку власники акцій щорічно отримують диві­денди, але лише після того,як буде сплачено податки державі, платня і премії менеджерам, поповнено резерв­ нийфондтощо.Резервний фонд не повинен бути меншим за 10% статутного капіталу .Він використовується для забезпечення діяльності корпорації в період погіршення економічної кон'юнктури, в тому числі для виплати диві­дендів.

Кількість акціонерів в Україні у 2000р. становила 15 млн. осіб, а обсяг випу­щених акцій понад 8 млрд. грн. Економічним стимулом для придбання акцій у розвинутих країнах світу є вищі дивіденди на них порівняно з вкладом певної суми в ощад­ний банк. Проте володіння однією або декількома ак­ціями автоматично не перетворює такого акціонера на спів­власника крупної корпорації.

Такими співвласниками є особи, які зосередили у сво­їх руках контрольний пакет акцій, тобто таку кількість акцій, що дає змогу приймати найважливіші рішення щодо розвитку корпорації та привласнювати основну масу при­бутків.

Зрозуміти сутність існуючих акціонерних компаній можна, виходячи з притаманних їм позитивних та нега­тивних рис.

В Україні та інших пострадянських державах відбува­ються значне роздержавлення та приватизація економі­ки. Основним засобом здійснення їх є перетворення дер­жавних підприємств на акціонерні компанії.

Позитивні риси акціонерних компаній:

1. Можливість значно розширювати джерело нагромад­ження;

2. демократизація управління підприємствами, зокре­ма, право вищестоящих організацій бути пайщиками ак­ціонерних підприємств послаблює відомчу монополію, робить їх економічно зацікавленими у швидкому розвитку акціонерних товариств, сприяє скороченню управлін­ського апарату;

3. послаблення диспропорції в економіці, насамперед між групами «А» (галузі, в яких виробляють засоби виробництва) і «Б» (галузі, в яких виробляють предмети спожи­вання) за рахунок акумулювання частини заощаджень на­селення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств, які випускають дефіцитні товари (наприклад, легкові ав­томобілі, відеотехніку тощо), надання цих товарів акціо­нерам, які вкладають свої кошти за цільовим призначен­ням; ^:

4. поліпшення якості функціонування та розвитку технікоекономічних відносин шляхом продажу акцій підприємствам-сумісникам та посилення контролю робіт­ників за якістю комплектуючих виробів;

5. прискорення міжгалузевого переливання капіталу, що сприяє ширшому впровадженню досягнень НТР у ци хгалузях;

6. регулювання кількості грошей (шляхом продажу ак­цій держава зменшує їх кількість, а скуповуючи, — збіль­шує);

7. посилення зацікавленості працівників у кращому використанні засобів виробництва, економії електроенергії, сировини, зниження плинності робочої сили тощо;

8. обмежена відповідальність власників акцій, тобто вони не ризикують втратою свого майна, вкладами на бан­ківському рахунку.

Негативні риси акціонерних компаній:

1. Можливе банкрутство мільйонів дрібних акціоне­рів;

2. посилення контролю гігантських акціонерних ком­паній і крупних акціонерів (через механізм купівлі кон­трольного пакета акцій) за іншими великими та середніми компаніями,завдяки чому створюється багатоступенева система залежності й контролю;

3. збільшення маси фіктивного капіталу, махінації на фондових біржах внаслідок значного поширення акціонер­них компаній;

4. встановлення контролю за дрібним капіталом міль­йонів акціонерів, внаслідок чого ще більше зростає могут­ність крупних компаній в економіці та політиці;

5. використання акціонерної форми підприємництва як засобу економічного примусу для викупу нерентабельних філій, заводів, цехів (разом із їх боргами) трудовими колективами. А це змушує їх зменшувати заробітну пла­ту, оплачувані відпустки, подовжувати робочий день тощо;

6. орієнтування інтересів переважної більшості акціо­нерів на швидке отримання високих дивідендів, а інтере­сів вищих менеджерів — на тривалий розвиток виробниц­тва,стабільну виплату дивідендів, внаслідок чого між ними виникають суперечність і навіть конфлікт. Такі суперечності виникають також між реаль­ними власниками акціонерних компаній і менеджерами;

7. відсутність в Україні, Росії та деяких інших країнах СНД фінансового зв'язку (в тому числі фондового)ринку з реальним сектором економіки.