44. . Назвіть та охарактеризуйте економічніправа і свободи людини,громадянина закріплені в Конституції України.

Як було зауважено, Розділ II Конституції України закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. У юридично-навчальній літературі, існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттево вони не відрізняються. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя). 1. Особисті права громадян України ; 2. Політичні права ; 3. Економічні права - "використання їх дає можливість особистості реалізувати себе, отримати економічну незалежність через створення матеріальних і духовних благ та їх розподіл, задовольнити побутові чи інші потреби". [5, стр. 8]; 4. Соціальні та культурні права .

Найважливішим елементом правового статусу особи в умовах соціальної ринкової економіки є приватна власність, яка включає право людини і громадянина во-лодіти, користуватися та розпоряджатися своєю влас-ністю та мати доходи. Держава зобов'язана гарантувати захист приватної й інших форм власності.

Економічні права- це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ. Ці права належать кожному громадянинові. Вони визнача-ють місце людини в економічному і соціальному житті та складають основу правового статусу громадянина як тру-дівника.

Систему основних прав і обов'язків громадянина в галузі економічного життя складають:

Право на приватну власність (ст. 41). Ч. 1 ст. 41 Конституції України надає кожній людині право во-лодіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном та результатами своєї інтелектуальної праці. Конституція України не визначає об'єктів приватної власності.

Об'єктами права приватної власності виступають: майно (речі), природні ресурси, які можуть бути в ци-вільному обігу, а також результати інтелектуальної, твор-чої діяльності, втому числі твори науки, літератури і мистецтва, винаходи, інші результати інтелектуальної творчої праці.

В цьому відображено той факт, що приватна влас-ність в сучасних умовах має не тільки економічну функ-цію. Вона служить також засобом всебічного і вільного розвитку особи, створюючи можливості задовольняти не лише економічні, а й культурні, духовні, естетичні по-треби і запити особи. Гарантування приватної влас-ності - це один із важливих факторів соціальної ста-більності, засіб підвищення добробуту населення.

Непорушність приватної власності і право на успад-кування гарантується законом та захищається судом. За-кон визначає способи набуття приватної власності та межі користування нею задля забезпечення виконання нею її функцій і доступності для всіх. Ніхто не може бу-ти протиправне позбавлений своєї власності.

Примусове відчуження об'єктів приватної власності може бути здійснене тільки на підставах і в порядку, пе-редбачених у законі, за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості. Здійснення громадянами пра-ва власності не повинно порушувати прав інших осіб. Кожний має право охороняти свою власність усіма за-конними засобами.

Право на підприємницьку діяльність (ст. 42). У статті зазначається: "Кожний має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом". Це право озна-чає, що кожний сам вільний вибирати, орієнтуючись на свої бажання і можливості, чим займатися: стати підпри-ємцем, менеджером на акціонерному підприємстві або розпочати індивідуальну трудову діяльність. Людина мо-же визначитися, що вигідно для неї особисто, і зазда-легідь вирішити, коли і що треба робити, що від кого і в якому обсязі й на яких умовах вимагати для реалізації своїх економічних прав та інтересів. Проте приватна ініціатива не може суперечити суспільній користі та мо-ралі, завдавати шкоди особистій безпеці, правам людини та її гідності, порушувати норми економічної безпеки.

Відповідно до ст. 42 Конституції України підпри-ємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого само-врядування обмежується законом.

Вільне підприємництво і вільність договорів гаран-туються. Не допускається монопольна підприємницька діяльність і недобросовісна конкуренція.

Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Забезпечення матеріально-технічними ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб.

Спори про відшкодування збитків вирішуються су-дом загальної юрисдикції або арбітражним судом відпо-відно до їх компетенції.

Право на користування об'єктами державної та кому-нальної власності (статті 13, 41) означає, що кожний гро-мадянин має право користування природними об'єкта-ми права власності народу згідно із законом (ст. 13), а відповідно до ст. 41 громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами державної та комунальної власності на основі закону. Об'єктами як першої, так і другої форм власності громадяни користу-ються, як правило, безкоштовно (наприклад, закладами народної освіти, охорони здоров'я, шляхами, мостами, місцями загального відпочинку). Іншими об'єктами гро-мадяни можуть користуватися за плату в порядку і за умов, встановлених органами, що управляють держав-ним чи комунальним майном.

Право на працю (ст. 43) - одне з фундаментальних, пріоритетних соціальних прав, в ч. 1 ст. 43 дається загальне визначення цього права і передбачаються гаранти його здійснення.

Зокрема, у Конституції зазначається, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава, як зазначається у ч. 2 ст. 43 Конституції, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду тру-дової, діяльності, реалізовує програми професійно-тех-нічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на працю, від-повідно до ст. 43, включає право на належні, без-печні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Нарешті, проголошується також, що право на вчасне одержання винагороди за працю захищається законом.» У ст. 43 Основного Зако-ну передбачена заборона використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах.

Державі належить контроль за організацією та умо-вами найманої праці. Юридичні гарантії права на працю містяться у поточному законодавстві (в нормах трудо-вого, адміністративного, сільськогосподарського, кримі-нального права). Захист трудового права здійснюється державними органами, а також професійними спілками та іншими об'єднаннями громадян.

Право на страйк, (ст. 44) - якісно нове для нашої країни право, яке тісно пов'язане з правом на працю. Зокрема, у ст. 44 зазначається, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом із врахуванням необхідності за-безпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав та свобод інших людей. Страйк - добровільна справа. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.