§ 16. Означено-особові речення

Характерною особливістю давньоруського синтаксису було

більше поширення, ніж тепер, означено-особових речень. Це

пояснюється тим, що на першу чи другу особу чітко вказували всі дієслівні

форми, у тому числі і минулий час перфектного типу, наприклад: Чи-

ним'ь знаменито сим7> нашим* листом* (П., гр. 1342, 24); Асот*

мене коли вмолить (Рус.,гр., 1484,138); печать нашу казали есмо при-

вити (П.,гр., 1342, 25); што ііестє просили нась абихомь вась

пустили (до лучцька тьрговать) чєрєс бєрєстиє (П., гр., після 1341 р., 23).

Особливо послідовно вживалися означено-особові речення з

дієслівними формами наказового способу: не блюдитесА • ничего • поидите

(П., гр. після 1341 р., 24).

Означено-особові речення в усіх трьох східнослов'янських мовах

розвивалися приблизно однаково1. У XVII — на поч. XVIII ст. ці

речення мали ще велике поширення. Наприклад: Юж* тогдьі так*

вторую часть розд-Ьлу того замикаю (X. Філ., 1598, 1542); ^.к же их

еелиш устеречи? (І. Виш.); Ежели щиро жадаєте помочи от мене

(Л. Сам., 1702, 104).

Процес витіснення означено-особових речень синонімічними

двоскладними розпочався ще в давньоруський період, але проходив

поволі. Займенники 1-ї і 2-ї особи вставлялися в речення з двох причин.

По-перше, цього вимагали стилістичні міркування — коли особовий

займенник був носієм логічного наголосу, що часто підкреслювалося

прикладками, особливим порядком слів, сполучниками і т. ін.,

наприклад: А се а • кназь • левь • вьізвали есмьі • слитов*скоЬ землЬ два •

братЬньцА (П., гр. до 1301 р., 12); А тьі длячого, брате, посмЬваеш

инока (І. Виш., 1596, ЗО). По-друге, якщо займенники 1-ї — 2-ї особи

не викликалися стилістичними мотивами, їх уживання могло

підтримуватися впливом звичайного типу двоскладних речень. Маються на

увазі такі випадки: але а даль за одино (Р., гр. після 1349 р., 3); А ми

взяли оть Тумкеля поле Ютковское (П., гр. 1347, 26). У XVIII ст.

процес витіснення означено-особових речень посилюється. Далі

встановлюється таке їх уживання, яке характерне для сучасної

української мови, тобто панівним типом стають двоскладні займенникові

речення.

§ 17. Неозначено-особові речення

У давньоруській мові неозначено-особові речення творилися

не тільки дієслівними формами 3-ї особи множини, як і в сучасних

східнослов'янських мовах, а й 3-ї особи однини, наприклад: в* КіевЬ

на горах* си ночь с* вечера одівахьте мя, рече, чр-ьною наполомою (Сл.,

1 Див.: БорковскийВ. И. Сравнительно-исторический синтаксис вос-

точнославянских язнков. Типьі простого предложения. М., 1968, с. 77.

283

XII); Аже крадеть скотть на поли • или овци или кози • или свиньїе •

•} коунЬ (РП, 1282). Неозначено-особові речення з формами 3-ї особи

однини почали занепадати ще в давньоруський період, оскільки вони

не передавали неозначеності в такій самій мірі, як 3-тя особа множини,

легко пов'язуючись з назвами діячів (хто, хтось...). У

староукраїнських пам'ятках від них залишилися лише окремі сліди. Основним

засобом вираження неозначеності в українській мові здавна були

дієслівні форми 3-ї особи множини, наприклад: а в поли кде собЬ проорють

ниви • то их-ь • им-Ьіеть прислушати (П., гр., 1375, 50); купила пани

в.шслав-ь • оу єЬки • оу васила іему жь р&чють скибичь и в-ь іего брата

(Р., гр., 1370, 17). Здебільшого вони позначали дії окремої особи чи

групи осіб, які невідомі або не згадуються з певних міркувань. Це

наочніше видно у пам'ятках пізнішого часу, ніж у грамотах XIV—XV ст.

Пор.: ижзатвоим черевом бочки с пивами... волочат (І. Виш., 1596,

42); Поки нам пШязей не дадуть, не будемо ся роз'їздити (Л. Льв.,

1649, 256); иж-ь кди его обвинять пред-ь правом-ь (Пир. кн., 1683, 4);

І в но(ч)ни(и) чась... везти муся(т): я(к)кому пи(л)но треба, а к

тому примуся(т) (К- 3., 119). Частина таких речень була пов'язана

з дією всіх людей, тобто мала відтінок узагальнення, наприклад: же

их-ь соломі) по их-ь же шкурЬ и мажуть (Л. Сам., 1702, 5); Того ж року

мор бул великий у ПольщЬ, же большего не помнять (Остр. л., 1633,

241).

Приблизно з XVI ст. староукраїнські пам'ятки почали відбивати

неозначено-особові речення з дієсловами минулого часу множини, які

також були придатні для передачі такого значення. Наприклад: И такь

донесли тоє бискупови луцкому Бернатови Маціевскому (Перест., 1605,

32); Сейм бул о середопостю, на котором потратили козаков

старших (Л. Льв., 1649, 258); на&Ьть и людей, котрий в полю того часу

робили, носило поверхи дерева, инших-ь мертвихт» познаходили (Остр.

л., 1633, 245). Обидва типи речень без відтінку узагальнення

продовжують широко вживатися в українській мові і далі.

Неозначено-особові речення з відтінком узагальнення зберігаються, головним чином,

у прислів'ях.