- •14.Особливості філософії середньовіччя. Теоцентризм. Аврелій Августин
- •17. Пантеїзм Миколи Кузанського і Джордано Бруно.
- •18 Емпіризм і сенсуалізм у філософських вченнях ф. Бекона, т. Гоббса та Дж. Локка.
- •19. Сутність раціоналізму XVII – xviiі ст. Р. Декарт, б. Спіноза та г. Лейбніц.
- •22. Філософська система і метод г.В.Ф. Геґеля. Принципи діалектичної логіки Геґеля.
- •30. Філософські ідеї г.С. Сковороди.
- •38.Сучасна наука про структуру й властивості матерії.
- •39.Філософське розуміння руху. Рух і спокій. Основні форми руху матерії.
- •40. Простір і час як атрибути буття. Основні загальнонаукові концепції простору й часу.
- •Простір і час :Простір і час є загальними формами існування матерії. Вони не існують поза матерією й незалежно від неї.
- •41. Культура як спосіб буття людини. Культура і цивілізація.
- •42. Природне й соціальне, типове й індивідуальне в людині.
- •Перші дослідження проблем соціальної типології особистості
- •Теорія "соціального характеру"
- •44. Антропогенез. Антропосоціогенез і розвиток свідомості. Діяльнісна основа свідомості.
- •45. Сутність свідомості (філософський аспект).
- •46. Свідомість і мова: єдність і відмінність. Штучний інтелект. Свідомість і мова
- •Що вважати інтелектом?
- •Наука про знання
- •Етичні проблеми створення штучного розуму
- •47. Діалектика як теорія розвитку. Поняття розвитку. Рух, розвиток, прогрес, регрес.
- •48. Діалектика як метод пізнання. Основні категорії діалектики, їх світоглядне й методологічне значення.
- •49. Закон взаємного переходу кількісних та якісних змін як закон розвитку і мислення.
- •50. Закон єдності та боротьби протилежностей як ядро діалектики. Тотожність, протилежність і протиріччя
- •51. Закон заперечення заперечення як закон об’єктивного розвитку і мислення
- •52. Проблеми пізнання в сучасній філософії. Практична й соціально-культурна зумовленість пізнання. Чуттєве і раціональне пізнання.
- •53. Поняття істини. Істина як процес. Критерії істини.
- •54. Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання, їх відмінність і взаємозумовленість
- •55. Сутність, структура і функції наукової теорії.
- •56. Поняття методу і методології. Загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання.
- •57.Сутність суспільного прогресу та його критерії. Проблема майбуття і перспективи людства
- •58. Техніка і науково-технічний прогрес
- •59. Концепції постіндустріального суспільства
- •60. Природа і людина. Демографічні проблеми сучасного суспільства. Урбанізація.
- •Рівні і темпи урбанізації
- •61. Природа і людина. Екологічні проблеми сучасності і шляхи їх подолання
- •62. Поняття цінностей. Вихідні цінності людського буття
- •63. Філософське значення глобальних проблем сучасності
- •64. Світоглядні, економічні, релігійні та етнічні аспекти розвитку сучасного світу
57.Сутність суспільного прогресу та його критерії. Проблема майбуття і перспективи людства
Тривалий час у філософській і соціологічній літературі суспільний прогрес розглядався переважно як прогрес матеріального виробництва, в межах якого людина поставала як його засіб. Життя підтвердило неспроможність цьго спрощеного розуміння історії, довело неохідність розглядати суспільство як складну систему, де всі сторони взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Людина посідала в цій системі центральне місце.
Питання про суспільний прогрес, його сутність і роль у житті суспільства цікавило мислителів багатьох поколінь. Переважна більшість з них не могла дати наукове висвітлення цієї проблеми. Тільки з відкриттям матеріалістичного розуміння історії, появилась можливість розкрити сутність суспільного прогресу, джерело розвитку суспільства, його рушійні сили і критерії.
Основні ознаки суспільного прогресу знайшли відображення у працях основоположників діалектико-матеріалістичної філософії. Вони вважають, що суспільний прогрес необхідно досліджувати в аспекті соціально-діяльнісної сутності людини. Сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність є основним процесом свідомої, цілеспрямованої, перетворюючої дії на навколишній світ і на саму людину, для забезпечення свого існування, функціонування і розвитку. Ця сутність проявляється в діалектиці потреб і діяльності, де потреби постають вихідним імпульсом життєдіяльності, а діяльність - способом задоволення, відтворення і народження потреб. Слід зазначити, що сутність людини не залишається незмінною. Тому процес становлення і розвитку людини доцільно розглядати як складний діалектичний процес.
Таким чином, суспільний прогрес – це процес безперервного становлення і розвитку людської сутності, що постає як неухильне вдосконалення самої життєдіяльності, здібностей людей по забезпеченню необхідних умов свого існування.
Дослідження суспільного прогресу, його сутності і тенденцій, тісно пов'язане з проблемою його критеріїв. У літературі існують різні погляди на те, що є критерієм прогресивного, поступального розвитку суспільства. Складність даного питання полягає в тому, що суспільний прогрес є явищем складним і багатогранним. Крім того, він характеризується різними особливостями на різних ступенях людської історії. Важливо і те, що суспільний прогрес можна досліджувати як з точки зору самої сутності прогресу (до конкретно-історичних особливостей його здійснення на різних етапах історії і в різних країнах), так і з точки зору співвідношення між собою різних його ступенів (первіснообщинного, рабовласницького, феодального) в історичному розвитку суспільства.
Розглядаючи питання про критерії суспільного прогресу дослідники приводять, як правило, відоме твердження, що стан продуктивних сил являє собою основний критерій всього суспільного розвитку. Оскільки задоволення життєвих потреб людини, в якому матеріальне виробництво знарядь праці набуває особливого значення, процес матеріального виробництва становить у життєдіяльності людини головну сферу її діяльності. Виникнення матеріального виробництва, зумовлює виникнення всієї системи суспільних відносин.
Як уже зазначалося, сутність людини, маючи складну внутрішню структуру, знаходить своє реальне втілення в становленні і розвитку суспільства як цілісної системи. Варто нагадати, що суспільство в цьому разі розглядається водночас і як складна система, і як суб'єкт соціальної дії. З огляду на це, найбільш загальним критерієм суспільного прогресу, який охоплює всі аспекти сутності людини, є рівень людської свободи і творчості. Саме на рівні свободи і творчості відображається рівень розвитку продуктивних сил і характер суспільних відносин (насамперед виробничих). Вони визначають спосіб, ступінь і характер задоволення потреб людей, а також зміст і масштаби освоєння людьми навколишньої дійсності.
Рівень свободи та творчості розкриває ступінь розвитку всіх сутнісних сил людини, ступінь панування її над зовнішніми силами і силами своєї власної природи.
Зазначений рівень показує, в якій мірі людина здатна перетворюючи навколишній світ і саму себе, забезпечити життєдіяльність усього суспільства як цілісної системи і кожної людини зокрема. Такий підхід до виділення критеріїв суспільного прогресу є основою для їх визначення стосовно конкретно-історичних форм прояву цього прогресу в різних країнах.
Людство завжди цікавили критерії суспільного прогресу. Були такі критерії: освіта, наука, мораль, краса, любов, роль видатних осіб, розвиток продуктивних сил, виробничих відносин. В історії соціології довший час вважалося, що критерієм суспільного прогресу є розвиток продуктивних сил. Це була хибна думка, тому, що продуктивні сили існують в єдності з виробничими відносинами. Тому, на сьогоднішній день, критерієм суспільного прогресу є кількісний і якісний розвиток продуктивних сил, в єдності з виробничими відносинами. Корені суспільного прогресу необхідно шукати в матеріальному житті суспільства.
Розкриття сутності і основи критеріїв суспільного прогресу є недостатнім для розуміння історичного розвитку суспільства (причин і характерів цього розвитку). Тому, дуже важливим у дослідженні суспільного прогресу є питання про його джерела та історичні типи.
При вирішенні питання про джерела суспільного прогресу серед дослідників цієї проблеми єдності не має, хоча більшість виходить з того, що зазначене джерело слід шукати в суперечностях. Разом з тим, у питанні про те, яку суперечність слід вважати джерелом суспільного прогресу, існують різні погляди.
Найбільш поширеною є думка, згідно з якою загальносоціологічною суперечністю суспільного розвитку є суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами.
При цьому підкреслюється, що процес розв'язання суперечності знаходиться у відповідності рівня розвитку продуктивних сил виробничим відносинам.
Поширений також погляд, за яким основною суперечністю суспільного розвитку є суперечність між неухильно зростаючими матеріальними, культурними потребами людей, з одного боку, і досягнутим рівнем виробництва - з іншого.
Якщо суспільний прогрес є процесом становлення і розвитку сутності людини, то це джерело слід шукати саме в суперечностях людської сутності, яка проявляється в діалектиці потреб і діяльності. При цьому, потреби становлять певну систему, якій відповідає і певна система видів діяльності.
Таким чином, основна суперечність суспільного прогресу в цілому є суперечністю між потребами і можливостями їх задоволення, зумовленими досягнутим рівнем виробництва.
На відміну від природи, де суперечність як джерело розвитку є водночас і його рушійною силою, в суспільстві проблема джерел розвитку і рушійних сил набуває більш складного характеру. Це пояснюється тим, що в суспільстві об'єктивні закони його розвитку реалізуються через цілеспрямовану діяльність людей, зацікавлених у забезпеченні необхідних умов задоволення своїх потреб, свого існування, функціонування і розвитку. Інтереси людей, груп, класів не завжди збігаються з напрямком дії об'єктивних законів. Ця діяльність людей може сприяти поступальному розвитку суспільства, або гальмувати його. Тому під рушійними силами суспільного прогресу слід розуміти ті соціальні сили, завдяки дії і взаємодії яких здійснюється розв'язання і відтворення суперечностей, що являють собою джерело розвитку суспільства.
