§ 20. Речення з однорідними членами,

відокремленими зворотами, вставними словами

У староукраїнській мові, як і в давньоруській, просте речення

могло ускладнюватися однорідними членами, предикативними чи

уточнюючими відокремленими зворотами, вставними словами, звертаннями

тощо. Найхарактерніші особливості речень з однорідними членами —

накопичення однорідних компонентів (Не ваша милости ли соми

обнажаете, из обори коні, воли, овці у б'Ьдних подданьїх волочите, дани

пЬняжние, дани пота и труда, от них витягаєте, от них живо

лупите, обнажаете мучите, томите.— І. Виш., 1598,54), строкатий склад

сполучників (и, та, да, але, но, лечг, чи, или, або, албо, любо, ово,

якь, такі), такі) які>...), часте повторення сполучників чи

прийменників (а при томі> при всЬмть оставлммі) его и єго діти и єго намістки

и єго щатки на вЬки вЬком.— Р., гр., 1394,54; Вси вежи з подсабитьемт»

290

а покрьгтьемь добрьімпь, з помости, сь стольбами, сьстрельбами

зем-ьньїми.— Оп. зам., 1552, 106).

Відокремлені звороти не являють собою скорочень відповідних

складнопідрядних речень, а такі ж давні (чи й давніші), як вони1.

Зокрема, у староукраїнській мові широко вживалися речення з

дієприкметниковими зворотами, до яких входили не тільки пасивні

дієприкметники минулого часу, а й інші. При цьому дієприкметники досить

часто розташовувалися в кінці звороту: иже ест нижше Терехтемиро-

ва невеликая долина, пространним полемь окружаемая (С. Вел., 1720,

І, 220); яже обсЬдши путь, кь ПолтавЬ в&дущій, творяше веліе препя-

тіе (Л. Граб., 1710, 165); удалая под Тчов-ь полский, Кгданску близко

прилеглий (С. Вел., 1720, І, 204).

Прикладки звичайно відокремлювалися при наявності залежних

слів: И такії Турки Петрила, брота Воеводьі Мултанского, на мЬсце

Ивоньї — на Господарство Волоское всадили (Л. Боб., 1699, 291).

Новим явищем у староукраїнській мові, порівняно з

давньоруською, було поширення речень з дієприслівниковими зворотами.

Дієприслівники довгий час зберігали сліди дієприкметникового

походження, зокрема вимагали свого особливого суб'єкта, як і дієприкметники-

присудки. У зв'язку з цим часто було відсутнє узгодження в особі між

дієприслівником і головним присудком: Якая відомость велце тогда

Полякові!) засмутила и нЬби мечемг проразила, слишачи таковоє швед-

скоє над Дунчикомі» благополучіе (С. Вел., 1720,1, 189); Йдучи улицею,

обачит мене Василиха Шкуриха зі> своего огорода (Сот. акт., 1723,150) —

чи підмет міг розташовуватися у дієприслівниковому звороті: которой

поруки уряд вислухавши, казала записати (Стар. кн., 1693,78); Увивши

люципер Марка у будинок, став зараз прохать сидати (Марк., XVIII,

430).

Конструкції, ускладнені однорідними членами, відокремленими

дієприкметниками, прикладками і дієприслівниками, були своєрідним

перехідним типом висловлень між простими і складними

реченнями.

Прості речення за староукраїнської доби могли ускладнюватися

також відокремленими уточнюючими, пояснювальними і

приєднувальними членами, як-от: У веживоротнойпризем-ьли, на помости, стояне

сторожом7> и деломі> затишно (Оп. зам., 1552, 92); але и мали не три

цЬліє провинции, то ест Голштинскь, Слесвіцк'ь и Ютландь отторг-

нулися от него Дунчика (С. Вел., 1720,1, 189); ижі> всякі» (:а особливе

Хмелницкий:) имЬлі> своє на мислЬ (С. Вел., 1720, І, ЗО);

відокремленими зворотами із значенням включення, виключення і заміщення,

наприклад: не казали есмо мЬщаномі>... черезіз то тьіхі> мальіхі> кожі>

купити, кромьвеликихькожьволовьіхь ияловичихь (АЛМ, 1495,89);

и о разі) между коронніє статути и права, в місто застави руки кро-

левской дипліома, зоними инферовала (С. Вел., 1720,1,251), вставними

і вставленими словами, словосполученнями і реченнями: ВЬн, каже,

сЬромаха в чШчику родився (Сат., 1786, 419); Перед зеленими святи,

1 Див.: Потебня А. А. Из записок по русской грамматике, т. 1—2, с. 122;

його ж, т. З, с. 276.

10*

291

вт> четвер-ь, (тогди бьіло Царя Константина), о годинЬ 12, у Лвов%

на мостЬ запалилося (Л. Льв., 1649, 260); звертаннями тощо: Дунаю,

Дунаю, чему смутен течеш? (Стеф., 1857, 149).