3.4 Соціально-політичні орієнтації громадівців

У контексті інтелектуальної і політичної ситуації друга половина XIX ст. була періодом створення громадських організацій, товариств, клубів, що ставили своїм завданням видання українських книг, журналів, газет з метою розвитку української культури та вивчення рідного краю. Розвитку суспільно-освітньої діяльності підпорядковувалася робота «Просвіти», яка ще в 60-х рр. XIX ст. займалася організацією читалень, пересувних бібліотек, курсів для неписьменних, а також видавництва «Вік», газет «Київський телеграф», «Громадський друг», «Дім», «Зоря Галичини». Злиття окремих українофільських гуртків в громади почалося ще в 1862 р. Найбільш впливовою з них стала Київська громада, в діяльності якої значна заслуга належала українським вченим В.Антоновичу, П.Чубинському, О. Кістяківському, М. Драгоманову.

Олександр Кістяківський (1841—1911) — український вчений-юрист, дотримувався поміркованого лібералізму.

Автор праці «Про права, за якими судиться малоросійський народ» (1899), багатьох підручників, за якими навчалося не одне покоління юристів.

О.Кістяківський намагався поєднати західноєвропейські традиції криміналістики з українським правом. Один із керівників українського національного руху 60-х років, він поступово відійшов від «українофільського фанатизму», залишаючись вірним своєму народові.

Михайло Драгоманов (1841— 1895) — публіцист, історик, фольклорист, організатор Київської громади, редактор журналу «Громада», засновник українського лібералізму. Як син свого часу, він виходив із ліберальних поривань української інтелігенції, сприяв розвитку демократичних ідей. Його лібералізм базувався на захисті прав людської особистості, свободі слова й думки. На його світогляд мали вплив класичний європейський лібералізм з його політичною доктриною правової рівності, свободи і гідності. Особливу увагу М.Драгоманов приділяв гуманітарному знанню, яке, на його думку, є джерелом моральної обов'язковості, стверджував, що кожний політичний діяч повинен мати гуманітарну освіту, бо гуманітарне знання — космополітичне і передбачає пріоритетність загальнолюдського над класовим, інтернаціонального над національним. Проте ця ідея космополітизму людства зовсім не суперечила ідеї національності, а лише творила її вищий порядок. Драгоманов виступав за федеративний союз вільних соціальних общин. Завдання досягнення політичних свобод, розвитку освіти, підвищення культурного рівня народу М.Драгоманов ставив на одне з перших місць. В основі його концепції соціальної революції лежала ідея не кровопролитного повстання, а мирного розвитку через піднесення освітнього рівня народу. Не революція, а еволюція — ось девіз Драгоманова.

М.Драгоманов обґрунтував послідовність розвитку трьох політичних форм: аристократичної, монархічної, демократичної. У контексті цього кругообігу аристократія перетворюється в олігархію, монархія — на тиранію. Кругообіг політичних форм відбувається через певний проміжок часу і головне для нього — утвердження громадянських свобод і децентралізація. Основою децентра­лізації повинно слугувати утвердження місцевого самоврядування (громад, земель), яке є найвищим в ієрархії і має найбільші компетенції; має внутрішню самостійність і незалежність щодо інших самоврядних органів. Держава виступає у Драгоманова як союзник локальних, самоуправлінських одиниць, які складають основу державного життя.

На відміну від своїх попередників намагався надати федералізму не лише національного, а передусім, соціально-політичного характеру. До того ж вчений був першопрохідцем у питанні створення вітчизняної системи місцевого самоврядування. Воно є, на його думку, синонімом політичної свободи, що розвивається в народі «знизу» і розповсюджується «знизу-вгору» як єдино правильний шлях роз­будови вільної демократичної держави. Оскільки суспільство складається з окремих осіб, народ — із спіль­нот, а держава — з різних народів, остільки досягнення політичної свободи можливе лише за умови існування різноманітних установ на всіх рівнях, які забезпечували б свободу особи, суспільства, народів. Політичну свободу М.Драгоманов визначав як поєднання прав людини і самоврядування місцевого (общинного, власного, повітового, обласного, державного).