40.Природні права

У Конституції України виді­ляють такі основні групи прав і свобод, а також групу обов'язків.

1. Природні (особисті) права і свободи людини, які на­даються їй з народженням, а не державою, яка залежно від ступеня демократичності, може закріпити ці права вОснов­ному законі або ні.

Конституція України у ст. З визнає і гарантує, перш за все, саме природні права людини.

Ця група прав відображена у таких статтях конституції: ст. 21, згідно з якою усі люди є вільними і рівними у своїй гідності і правах; ст. 23 — кожна людина має право на віль­ний розвиток своєї особистості; ст. 29 — кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; ст. 32 — ніхто не може втручатися в особисте і сімейне життя; ст. 34 — кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх почуттів і переконань; ст. 35 — ко­жен має право на свободу світогляду і віросповідання.

Особливо важливою серед цих статей є ст. 27, згідно з якою кожна людина має невід'ємне право на життя.

Право на життя — універсальне, загальновизнане при­родне право людини і громадянина, яке закріплено в міжна­родно-правових актах та у конституціях багатьох країн світу.

У Конституції України це право відповідно до ст. З За­гальної декларації прав людини 1948 р. здобуло своє закріп­лення у статтях 3 і 27 Основного Закону. Згідно зі ст. З Кон­ституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою цінністю. Тому саме держава відповідає перед людиною за забезпечення цього права, прийнявши на себе обов'язок за­хищати життя людини (ст. 27).

Відповідно до цієї статті кожна людина має невід'ємне право на життя (ч. 1 ст. 27). Гарантією цього є те, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя (ч. 2 ст. 27).

У свою чергу, крім держави, кожний має право захищати своє життя і здоров'я, а також життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ч. З ст. 27).

Особисті права людини як універсальні передбачають конституційний захист приватного життя, свободи людини від непомірного втручання держави у всі сфери цього життя.

Громадянські пра­ва є своєрідними гарантіями охорони життя людини з боку держави, основним обов'язком якої є саме захист життя людини.

Вони охоплюють широкий комплекс дій усіх державних і суспільних структур зі створення і підтримки нормальних умов життя людини.

41. Особисті (громадянські) права

Особисті (громадянські) права — це природні, основополож­ні, невід'ємні права людини, які мають здебільшого характер негативного права. Вони походять від природного права на життя і свободу, яке від народження має кожна людина, і покликані гарантувати індивідуальну автономію і свободу, захищати особу від сваволі з боку держави та інших людей. Ці права дозволяють людині бути самою собою у відносинах з іншими людьми і дер­жавою.

До громадянських (особистих) прав зазвичай відносять мож­ливості людини, необхідні для забезпечення її фізичної і мораль­но-психологічної (духовної) індивідуальності. Відповідно до цього громадянські (особисті) права поділяють на фізичні і духовні. Фізичні права на життя, особисту недоторканність, свободу пе­ресувань, вибір місця проживання, безпечне довкілля, житло тощо. Духовні права: на ім'я, честь і гідність, на справедливий, незалежний і публічний суд (у Конституції України 1996 p. — це статті 27, 28, 29 та ін.).

У конституціях багатьох держав особисті (громадянські) пра­ва поєднують в одну групу з політичними правами. Підставою для цього служить переважно негативний характер обох, а та­кож спрямованість обох видів цих прав на забезпечення свободи особи в її індивідуальних і суспільних проявах.

До категорії особистих прав і свобод передусім належить особиста не­доторканність (особиста свобода). Б головний зміст — захист від необгрун­тованих арештів. Відображена в багатьох конституціях англійська процесу­альна процедура «хабеас корпус», встановлена законом ще в XVII ст., пе­редбачав перевірку в суді обґрунтованості арешту особи. В конституційній теорії і практиці Франції та деяких інших країн прийняте ширше поняття безпеки особи, яке містить не тільки гарантії від безпідставних арештів і утримання під вартою, а й сукупність процесуальних гарантій прав особи в судовому процесі. Не викликає сумнівів той факт, що зазначені правові положення відіграють істотну роль у формуванні конституційного статусу особи. Проте їхня дія може бути призупинена. Певну загрозу недоторкан­ності особи становить проголошення надзвичайного стану. У конституціях визначені загальні засади регламентації надзвичайного стану.

До змісту поняття особистих прав і свобод входять також так звані свободи приватного життя — недоторканність житла, таємниця кореспон­денції, свобода вибору місця проживання, свобода пересування, права і свободи, пов'язані із шлюбним станом та сімейними відносинами тощо. Серед них слід виділити таємницю кореспонденції.

Однією з особливостей сучасної конституційної регламентації таємниці

Характеризуючи особисті права, необхідно також визначитися що­до права приватної власності, яке зарубіжні дослідники слушно відносять до вказаної категорії прав і свобод. Як зазначалося, у старих консти­туціях право на приватну власність проголошувалось як одне з природ­них прав людини, що має невідчужуваний характер. У цілому ж це пра­во слід сприймати не тільки як одне з прав особи, а й як своєрідну осно­ву, стрижень сукупності її прав і свобод, що визначає зміст останніх.

42.Політичні права і свободи громадян України.

Політичні права та свободи – забезпечують можливість безпосереднього впливу особи на діяльність держави, пов’язані з її участю в суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування. Адресовані лише громадянам У. Їх називають не­гативними, так як вони є свободою людини від держави (яка не має вживати дій для їх забезпечення, а повинна утриматися від зазіхань на них). К. У. передбачає такі політичні права і свободи: брати участь в управ­лінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референ­думах, обирати і бути обраними, рівного доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування (38); право на об ‘єднання у політичні партії та громадські організації, участь у профспілках (36); на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (39); право на звернення — направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади та місцевого самовря­дування, посадових і службових осіб (40). Право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та вільно збирати, збе­рігати, використовувати і поширювати інформацію деякі правознавці відносять як до особистих громадянських прав так і до політичних прав (ст. 34); Політичними гарантіями прав і свобод є: відповідним чином орі­єнтована політика держави, її спрямованість на формування умов із забезпечення належного рівня життя людини; стабільність політичних структур; належний рівень політичної культури в су­спільстві.