§ 21. Речення з давальним самостійним

У розділі про подвійні відмінки була звернена увага на другий

давальний від іменників і прикметників. Проте у функції другого

давального за давньоруської доби могли виступати й активні

дієприкметники. У таких конструкціях дієприкметники залежали від першого

давального і тому порівняно з головним присудком були досить

самостійні. Звідси назва давальний самостійний (сіаііуш аЬ-

зоїиіиз). Оскільки такі конструкції були предикативні, вони

наближалися до підрядних речень різного значення — часових, причинових,

умовних, цільових тощо, наприклад: Князю Стославу в-ьзраст'ьшю

и в-ьзмужавшю, нача вои совокупляти многи и храбрьі (ЛЛ, 1377; тобто

коли князь Святослав виріс і змужнів...); НадолзЬ борющимася има,

нача изнемагати Мьстислав-ь (там же; тобто тому, що вони боролися

довго, Мстислав почав...); н-ь аще коли хоттщю &моу опочиноути то

сЬд-ь на столЬ (Ф. Печ., XI; тобто якщо хотів спочинути, то...); идоу-

щим же са имь бите а Андр-Ьи поча радити полк-ь ютца своего (ЛІ,

XV; тобто почав упорядковувати полк, щоб іти битися...). Давальний

самостійний міг виступати також як окреме речення чи як компонент

складносурядного, наприклад: Ярославу сущю Новігороді тогда (ЛЛ,

1377); Т-ьгда померз-ьшю озіру и стоящю 3 дни, и в-ьздре уг-ь вЬтр

(Л. Новг., XIII—XIV).

Ідею про виникнення давального самостійного з другого

давального розвинув О. О. Потебняг. Це означало, що давальний

самостійний розвивався з внутрішніх причин і становив собою одну з

характерних ознак слов'янського синтаксису. Найбільшого поширення

давальний самостійний набув у старослов'янській мові. За давньоруської

доби він був відомий пам'яткам традиційного типу. Тому чимало

мовознавців вважає давальний самостійний наслідком впливу

старослов'янських джерел. Проте наявність слідів давального самостійного у

говорах російської мови дає підставу деяким ученим висловлювати

припущення, що ця конструкція була відома і живій розмовній мові

(В. І. Борковський).

Для староукраїнської мови активні дієприкметники вже не були

характерні, тому й не було грунту для вживання давального

самостійного, що витворювався на їх основі. Якщо давальний самостійний і

використовувався, то під впливом старослов'янської традиції. З цього

погляду цікаво, що українські грамоти XIV—XV ст. давального

самостійного не зафіксували зовсім. Немає його і в більшості актів XVI—

XVII ст. Лише винятково давальний самостійний можна знайти в

окремих актах XVII — поч. XVIII ст., наприклад: СурмачувцЬ, йдучому

мн$, оказовали заходи лЬсние (Пир. кн., 1690, 51); иж в живих ещеме-

1 Див.: Потебня А. А. Из записок по русекой грамматике, т. 1 — 2, с. 334.

292

жев і моєму об рішаючому ся мЬлисмо пораду лЬс свой... пустить в

продажу (Пир. кн., 1728, 351); поки тьімі» злочинщюм'ь

сидячим?»держати их? сторожею (Бор. акт., 1686, 97).

Більш помітний давальний самостійний у творах із значною

кількістю старокнижних елементів. Це насамперед пам'ятки релігійного

циклу XVI— поч. XVII ст., наприклад: входлщимь имь в? іерслимь

по обьічаю празника.— и доконовати дній опмт са навратили (ПЄ,

1556—1561, 61); убудовавшися на кгрунтЬ апостолові и пророкові),

сущу краеуголному Самому Христу (X. Філ., 1598,1672); доставши

ключова, спящим всім, достал? шкатули єго (Перест., 1605, ЗО); Вившу

же Сергію патріарху во ЦариградЬ, в? лЬто 6552, сей, по совЬту тріехь

патріарха, истяза папу Римского Христофора (3. Коп., 1622, 1100).

Цікаво, що з полемістів давальний самостійний найпомітніший у І. Ви-

шенського, який перебував під більшим впливом старослов'янської

мови, ніж, наприклад, X. Філалет чи 3. Копистенський. Пор.: Не

сущу бо источнику, не будет ниже рЬка (І. Виш., 1596, 102); не сущу

началу, нЬст видЬти ниже конец (Там же, 102); и за сий образ, явлшу-

ся пастьірей началнику, приимеши неувядаемьій слави вЬнец (Там же,

100). Релігійні трактати другої половини XVII ст.— І. Галятовського,

А. Радивиловського, Д. Туптала, М. Андрелли — теж мають чимало

речень з давальним самостійним.

З літописців найбільшим прихильником старослов'янщини був

Г. Граб'янка. В його літописі давальний самостійний вживається

особливо часто. Наприклад: Зимі же мимошедшей и теплотою солнца

Дніпру и всЬм? рікам?» растаявшимь, да скорЬе Хмелницкого ймуть,

зараз?, повелЬ (Л. Граб., 1710,42); Утру же бьівшу бисть сЬч? велика

под? обозом?» Полским? и под? Зборовом? (Там же, 76); Таже жені

Хмелницкого тогда отроча родившой, моли Хмелницкий Барабаша да

отрочати его воспріемник? от? Крещенія будет? (Там же, 39). Щодо

цього з ним не міг зрівнятися навіть С. Величко, у якого також чимало

конструкцій давального самостійного: Нощи-же тогда наступившой,

Могила всЬ тяжари обозовіе покинувши... прибил? до Могилева прере-

чоного (С. Вел., 1720, II, 549); Наченшу же слонцу по претеченіи днев-

ном? склонятися до западу, начал? зараз? и Бруховецкій войска свои

конніи до третои з? Поляками роспоражати и устроевати битви (Там

же, II, 83); Зоставшу Самойловичу з? худопахолства на високой вла-

сти гетманской и наченшу убогащатися, начать и добронравіе его

перемінятися (Там же, II, 329). У літописах з більшою кількістю

народних елементів давальний самостійний трапляється випадково,

наприклад: и под сеє время Бруховецкому, з Запорожжя до Гадяча пришед-

шему... которіе великое пошанованя от царя мЬли и чого хотЬли, то у

его одержали (Л. Сам., 1702, 70); якую посля, еще в?» живьіхт»

будучому Чаплинскому, в? жену себЬ взял? (Літоп., 1737, 7).

З художньої літератури давальний самостійний типовий для мови

драм та деяких інших творів XVII— поч. XVIII ст. з сильною

книжною традицією. Наприклад: Спящу фараонови Фортуна является

(Царств., 1698, 139); И сущу ми во тестом лЬте возраста моего, роди-

теля моя (вдаста) мне в научение (Алекс, 1674, 183); и уженадходящу

вечері}, истремишася на мя не человЬчески (І Турч., XVIII, 382).

295

Про занепад конструкцій з давальним самостійним на українському

грунті свідчить той факт, що досить часто нечленні активні

дієприкметники втрачали узгодження з назвою суб'єкта, перетворюючись на

незмінні форми — дієприслівники. Такі конструкції відбивали не

тільки пам'ятки традиційної мови, а й більш народні. При цьому

дієприслівник міг стосуватися тієї ж особи, що й головний присудок: а

тепер, подросши нам и дошедши лЬт* зуполних, вьсйскалем и дойшолем

своей власной отцевщини предреченной на Булановой (АПГУ, 1678, III,

96); и аз* недостойньїй во иереох*, Кирило Иванович*, на тот* час

будуча мнЬ уставником* при той церкви, огледах* все очима своими

(Київ, л., 1621, 83) — чи частіше — до інших осіб: И вшедши ємоу в

лодю, и сталась боура великая на мори (Жит. єв,., 1571, 27); Потом*

недел* з полтори войскамь отдохнувши, знову Виговский тогобочних

полков до килконадцят тисяч* соб рал* (С. Вел., 1720, І, 208); князь

Ромодановскій з* Сомком* чрез* килко дней, войску отдохнувши, ру-

шил* на Хмелниченка над ДнШром* (Там же, II, 27); Турчин* килко

дней войскам'ь отдохнувши, рушил* от* Ладижина под* Умань (Там

же, II, 353). Такі дієприслівники могли вживатися і без першого

давального, ще далі відходячи від первісного типу давального

самостійного, наприклад: а вживаючи тою дворища • не надобЬ • ни воина ни

аловицЬ платити (П., гр., після 1349 р., 27); Боявшисвовкав лЬс* ни

бува(т) (К. 3., 216). Сліди давального самостійного збереглися в

деяких дієприслівникових конструкціях української народної мови і в

творах окремих письменників.

Отже, в українській мові пізніших часів давальний самостійний

уже не вживався, від нього збереглися лише окремі сліди. Його

занепад «слід розглядати не тільки як результат занепаду активних

дієприкметників, а й як частковий прояв загальної тенденції до

витіснення дієприкметникових зворотів підрядними реченнями, яка й стала

основною причиною зникнення активних дієприкметників»1.

57.Походження складних речень

Походження складних речень сягає періоду індоєвропейської

спільності мов. На думку багатьох учених, спочатку вживалися прості

незалежні речення. На основі поєднання однотипних простих речень

виникли складносурядні речення (паратаксис), з них —

складнопідрядні (гіпотаксис). Однак Б. В. Лавров вважав, що

гіпотаксис виникав водночас с паратаксисом — з двох логічно

зв'язаних речень2. Цю ідею докладніше розвинув Т. П. Ломтєв3. хоч і не

1 Мельничук О. С. Історія вживання давального безприйменникового

відмінка в українській мові.— Дослідження з питань синтаксису української мови.

К., 1958, с. 290.

2 Див.: Лавров Б.В. Условньїе и уступительнне предложения в древнерус-

ском язьіке. М.— Л., 1941, с. 38.

3 Див.: Ломтев Т.П. Очерки по историческому синтаксису русе кого язьїка.

М., 1956, с. 488, 491.

294

виявив усіх шляхів виникнення складних речень, бо брав до уваги

тільки об'єднання простих речень. В останній час знову відновлюється

ідея О. О. Потебні про інший шлях розвитку гіпотаксису — з

подвійних відмінків чи інфінітивних зворотів простого речення. Отже,

складні речення утворювалися різними шляхами — не тільки внаслідок

об'єднання простих речень, а й з різних зворотів у їх складі1. При

цьому найбільш імовірно, що первісним типом складних речень були

безсполучникові. Деякі безсполучникові речення можна визнати

складносурядними, більшість — недиференційованого типу. З цієї

більшості постали сполучникові речення.

Під кінець давньоруського періоду процес утворення складних

речень пройшов уже основні етапи розвитку. Крім безсполучникових

складних речень відкритої і закритої структури, були сполучникові

речення недостатньої диференціації, з яких витворювалися

складносурядні й складнопідрядні речення. За староукраїнської доби цей

процес тривав далі, поки не завершився створенням такої системи

складних речень, яка типова для нової української мови.

58. Безсполучникові складні речення

відкритої структури

У давньоруській мові безсполучникові складні речення вже

не були так поширені, як за спільноїндоєвропейської доби. Особливо

рідко вживалися безсполучникові складні речення відкритої

структури, тобто такі, що дозволяли вільно приєднувати складові частини.

За характером синтаксичного зв'язку вони належать до сурядних.

Безсполучникові складні речення відкритої структури передавали

одночасні чи послідовні події. Такі речення «майже повністю відсутні

у давньоруських грамотах»2. З українських грамот XIV—XV ст.

можна навести лише деякі приклади із значенням одночасності дії: пан •

ива(а) шко дьдошицкии • поставил старцЬ юбьчии • пан • пантатомирь по-

ставиль старцЬ тбьчии (Р., гр., 1413, 83). Проте у пам'ятках пізнішого

часу, особливо стилістично досконаліших, уживання

безсполучникових складних речень відкритої структури зростає. Для них

характерна однотипність форм присудків і можливість перестановки складових

частин (гнучкість структури). Наприклад: Осень бьіла мокрая, два ме-

сяца дождь непрестанно ишол (Остр. л., 1633, 243); Било мясо, просята,

били пєчоне курчата (Інт., 1619, 183). Українські пам'ятки XVI—

XVIII ст. починають добре відбивати також безсполучникові складні

речення із значенням послідовності подій. Для створення такого

значення використовувалися здебільшого форми доконаного виду дієслів

чи спеціальні лексеми. Розташування частин було більш фіксоване,

ніж у попередніх складних речень. Наприклад: В том же року зима

1 Див.: Стеценко А. Н. Исторический синтаксис русского язнка. М., 1972,

с. 126.

2 Борковский В. И. Синтаксис древнерусских грамот. Сложное предло-

жение. М., 1958, с. 50.

295

била лихая, по рожестве христове пустила била зима (Остр. л., 1633,

247); Де взялась музика, загубили бубни (Марк., XVIII, 430).

Отже, старовинний спосіб безсполучникового поєднання речень

у зв'язку з його лаконічністю і виразністю майстри слова почали

використовувати як спеціальний стилістичний засіб. Цим і пояснюється,

чому вживання безсполучникових складних речень знову почало

відновлюватися і поширюватися. Це дало підставу деяким ученим

розрізняти два типи безсполучникових складних речень — архаїчний

і новий.