Що вважати інтелектом?

Існують різні точки зору на це питання. Аналітичний підхід припускає аналіз вищої нервової діяльності людини до найнижчого, неподільного рівня (функція вищої нервової діяльності, елементарна реакція на зовнішні подразники (стимули), подразнення синапсів сукупності зв'язаних функцією нейронів) і наступне відтворення цих функцій. Існує визначення інтелекту як здатності вирішити інтелектуальні завдання. Тут під інтелектуальним завданням розуміється те завдання, у якого не існує відомого алгоритму розв'язання. Тобто завдання, для якого потрібно створити алгоритм із нуля. Наприклад, доведення недоведеної теореми, наукове відкриття, художня діяльність тощо. Деякі фахівці за інтелект приймають здатність раціонального, мотивованого вибору, в умовах нестачі інформації. Тобто інтелектуальною просто вважається та програма діяльності (не обов'язково реалізована на сучасних ЕОМ), що зможе вибрати з певної множини альтернатив, наприклад, куди йти у випадку «ліворуч підеш ...», «праворуч підеш ...», «прямо підеш ...».

Наука про знання

Також, із проблемами штучного інтелекту тісно пов'язана епістемологія — наука про знання в рамках філософії. Філософи, що займаються даною проблематикою, вирішують питання, схожі з тими, які вирішуються інженерами ШІ про те, як краще представляти й використовувати знання й інформацію.

Етичні проблеми створення штучного розуму

Цей розділ містить питання, що стосуються штучного інтелекту й етики.

• Якщо в майбутньому машини зможуть міркувати, усвідомлювати себе й мати почуття, те що тоді робить людину людиною, а машину — машиною?

• Якщо в майбутньому машини зможуть усвідомлювати себе й мати почуття, чи можливо буде їх експлуатувати або доведеться наділяти їх правами?

• Якщо в майбутньому машини зможуть міркувати, то як складуться відносини людей і машин? Дане питання було не раз розглянуте у творах мистецтва на прикладі протистояння людей і машин. Приміром, батлеріанський джихад у романі "Дюна" Френка Герберта, проблеми взаємини з Іскинами в романі Дена Сімонса "Гіперіон", війна з машинами в кінофільмі "Термінатор" тощо.

• Чи буде людина, якій у результаті численних медичних ампутацій замінили 99 відсотків тіла на штучні органи, уважатися машиною?

Дані питання розглядаються в рамках філософії техніки і трансгуманістичної філософії.

47. Діалектика як теорія розвитку. Поняття розвитку. Рух, розвиток, прогрес, регрес.

Діалектика - це спосіб філософствування, оснований на всезагальних принципах зв'язку та розвитку, теорія і метод філософської рефлексії, які дають змогу суб'єкту філософії розглядати і пояснювати універсальні зв'язки світу, людського мислення, суспільного існування та культури через взаємозв'язок, взаємодію, боротьбу і єдність протилежних начал, аспектів, сторін буття, що саморозвивається.

Діалектика, перш за все, є теорією, тобто формою наукової діяльності суспільно-розвинутої людини, яка спрямована на отримання знань про природну та соціальну дійсність і разом з практикою складає сукупну діяльність суспільства.

3 точки зору діалектиків, все тече, все змінюється. Метафізики ж твердять, що явища незмінні у своїй сутності. Діалектична концепція розвиткуполягає в тому, що розпиток тлумачиться як боротьба протилежностей, стрибкоподібний перехід кількості у якість і навпаки та як рух за спіраллю. Метафізики сприймають розвиток як результат. божественного першопоштовху, як збільшення або зменшення, тобто як чисто кількісній) процес та як рух по замкненому колу. Діалектика і метафізика альтернативні способи філософського осягання буття. Вони різняться у багатьох суттєвих моментах.

Якщо діалектика вважає рух абсолютним, а спокій відносним, то метафізика, навпаки, сприймає рух як суму станів спокою, що є постійним. Діалектика визнає взаємозв'язок і взаємообумовленість явищ, а метафізика розглядає їх у відриві, у відокремленості.

У фрагменті "До питання про діалектику" В.І. Ленін писав, що, за концепцією метафізиків, "залишається у затінку саморух, його рушійна сила, його джерело, його мотив, або це джерело переноситься зовні (Бог, суб'єкт. .)". Діалектика ж "головну увагу зосереджує саме на пізнанні джерела самого руху... тільки діалектика дає ключ до саморуху всього сущого, тільки вона ще ключ до "стрибків", "до перериву поступовості", до "перетворення у протилежність", до "знищення старого і виникнення нового". Отже, діалектична концепція розвитку характеризує діалектику як всебічне, багате на зміст, глибоке вчення про розвиток Важливим принципом матеріалістичної діалектики є принцип розвитку, тобто розуміння розвитку як вічною і нескінченною процесу зміни старо/о новим, одних явиш, і процесів - іншими. Дійсний світ дає нам картину різноманітних рухів і змін, переходів з одного стану в інший, неперервного виникнення нового і знищення старого у всіх явищах природи і суспільства. Безперервний рух і розпиток, взаємоперетворення і перебудова предметів і явищ - це одна із значних рис і форм буття матеріального світу, бо рух і розвиток являє собою необхідну і суттєву, невід'ємну властивість матерії, без якої вона не може існувати.

Але діалектику цікавить не рух взагалі, а насамперед розвиток. Під рухом розуміють будь-яку зміну, тобто він охоплює всі процеси, що відбуваються у світі, незалежно від їх змісту. Розвиток же розглядається як рух у певному напрямку, переважно як рух поступовий, прогресивний, висхідний. Це значить, що будь-який предмет, явище, система, як і весь світ взагалі, не просто змінюються, а завжди переходять у нові стани, що раніше не існували, ніколи не повторюють з абсолютною точністю стани, котрі вже існували. Існують дві різні тенденції розвитку:

1) висхідна, прогресивна, перехід від простого до складного; 2) низхідна, спадна, регресивна, перехід від складного до простого. З цього визначення категорії розвитку виходить, що розвиток багатший за своїм конкретним змістом, ніж рух, хоч рух за своїм обсягом значно ширший від розвитку. Будь-який розвиток є рух, тобто зміни взагалі, але не всякий рух є розвиток, оскільки у природі має місце і такий рух, який не є ні прогресивним, ні регресивним, як це характерно для механічного руху, простого пересування, переміщення тіл.

Тому матеріалістична діалектика всебічно і глибоко розкриває зміст поняття "розвиток". Діалектичному розвиткові притаманні такі ознаки, що відрізняють його від руху взагалі.

По-перше, діалектичний розвиток являє собою не просто зміну одних станів матеріальної системи на інші, не просто зміни їх кількісних характеристик, а якісні зміни, структурну перебудову системи, що розвивається.По-друге, діалектичний розвиток є спрямованим процесом, змін, що передбачає певну послідовність проходження системою специфічних для неї ступенів.По-третє, діалектичний розвиток є не тільки спрямованим, але й незворотним процесом, тобто реальні предмети, явища, що змінюються у просторі і часі, виявляються неповторними у своїх індивідуальних рисах.

По-четверте, важливим моментом розвитку є й те, що він являє собою внутрішню за своїм джерелом зміну матеріальних об'єктів, тобто діалектика тлумачить розвиток як саморозвиток, що здійснюється з причин, закладених у самих матеріальних об'єктах. Таким чином, розвиток являє собою певну форму зміни взагалі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямовані, незворотні, якісні зміни матеріальних об'єктів. Причому розвиток є складна діалектична взаємодія прогресу і регресу. Розвиток світу в цілому не може бути охарактеризований як розвиток у якомусь одному напрямку - висхідному, прогресивному або низхідному, регресивному. Про спрямованість змін як розвитку припустимо говорити лише стосовно окремих локальних систем і процесів, бо всякий діалектичний розвиток - це процес зміни просторово-часових якісних систем, які завжди мають початок і кінець. У зв'язку з цим період існування матеріальних систем і їх розвиток включає в себе: виникнення системи, висхідну ста/п'ю їх у розвитку, низхідну, завершальну стадію та загибель системи у зв'язку з переходом її у якісно нову матеріальну систему.

 РУХ І РОЗВИТОК

   Засвоїм змістом поняття "рух" більш загальне, ніж поняття "розвиток". Розвиток - це такий рух (взаємодія), під час якого відбувається не просто зміна вже існуючих властивостей, стану якоїсь системи, а виникають нові властивості, нова якість (сутність чогось), яких раніше не було.    Традиційно виділяють два типи розвитку:    1. Розвиток у межах однієї форми руху матерії (наприклад, поява нових ознак у тварин, рослин і т. д.).    2. Розвиток, за якого відбувається перехід від однієї форми руху матерії, від одного рівня її структурної організації до іншого, вищого (наприклад, виникнення органічної природи з неорганічної). Цей тип розвитку називають прогресивним.    Процес розвитку, його характер і спрямованість розглядаються через категорії "прогрес" і "регрес", які є співвідносними поняттями, що є сукупністю уявлень і слугують критеріями, мірилами розвитку.    У найпростішій формі прогрес визначається як такий розвиток, внаслідок якого виникає перехід від простого до складного, від вищого до нижчого. Однак поняття "просте", "складне", "вище" і "нижче" можна пояснити лише завдяки одне одному, крім цього, вони не несуть у собі точного наукового змісту. Найчастіше ці поняття вживаються у буденній мові.    Слід взяти до уваги той факт, що складність і простота часто не можуть бути критеріями прогресивності чи регресивності розвитку. Збільшення складності в організації системи нерідко призводить до втрати ефективності її функціонування, а спрощення, навпаки, - підвищує надійність, посилює потенціал для дальшого розвитку.    Прогресом (і розвитком у вужчому розумінні) визначається така зміна властивостей певної системи, за якої відбувається збільшення функціональних можливостей, підвищення ефективності функціонування, зростання ступеня незалежності існування від впливу зовнішніх факторів. Прогресивний розвиток характеризує й те, що відбувається збереження і накопичення потенціалу, можливостей для дальшого розвитку.    Регресивні зміни - це зворотний рух. Регресивними явищами визнаються ті, за яких відбувається деградація, зниження рівня організації й ефективності функціонування, втрачається здатність до здійснення того, що було можливе раніше (наприклад, старіння організму). Для регресу характерне наростання залежності від зовнішніх факторів середовища. Регресивну спрямованість у розвитку відзначає втрата потенціалу, можливостей для подальших змін (наприклад, еволюції). Так, у світі живої природи регрес нерідко виявляється у вузько спеціалізованому пристосуванні до середовища проживання.    Сутність прогресу й регресу, їхні критерії отримують конкретну інтерпретацію щодо кожної форми руху матерії (наприклад, суспільний прогрес і його критерії). Тому зміст цих понять, специфіка розвитку окремих сфер буття світу розкриватимуться через зміст таких тем, як свідомість, пізнання, природа, суспільство, культура, цивілізація і т. д.

Розгляд проблеми історичного прогресу слід почати з виявлення взаємозв'язку прогресу та розвитку.

Розвиток не можна вважати простим синонімом зміни або прирівнювати його до прогресу. Розвиток - процес більш складний, ніж зміна або сукупність змін. Сформулювати поняття розвитку можна на основі аналізу різних типів універсальних зв'язків, виражених у законах і категоріях діалектики. Розвиток - це особливий тип зміни.

Встановлення факту які кояться в предметі змін ще не свідчить про їх характер, тенденції. Зміни можуть носити кількісний характер. Розвиток ж передбачає народження нового, зміни якісні. Але й не всякі якісні зміни рівнозначні розвитку (просте руйнування предмета або циклічні процеси з повторенням однотипних фаз або просто оборотні зміни типу "вода - пар - вода...").

Поняття розвитку виділяє із загальної маси змін такі, які пов'язані з оновленням системи, з її внутрішнім структурним і функціональним зміною, перетворенням в щось нове, інше. Розвиток - процес тривалих, що накопичуються, необоротних, поступальних змін складних системних об'єктів у досить великі інтервали часу (наприклад, еволюція літосфери, екосистем, історичний розвиток людських спільнот, знарядь і навичок праці, НТП і т. д.).

Розвиток не можна розуміти як лінійний процес. Так, реальний соціально-історичний розвиток відбувається з постійними відхиленнями в бік, з поверненнями тому, нерідкі випадки розщеплення, дивергенції розвивається процесу (еволюція приматів або конвергенції - злиття, синтезу, об'єднання різних ліній розвитку (формування великих націй з різних племен).

Тут же важливо відзначити дотримання принципу історизму, суть якого полягає в розгляді об'єктів як цілісних систем, що виникли в певних умовах в результаті дії відповідних причин. Необхідно враховувати не тільки обумовленість цього минулим, а й розвиток самої сучасності: адже в цьому протиборствують різні тенденції , формуються альтернативні можливості майбутнього розвитку. Історизм тісно пов'язаний з концепцією детермінації явищ. Історія - не заданий спочатку процес із заздалегідь визначеним результатом. Об'єктивні закономірності історичного розвитку прокладають собі дорогу не в єдино можливій формі. Їх реалізація Змінні. І важливо враховувати різноманіття можливих форм, шляхів розвитку.

Найбільш складним типом розвитку є історія суспільства, що включає в себе, крім об'єктивних, також суб'єктивні чинники: погляди, цілі, інтереси людей. Це надзвичайно ускладнює характер детермінації суспільно-історичних процесів. У реалізації історичних перспектив, можливостей беруть участь людський вибір, ідеали, воля до дії. Теоретичне осмислення історичних процесів вимагає застосування всього комплексу знань, методів діалектики.

У процесах розвитку складно і багатьма проявляє себе суперечливий характер змін. Двома найбільш загальними протилежними за своїми характеристиками, різноспрямованими один від одного, діалектично пов'язаними тенденціями розвитку є прогрес і регрес.

Прогрес (від лат. Progress - рух вперед, успіх), тип, напрям розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого , від менш досконалого до більш досконалого. Про прогрес можна говорити стосовно до системи в цілому, до окремих її елементів, до структури та ін параметрами розвивається об'єкта. Поняття прогресу співвідносні з поняттям регресу.

Прогрес припускає таку диференціацію та інтеграцію елементів і зв'язків системи, яка підвищує ступінь її цілісності, її пристосованість до середовища, функціональну ефективність, стійкість, надійність і забезпечує високий потенціал подальшого розвитку. Якщо ж в результаті процесу розвитку зменшується набір корисних для системи функцій, розпадаються, що існували раніше структури, зменшується число підсистем, елементів і зв'язків, що забезпечують існування, стійкість і життєдіяльність даної системи, то такий процес називають регресом.