- •14.Особливості філософії середньовіччя. Теоцентризм. Аврелій Августин
- •17. Пантеїзм Миколи Кузанського і Джордано Бруно.
- •18 Емпіризм і сенсуалізм у філософських вченнях ф. Бекона, т. Гоббса та Дж. Локка.
- •19. Сутність раціоналізму XVII – xviiі ст. Р. Декарт, б. Спіноза та г. Лейбніц.
- •22. Філософська система і метод г.В.Ф. Геґеля. Принципи діалектичної логіки Геґеля.
- •30. Філософські ідеї г.С. Сковороди.
- •38.Сучасна наука про структуру й властивості матерії.
- •39.Філософське розуміння руху. Рух і спокій. Основні форми руху матерії.
- •40. Простір і час як атрибути буття. Основні загальнонаукові концепції простору й часу.
- •Простір і час :Простір і час є загальними формами існування матерії. Вони не існують поза матерією й незалежно від неї.
- •41. Культура як спосіб буття людини. Культура і цивілізація.
- •42. Природне й соціальне, типове й індивідуальне в людині.
- •Перші дослідження проблем соціальної типології особистості
- •Теорія "соціального характеру"
- •44. Антропогенез. Антропосоціогенез і розвиток свідомості. Діяльнісна основа свідомості.
- •45. Сутність свідомості (філософський аспект).
- •46. Свідомість і мова: єдність і відмінність. Штучний інтелект. Свідомість і мова
- •Що вважати інтелектом?
- •Наука про знання
- •Етичні проблеми створення штучного розуму
- •47. Діалектика як теорія розвитку. Поняття розвитку. Рух, розвиток, прогрес, регрес.
- •48. Діалектика як метод пізнання. Основні категорії діалектики, їх світоглядне й методологічне значення.
- •49. Закон взаємного переходу кількісних та якісних змін як закон розвитку і мислення.
- •50. Закон єдності та боротьби протилежностей як ядро діалектики. Тотожність, протилежність і протиріччя
- •51. Закон заперечення заперечення як закон об’єктивного розвитку і мислення
- •52. Проблеми пізнання в сучасній філософії. Практична й соціально-культурна зумовленість пізнання. Чуттєве і раціональне пізнання.
- •53. Поняття істини. Істина як процес. Критерії істини.
- •54. Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання, їх відмінність і взаємозумовленість
- •55. Сутність, структура і функції наукової теорії.
- •56. Поняття методу і методології. Загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання.
- •57.Сутність суспільного прогресу та його критерії. Проблема майбуття і перспективи людства
- •58. Техніка і науково-технічний прогрес
- •59. Концепції постіндустріального суспільства
- •60. Природа і людина. Демографічні проблеми сучасного суспільства. Урбанізація.
- •Рівні і темпи урбанізації
- •61. Природа і людина. Екологічні проблеми сучасності і шляхи їх подолання
- •62. Поняття цінностей. Вихідні цінності людського буття
- •63. Філософське значення глобальних проблем сучасності
- •64. Світоглядні, економічні, релігійні та етнічні аспекти розвитку сучасного світу
38.Сучасна наука про структуру й властивості матерії.
Спочатку поняття "матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо).
кщо для філософів стародавнього світу матерія — це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії та форми як духовного першопочатку, то для Р.Декарта (XVII ст.) матерія — це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною. І.Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки); вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації. Причому інертність та вага потім об'єднуються ним у поняття маси, яка виступає основним атрибутом матерії і одночасно мірою її кількості. П.Гольбах визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін. Він доводить розуміння матерії до гносеологічного узагальнення. На думку Г.Гельмгольца, матерія — це все, що існує об'єктивно (незалежно від свідомості людини).
Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу — пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше. Системність як фундаментальна властивість матерії визначає методологію сучасного наукового пізнання. Розрізняють такі структурні рівні матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений); соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, нація, клас, суспільство, людство)
Узагальнене визначення категорії "матерія" має базуватися на тому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.
39.Філософське розуміння руху. Рух і спокій. Основні форми руху матерії.
У філософії зміна позначається поняттям рух. Під рухом розуміють усяку зміну матеріальних речей, властивостей, відносин, систем. Це і переміщення тіл у просторі, народження або смерть організму, обмін речовин у клітині, реформування суспільства, розширення метагалактики та ін. Усе, що існує у світі, перебуває у русі. Конкретні речі, властивості і відносини існують лише завдяки руху. При їх знищенні відбувається перехід в інші предмети, яким притаманні специфічні типи і форми руху. Матерія і рух нерозривно пов'язані одне з одним. Рух внутрішньо притаманний матерії і невідривний від неї. Рух - це не одномірний складний і суперечливий процес. Рух є єдністю змінності і стійкості, динаміки і статики. У безкінечному потоці змін, станів, форм, положень, речей, їх властивостей і відносин присутні моменти дискретної стійкості, що дозволяють при всіх змінах зберігати стійкість речі, її якісну визначеність. На протязі дня може багато разів змінюватися настрій, відчуття радості змінитися гнівом, мінятися думки^переживання, відбуваються безперервні зміни тіла. Фізика елементарних частинок стверджує, що існування їх можливо лише як взаємоперетворення елементів системи. Вони існують і мисляться лише в русі, але разом з тим фізика наполягає і на тому, що в процесі цих перетворень зберігається певна своєрідність, незмінність елементарних частинок специфічної об'єктивної реальності. Обидва приклади приводять до висновку про існування спокою. Спокій характеризує рух з боку сталості, незмінності, відносності. Гірська річка не перестає бути річкою через те, що на її шляху зустрічається разом з порогами і загатами полога місцевість. Поняття спокою висувається для характеристики станів руху, що забезпечують стійкість предмета і його якісну специфічність. Рух і спокій перебувають у тісному взаємозв'язку.
Проблемі руху і його формам приділяв увагу Георг Гегель, послідовно проводячи думку, що речі мають сталі, власні означеності, що не знімаються відносинами з іншим речами: «Річ у собі - є річ, що володіє властивостями, і тому є багато речей, що відрізняються одна від одної не внаслідок якихось чужих їм відносин, а завдяки самим собі». І далі «Річ... зберігає себе у відносинах з іншими». Другий тип руху пов'язаний з переходом з одного якісного стану речі або системи до другого якісного рівня організації матерії. Наприклад, розвиток суспільства від ранніх часів до сучасності, перехід у виготовленні знарядь праці від примітивних до комп'ютерного виробництва, перехід від неорганічної природи до біологічних рівнів організації.
Під формою руху матерії розуміється рух, зв'язаний з певним матеріальним носієм, що має достатньо широку сферу розповсюдження і охоплює явища, які мають певну якісну єдність, підпорядковуються одним і тим же основним закономірностям. Форми руху тісно пов'язані з конкретними структурними рівнями матерії. Кожний з них має свої закономірності і матеріальних носіїв. У сучасній філософії можна зустріти різні класифікації форм руху матерії. Виділяються принципи класифікації форм руху матерії: субстратний, в основі якого лежить специфіка матеріального носія; функціональний, де форма руху співвідноситься із закономірностями конкретного рівня організації матерії; генетичний, що вказує на спадковість і послідовність появи форм руху в еволюції матерії. Таким принципам відповідають певні форми руху матерії: субмікроелементарна форма руху матерії включає рух елементарних частинок і полів (електромагнітні, гравітаційні, сильні і слабкі взаємодії, процеси перетворення елементарних частинок), рух і перетворення атомів, молекул, в тому числі, хімічна форма руху, зміна космічних систем різних розмірів (зірок, планет, зоряних систем, Галактики, Метагалактики).
Органічна форма руху - результат поступового ускладнення молекул вуглецевих з'єднань, що привело до утворення органічних з'єднань. Життя стало закономірним підсумком розвитку сукупності хімічних і геологічних змін на Землі. Органічний рух складається із процесів, що проходять в організмах і в понадорганізмових системах і включає обмін речовин, процеси саморегуляції, управління і відтворення, біоценозні відносини, зміни, що відбуваються у біосфері.
Соціальна форма руху - вся різноманітність практично-предметної діяльності людини, вся система суб'єктивно-об'єктивних відносин, тобто відносин людини, соціальних груп, суспільства до навколишнього світу. Носій соціальної форми руху - людина - розумна суспільна істота, дії якої носять цілеспрямований, усвідомлений характер.
