28. Теорія поля Курта Левіна

Один з учнів Вертгеймера Куртом Лкевіним (1890-1947) була створена “теорія поля”, яка на його думку повинна пояснити відповідні моменти в відносинах людини і середовища, в якому здійснюються її життєдіяльність, а також в відносинах людей між собою. К.Левін вважав, що психологія має пояснити психологічні явища перш за все в категоріях “відносин”, а не ізольованих “речей”. На відміну від концепції гештальтпсихології в теорії Левіна аналізуються не тільки сприйняття і образи суб’єкта, але й його взаємовідносини з безпосереднім оточенням.

Поведінку розглядається як функцію середовища і особистості. “Індивід діє в повному середовищі. Одні його області притягують, інші відштовхують. Цю якісь об’єктів Левін назвав “валентністю”, яка може бути позитивною і негативною. При позитивній валентності всі сили направляються до цієї області, при негативній – від неї. Середовище заряджень “плюсами” і “мінусами”, направляючими “локомоції” особистості. Що стосується самої особистості, то вона представлена в концепції Левіна в виді “систем напруги”[11, c. 116-117].

29. Екзистенційна психологія

Екзистенційна психологія - напрямок у психології, що виходить із унікальності конкретного життя людини, незвідної до загальних схем, що виникла в руслі філософії екзистенціалізму. Її прикладним розділом є екзистенціальна психотерапія. Екзистенціальну психологію відносять до гуманістичних напрямків у психології.

На виникнення цього напрямку вплинули філософія екзистенціалізму Серена Керкегора, Мартіна Хайдеггера й Жана Поля Сартра й феноменологічна психологія Едмунда Гуссерля, Хайдеггера й Сартра.

У цей час основними напрямками екзистенціальної психології вважаються:

• Екзистенціальний аналіз Людвіга Бинсвангера.

• Daseіn-анализ (дазайн-анализ) Медарда Боса.

• Екзистенціальний аналіз (логотерапия) Віктора Франкла.

• Екзистенціальний аналіз Альфрида Лэнгле.

Екзистенційна психологія - від лат. exіstentіa - існування й греч. psyche - душу, logos - навчання. Психологічний напрямок, заснований на принципах гуманістичної психології. Виходить із первинності буття людини, з яким органічно зв'язані базові екзистенціальні проблеми, стрес і тривога. Її представниками є Л.Бинсвангер, М.Бос, Е.Мінковскі, Р.Мей, В.Франкл, Дж.Бьюдженталь. Основний розглядається проблема людини, що рефлектує і підтверджує себе в процесі знаходження змістів. У центр уваги ставляться не зовнішні сили, що обумовлюють поводження людини, але його власна індивідуальність, що себе довідається (Хайдеггер), перевіряє (Сартр) або здійснює (Франкл). Ця індивідуальність проявляється в різних формах любові, при переживанні сорому, при зміні настроїв. Виділяється ряд проблем: життя й смерті; волі й відповідальності; спілкування й самітності: змісту й безглуздості існування. Разом з тим, уважається, що конкретна людина має унікальний особистий досвід, які не може бути зведений до універсальних правил. На основі даних теоретичних посилок розвивається екзистенціальна психотерапія, спрямована на відновлення автентичності особистості, що досягається за рахунок глибинної особистісної рефлексії[5, c. 251].