2.5 Політичні вчення і.Канта і г.Ф. Гегеля

Важливо усвідомити, що І.Кант (1724 – 1804) проголосив, що найважливішою проблемою для людського роду є досягнення правового громадянського суспільства. Кант підкреслював, що громадянській устрій у кожній державі мусить бути республіканським, розуміючи під цим “устрій, який встановлюється, по-перше, відповідно до принципів свободи членів суспільства, по-друге, відповідно до положення про залежність всіх від одного загального законодавства, по-третє, відповідно до закону рівності всіх (як громадян держави). Побудову правової держави Кант вважав в поступових реформах, які б перетворили деспотичне правління в правову громадську державу. За Кантом, вічний мир – це таке ж першочергове завдання всесвітньо-історичного прогресу, як і встановлення всезагального правового громадянського стану. Особливу увагу слід звернути на тлумаченні категоричного імперативу Канта, його актуальність сьогоднішньому дню.

І.Кант обстоював думку, що благо і призначення держави у досконалому праві, в максимальній відповідності устрою і режиму держави принципам права. Держава, за Кантом, це об’єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам. Мета держави не в піклуванні про матеріальні і соціальні інтереси громадян, а в правовому забезпеченні індивідуальній свободи.

Отже, до основних компонентів концепції правової держави відносяться ідеї: про неможливість відчуження головних природних прав людини, які не залежать від державного визнання, але мають бути узаконені державою і обмежувати б повноваження; необхідність конституційних і судових прав особи; верховенство прав над державою.

Найбільш звершеними і систематизованими міркуваннями щодо суті права, держави, громадянського суспільства, влади є політичні погляди Г.В.Ф.Гегеля (1770 – 1831). Найкраще вони реалізовані в праці “Філософія права”, яка синтезує філософські і політико-правові погляди. Другою сходинкою в розвитку “моральної субстанції” (перша – сім’я), за Гегелем, є “громадянське суспільство”. Тут ця субстанція дробиться “абстрактно” на множину окремих осіб або окремих людей, які існують, вільно створюючи певну “систему атомістики”.

Громадянське суспільство Гегель зображав у вигляді тріади, яка складається з “системи потреб” і задоволення потреби індивіда через його роботу, а вже через цю роботу задоволення потреб всіх інших: дієвості правосуддя, поліції і корпорації та ін. Найголовніша функція громадянського суспільства – стежити, щоб вільне розгортання приватної (особистої) свободи не поглиналося соціальними моральними імперативами. Він характеризував державу також як результат розвитку сім’ї і громадянського суспільства, підкреслюючи разом з тим, що стосовно них держава мусить розглядатися як реальний базис. Держава є вищою соціально-духовною цінністю.

На думку Гегеля, громадянське суспільство характеризується системою потреб, правосуддям і корпораціями, ґрунтується на приватній власності й загальній рівності. Головна функція громадянського суспільства, яке в своїх діях повністю покладається на правосуддя – захист свободи і приватних інтересів громадян.

Отже, Гегель розумів громадянське суспільство як систему суспільних інститутів, які виступають посередниками між державою та індивідом і в рамках правових відносин захищають інтереси особи та груп на державному рівні.