- •1. Поняття теорії права та держави як науки. Співвідношення теорії права та держави і енциклопедії права.
- •2. Об'єкт і предмет дослідження теорії права та держави як юридичної науки.
- •3. Теорія права та держави в системі юридичних наук.
- •4. Місце і роль права в системі регулювання суспільних відносин.
- •5. Поняття права, його основні ознаки.
- •6. Зміст права. Право як міра свободи особи та масштаб її поведінки.
- •7. Сутність права і його соціальна цінність.
- •8. Джерела (форми) права. Місце і роль правозастосовчої (судової) практики в правовому регулюванні суспільних відносин.
- •10. Поняття правотворчості. Стадії та суб'єкти правотворчого процесу.
- •11. Правові акти: поняття та види. ???
- •12. Поняття, ознаки та види нормативно-правових актів.
- •13. Юридична техніка: поняття значення, елементи.
- •14. Поняття, види і значення систематизації нормативно-правових актів
- •15. Дія нормативно-правових актів у часі: принципи, порядок введення в дію та припинення дії.
- •Принцип негайної дії означає, що будь-який закон (нпа) поширює свою дію на відносини, що виникли після початку його дії.
- •16. Дія нормативних актів у просторі.
- •17. Поняття та структура системи права. Класифікаційні критерії виділення галузей права.
- •19. Правова система: поняття, структура, співвідношення із системою права.
- •20. Поняття, зміст і ознаки правової норми. Способи викладення правових норм у нормативно-правових актах.
- •21. Структура правової норми. Види структурних елементів.
- •22. Поняття, ознаки та види правових відносин.
- •23. Структура (склад) правових відносин.
- •24. Суб'єкти правових відносин.
- •25. Підстави виникнення, зміни та припинення правових відносин. Їхня класифікація.
- •27. Форми реалізації права: поняття, види, співвідношення зі способами правового впливу.
- •28. Застосування права: поняття, ознаки, суб'єкти
- •29. Стадії застосування права: поняття, види, зміст, співвідношення із процесуальними формами правозастосування.
- •30. Прогалини в праві: поняття і види, способи їх заповнення та подолання.
- •31. Застосування права при колізії та конкуренції норм.
- •32. Поняття, зміст, етапи та способи тлумачення правових норм.
- •33. Види тлумачення правових норм за обсягом і за суб'єктами.
- •34. Поняття та структура механізму правового регулювання.
- •2. Суб’єктивні права і юридичні обов’язки.
- •4. Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання.
- •35. Законність і правопорядок: поняття, співвідношення та значення в забезпеченні ефективності правового регулювання суспільних відносин.
- •36. Поняття, рівні, види і структура правової свідомості.
- •37. Поняття і зміст правової культури, значення правової освіти та правового виховання для її формування.
- •38. Правомірна поведінка: поняття, зміст, види, значення.
- •39. Правопорушення: поняття, ознаки, види, співвідношення з неправомірною поведінкою.
- •40. Поняття та види складів правопорушень
- •41. Об'єкт і об'єктивна сторона в структурі складу правопорушення.
- •42. Суб'єкт і суб'єктивна сторона в структурі складу правопорушення.
- •43. Юридична відповідальність: поняття, зміст, підстави, співвідношення зі свободою волевиявлення.???
- •44. Види та функції юридичної відповідальності. Її співвідношення з державним примусом.
- •45. Держава як соціальне явище в суспільстві
- •46. Держава як юридичне поняття.
- •47. Поняття та ознаки правової держави.
- •Верховенство права
- •48. Права людини: поняття, історичний розвиток, сучасне значення.
- •49. Види та покоління прав людини.
- •50. Система захисту прав людини. Значення інституту омбудсмена
46. Держава як юридичне поняття.
Сутність держави виражає призначення держави в суспільстві, основу її функціонування за допомогою поєднання управління і примусу та реалізації у функціях держави.
Управління – систематична, упорядкована діяльність держави (в особі її органів), спрямована на задоволення потреб усього суспільства, яка підкоряється вимогам закону.
Примус – законодавчо регламентована діяльність держави, яка здійснюється за допомогою правомірних дій її органів, спрямована на забезпечення реалізації суб'єктами конкретних правових приписів та підтримку правопорядку.
Функції держави – це основні напрямки діяльності держави, що виражають її сутність.
Функції держави – категорія не постійна, вони змінюються в залежності від того типу держави, тобто співвідношення самої держави та суспільства, що опосередковуються певним видом власності на засоби виробництва і є історичним розвитком держави.


47. Поняття та ознаки правової держави.
Правова́ держа́ва — форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі всі — і державні органи, і громадяни — однаковою мірою відповідальні перед законом. В ній реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Тобто це така організація суспільства, де закон і правовий порядок мають пріоритет над державою та іншими інститутами політичної і соціальної влади, а не навпаки. А основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом.
Концепція правової держави, визнана зараз ідеальною моделлю належного політичного устрою, є певним узагальненням різних традицій. У юридичній доктрині та практиці різних країн склалися власні, хоча й подібні в ключових ідеях, концепції правової держави. Йдеться насамперед про німецькуRechtsstaat, англійську rule of law, французьку Etat de droit концепції.
Правова держава є альтернативою авторитаризму, тоталітаризму і анархії. Правова держава передбачає поступову демократизацію суспільства, встановлення правових основ будівництва державності, дотримання правопорядку і принципу законності. Людина є вищою соціальною та політичною цінністю. Держава покликана затвердити гуманістичні начала, забезпечити і захистити свободу, честь і гідність людини.
Правова держава передовсім є державою як соціальним інститутом, тобто їй притаманні в першу чергу риси держави взагалі.
Крім звичайних ознак, характерних для будь-якої держави, соціальна правова держава, як вища форма політичного буття, яку виробило людство, має низку специфічних ознак:
1. Пов'язаність державної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України (ст. 8) записано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».
2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію.
3. Пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єднань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, посадових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє загально-дозвільний принцип: «дозволено все, крім прямо забороненого законом».
4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного захисту).
5. Побудова відносин особи та держави на основі взаємної відповідальності, як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов'язків.
6. Поділ державної влади між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади: їх незалежність і єдність; недопустимість підміни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг».
7. Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку.
8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових актів — налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів.
9. Можливість особи домагатися конкретного^ мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки — мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянину та його підвищення.
10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав — формування соціального середовища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матеріальної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю за умовами праці та ін.
11. Здійснення державою соціальної допомоги громадянам, не спроможним (не зі своєї вини) відповідати за свій добробут — йдеться про забезпечення гарантованого життєвого рівня соціальне ранимих верств населення — старих, непрацездатних (хворих), безробітних з не залежних від них причин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
12. Забезпечення державою соціальної функції власності — власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству: завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст.ст. 13, 41 Конституції України).
13. Проведення державою політики соціальної поступки — вирішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманітних соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров'я і особисту гідність.
Визнання держави правовою означає підкорення будь-яких форм державної діяльності праву, передовсім Конституції, головне призначення якої в демократичному суспільстві — бути основним обмежувачем державної влади заради збереження основних прав і свобод громадян, слугувати гарантом саморозвитку і самоорганізації основних інститутів демократичного суспільства. Обмежуючи державну владу правом, Конституція зберігає тим самим проголошену нею свободу, яка є основним призначенням права.
