34. Мілетська школа в античній філософії.

Мілетська школа. Засновниками філософії Стародавньої Греції вважають мілетських мислителі Анаксімандра, Анаксімена та їх учнів, які жили й працювали в VI ст. до н.е. Те, що грецька філософія виникла саме в Іонії не випадково. Мілет (західне узбережжя Малої Азії) відносився до сфери відомої кріто-мікенської культури. До того ж він перебував утіснихзв'язкахздавніми східними цивілізаціями. Інтенсивна колонізаційна практика й торговельно-ремісницький розвиток були причиною раннього пробудження інтересу до астрономії, географії, математики, метеорології тощо. Представники мілетської школи були видатними природодослідниками й натурфілософами, які включали природничі теми в широкий космографічний і космогонічний контекст.

Фалес — батько давньогрецької філософії один із "семи мудреців", першим прийшов від міфологічної до понятійної картини світу, відмовившись визнавати антропоморфних богів, вдався до пошуків єдиного внутрішнього джерела життя. На його думку, такою основою всього сущого є вода. Фалес був знайомий з наукою Близького Сходу: вавилонською, єгипетською, фінікійською. У єгипетських жерців він навчався математики й астрономії.

Анаксімандр — не менш видатний вчений. Він створив першу геометричну модель Всесвіту, першу географічну карту, гіпотезу про походження людини, вперше висловив думку про закон збереження матерії. Його вчення про будову світу, зокрема про "всеохоплююче", матеріальний континуум, про об'єктивну основу всього сущого (апейрон) не одержали однозначної інтерпретації.

Анаксімен учив, що всі речі — це модифікації повітря, які породжуються в результаті його згущення чи розрідження; небесні тіла утворюються із земних випарів. З його праці "Про природу" зберігся лише один уривок.

Геракліт (теж іонійський філософ) продовжував матеріалістичну лінію мілетців і зробив значний вклад у розвиток діалектичного методу. Збереглися уривки з його праці "Про природу", або "Музи", виключно важкі для розуміння (недарма їх автора прозвали "темним"). За Гераклітом, мудрість досягається шляхом осягнення всезагального, яке він називав логосом (іноді - богом). Пізнання єдиного, вічного логоса дає змогу керувати всіма речами. Хоча логос доступний ("загальний") всім, проте навіть деякі мудреці (Фалес, Піфагор) його не сприймали. Останні віддавали перевагу різним видам "ба-гатоученості", зігнорувавши "єдине знання всього". Та, як відомо, багатоученість розуму недодає. "Щоб говорити з умом, учив Геракліт, треба спиратися на всезагальне". Світ, за Гераклітом, є живий вогонь, що періодично розгорається і періодично згасає. Геракліт — перший грецький філософ, який зробив спробу осмислити єдину об'єктивно-логічну закономірність, що лежить в основі будь-якого процесу, розробити елементарну теорію пізнання і використати відповідні висновки для пояснення актуальних проблем.

Анаксагор — засновник афінської Філософської щшш. Його погляди склалися під впливом вчення Парменіда про буття та представників мілетської школи. Згідно з космогонічною гіпотезою Анаксагора, світ спочатку становив собою нерухому неоформлену суміш нескінченної кількості найдрі-бніших невідчутних часток різної якості — "сім'я" всіляких речовин. Пізніше ця суміш набула обертального руху завдяки нусу (уму). Так була започаткована концепція першопоштовху. Нус характеризувався то як "найлегша" речовина, то як те, що "містить повне знання про все і має величезну силу". Анаксагор заперечував наявність порожнечі, визнавав нескінченність поділу речовин. У своїй праці "Про природу" він пояснював причини небесних явищ, зокрема затемнення Місяця.