53. Санкт-Петербурзька психологічна школа: представники та течії

Микола Якович Грот(1852-1899) був сином вченого-філолога Я.К.Грота. Після закінчення історико-філологічного факультету Петербурзького університету і стажування за кордоном він захищає магістерську, а потім докторську дисертації, де розвиває свою концепцію логіки й емоцій. Саме проблема емоційного розвитку стає однією з найважливіших у творчості Грота.

Послідовником Соловйова вважав себе професор Петербурзького університету Микола Онуфрійович Лосський (1870-1965), хоча в його теорії інтуїтивізму концепція Соловйова зазнала значних трансформацій. Лосський доводив, що знання є переживанням, порівняним з іншими переживаннями. У книзі «Обґрунтування інтуїтивізму» (1906) він розкривав сутність свого підходу: переживання відбиває сутність об'єктів навколишнього світу прямо і безпосередньо. Об'єктами знань-переживань, з його погляду, насамперед є естетичні, релігійні, моральні і правові норми, тобто те, що безпосередньо пов'язано з емоціями.

Значне місце в психологічних дослідженнях Лосського відведене і питанню про специфіку ментальності «російського характеру», що він проаналізував у книзі «Характер російського народу». Ця робота має значний інтерес як за кількістю зібраного матеріалу, так і за описом обраних якостей, хоча аналіз психологічних причин їхнього формування і розвитку суб'єктивний.

Михайло Іванович Владиславлєв (1840-1890) був не тільки професором, але і ректором Петербурзького університету. Завдяки йому психологія в цьому навчальному закладі стала однією з провідних дисциплін. Він не тільки перекладав і популяризував погляди німецьких психологів, насамперед Канта (як згодом і його учень Введенський), але і розробляв власний курс дослідної психології, центральне місце в якій займали проблеми волі і моральності.

У своїй теорії Владиславлєв прагнув з'єднати експеримент з ідеа-лістичним поглядом на душу. Застосувавши енергетичний закон до психології, що було новинкою в 70-80-і роки XIX ст., Владиславлєв намагався пов'язати енергетичну теорію із забуванням і відтворенням, вважаючи, що несвідомі стани і забування характеризуються мінімумом енергії. Він розділяв волюнтаристичний підхід Вундта, причому своєрідність психологічних поглядів самого Владиславлєва, викладених у його підручнику «Психологія» (1881), виявляється саме в трактуванні волі і її ролі в психічному розвитку людини, у формуванні її етичних і естетичних ідеалів. Це поєднання етики й естетики не випадкове і є однією з основних відмітних рис його психології. Виходячи зі своєї концепції психіки, Владиславлєв розглядав мистецтво як практичну психологію і як школу моральності. Він дав детальний опис різниці емоційного впливу живопису, музики, поезії і прози, що представляє і сьогодні значний інтерес.

Учнем Владиславлєва був Олександр Іванович Введенський (1856-1925), що викладав філософію в Петербурзькому університеті, обіймаючи посаду професора. Під керівництвом Введенського в 1897 р. було створено філософське товариство при Петербурзькому університеті за аналогією з Московським товариством), що проіснувало до 1917 р. Введенський доводив, що психіка може бути експериментально досліджена (за допомогою як вимірювальних приладів, так і природних невимірювальних методів), і прагнув зробити її теоретичною, а не прикладною наукою, перевіряючи всі психологічні постулати логікою. Таким чином, на відміну від Лосського і Франка він розглядав психологію як раціональну, а не інтуїтивну науку.