1.3. Концептуальні моделі функціонування підприємств

В економічній теорії склалося кілька основних концепцій підприємства, що описують його виникнення, діяльність і ліквідацію. У кожній з них підприємство розглядається під визначеним кутом зору, з акцентом на ті чи інші особливості досліджуваного об’єкта. При цьому можна виділити чотири основні теоретичні напрямки досліджень, пов’язаних з теоретичним описом функціонування підприємства: неокласичний, інституціональний, еволюційний та підприємницький різновиди теорії підприємства.

У неокласичній теорії підприємство розглядається як цілісний об’єкт, що здійснює залучення вхідних ресурсів у виробництво і перетворення цих ресурсів у продукцію. Модель підприємства ґрунтується на виробничій функції, що виражає залежність результатів виробництва від витрачених ресурсів. Неокласичне розуміння підприємства як носія виробничої функції (тобто перетворення вхідних ресурсів що надходять, у готову продукцію, необхідну людям, і їх вільний продаж на ринку) є в даний час загальновизнаною в економічній науці концепцією. При цьому передбачається, що підприємство випускає таку кількість продукції, при якій граничні витрати дорівнюють ринковій ціні, що і є умовою максимізації прибутку. Прибуток виступає тут формою вираження результативності, ефективності роботи підприємства.

Передбачається, що якщо підприємство не максимізує прибуток, то воно рано чи пізно буде виключене з числа учасників ринку в ході природного добору, реалізованого механізмом ринкової конкуренції. Таким чином, підприємство в цій теорії розглядається як «чорний ящик», у якому ресурси трансформуються в продукти відповідно до характеру виробничої функції і того зовнішнього середовища, що визначає спосіб максимізації прибутку як головної функції підприємства.

Як передумови для аналізу використовуються наступні припущення:

• розподіл типів і обсягів діяльності між підприємством і ринком розглядається як задане;

• підприємство трактується як перетворювач ресурсів у продукцію і описується за допомогою виробничої функції;

• ринки розглядаються як своєрідні «сигнальні пристрої», причому провідником цих сигналів вважається переважно цінова інформація;

• обміни (контракти) реалізуються на базі механізму, при якому вибір контрагента з максимальною (для продавця) чи мінімальною (для покупця) ціною здійснюється за допомогою цінової конкуренції як серед продавців, так і серед покупців, а не шляхом індивідуального торгу;

• спори і конфлікти сторін перебувають за межами економічної теорії, тому вони ефективно вирішуються в суді.

Останнім часом з'явився цілий ряд модифікацій, спрямованих на включення в аналіз явищ нецінової конкуренції, впливу географічного положення підприємства на ціни продуктів і ресурсів, а сезонних коливань виробництва - на зайнятість, облік проблем оптимізації і управління запасами і т.д. Усі ці положення, що відповідають неокласичній теорії підприємства, можуть бути зведені до двох головних:

1) критерій прийняття всіх рішень на рівні підприємства є єдиним;

2) можливості отримання та обробки інформації, яка надходить із зовнішнього середовища, необмежені.

Саме виходячи з указаних положень економічної теорії логічно виводилась поведінка підприємства на ринках відповідно до структури останніх. Але життя, практика набагато складніші, ніж теорія. Як відомо, практика завжди вносить свої корективи. Невідповідність між висновками неокласичної теорії та практикою діяльності підприємства обумовлювала потребу в пошуках нових підходів до вирішення проблеми.

Першим осмислив та узагальнив невідповідність між існуючою теорією та практикою І. Ансофф. Він виділив такі концептуальні моменти існування підприємства, які не вкладалися у його неокласичну модель:

1) знецінення управлінського досвіду, зумовлене виникненням принципово нових завдань;

2) ускладнення управлінських проблем, викликане зростанням кількості завдань у зв'язку з розширенням географічних меж ринків;

3) виникнення та збільшення розриву між складністю та новизною завдань, з одного боку, та наявними управлінськими навичками, набутими в минулому, з іншого;

4) зростання ймовірності стратегічних несподіванок, викликане зростанням частоти виникнення нових завдань.

Ця концепція відіграла головну роль у розвитку стратегічного менеджменту, згідно з якою підприємство розглядалось як об'єкт управління, а стратегічне планування як одна з його функцій.

Осмислення різноманітних теоретичних та прикладних проблем функціонування підприємства значно полегшується при використанні ідей інституціональної концепції.

Згідно інституціональної концепції, підприємство розглядається як організація, створювана людьми для більш ефективного використання їхніх можливостей. Пов'язані з придбанням потрібних матеріалів і устаткування транзакційні витрати у випадку утворення підприємства виявляються нижче, ніж при виробництві тієї ж продукції без організації підприємства, що і пояснює існування підприємств. Інституціональний варіант теорії підприємства на відміну від неокласичного не наголошує на пророкуванні поведінки підприємства відповідно до існуючої виробничої функції як форми вираження технологічної залежності між витратами факторів виробництва і максимально можливим виходом продукту при відповідній комбінації необхідних для цього витрат.

Витрати, пов'язані з використанням механізму цін, - це насамперед витрати на одержання інформації про виробників продукції і ціни, а також витрати на здійснення ринкових угод чи трансакцій (звідси і термін «транзакційні витрати» на відміну від трансформаційних витрат, пов'язаних з перетворенням ресурсів у продукти). Зокрема, невизначеність породжується і наявністю у ринкових суб'єктів протилежно спрямованих інтересів, прагненням до вигоди, у тому числі за рахунок використання неповноти знань контрагентів, так званої асиметрії інформації. Однак остання не враховувалася в неокласичній теорії підприємства, хоча і була очевидним для практиків фактом. Таким чином, типове завдання інституціональної теорії можна сформулювати як аналіз поведінки підприємства у світі дорогої і неповної інформації.

Таким чином, центром уваги інституціональної моделі є пояснення існування різноманітних форм підприємств, меж їх зростання, можливих варіантів вирішення проблем мотивації працівників, організації, контролю, планування тощо. Інституціональний варіант моделі підприємства є «містком» між стандартною неокласичною теорією і теоріями управління. Інституціональна модель аналізує поведінку підприємства за умов невизначеності (неповноти) інформації.

На початку 80-х років одержав розвиток ще один напрямок у теорії підприємства - еволюційний підхід. В еволюційній теорії підприємство розглядається як один з об'єктів у середовищі подібних об'єктів, яке можна уподібнити біологічній популяції. Поведінка підприємства, в першу чергу, визначається взаєминами між членами цієї популяції, у другу, - деякими внутрішніми характеристиками об'єкта, до числа яких у даній теорії відносять у першу чергу устояні правила прийняття рішень у відповідь на ті чи інші внутрішні чи зовнішні впливи.

Вважається, що за час функціонування підприємства в безупинній взаємодії з «популяцією», на кожному підприємстві складаються певні традиції і процедури прийняття рішень, алгоритми реагування на зміну зовнішнього і внутрішнього середовища. Ці правила і визначають, у кінцевому рахунку, обличчя підприємства, а також відмінність одного підприємства від іншого в конкурентній боротьбі. На думку «еволюціоністів» саме сформовані правила, а не сліпе прагнення до максимізації прибутку у всіх ситуаціях і при всіх умовах визначають характер прийнятих рішень. Ці правила не є раз і назавжди встановленими, вони еволюціонують відповідно до зміни ділового середовища підприємства і несуть на собі відбиток як особистостей керівників підприємства, так і характер взаємин з партнерами з інших підприємств.

Таким чином, еволюційна модель підприємства на відміну від неокласичної визнає, що у підприємства немає єдиного критерію оптимальності прийнятих рішень. Цей критерій носить строго індивідуальний характер, відбиваючи не тільки індивідуальні переваги, але й історичний досвід діяльності підприємства, його успіхів і невдач. Зрозуміло, що мова йде не про постійний, як у неокласичній теорії, а про динамічний критерій, що змінюється від періоду до періоду.

Еволюційна модель формує уявлення про підприємство як двоїстий об'єкт: з одного боку, воно є учасником ділового співтовариства і відчуває на собі усі наслідки еволюції цього співтовариства, а з іншого застосовує власні традиції у визначенні напрямків діяльності і обсягів ресурсів, які залучаються цим підприємством.

Розгляд підприємства як явища стимулював ще один підхід, який можна поставити в один ряд з неокласичною, інституціональною й еволюційною теоріями. Це підприємницька теорія підприємства.

Підприємницька модель підприємства спирається на уявлення про підприємство як про сферу додатка підприємницької ініціативи і наявних у підприємця ресурсів. Звичайно, не всі підприємства є підприємницькими, і в цьому значенні підприємницька теорія має більш обмежений об'єкт дослідження, ніж інші види теорії підприємства.

Вважається, що в основі підприємницького бізнесу й у центрі діяльності комерційного підприємства знаходиться фігура підприємця - незалежного, активного, енергійно спрямованого до успіху, схильного до ризику, наполегливого, адаптивного, упевненої в собі людини, що уміє використовувати у своїх цілях суперечливі обставини.

Варто підкреслити, що в підприємницькому варіанті теорії підприємства керівник підприємства при будь-яких умовах залишається підприємцем - людиною, метою і сферою професійного життя якої є організація виробничого процесу для задоволення наявної чи створюваної за допомогою підприємця потреби. Особливо важливі взаємини між підприємцем на підприємстві, його працівниками і власниками.

Агентська модель підприємства надає свій опис діяльності підприємства (точніше, взаємин між його власниками і менеджерами). Відповідно до цієї концепції власники, що не працюють на підприємстві як керівники, як правило, не мають доступу до тієї інформації, якою володіє менеджер. Звичайно, частину цієї інформації власник може придбати, однак це може вимагати істотних витрат з боку власника на організацію внутрішнього і зовнішнього моніторингу. Інша частина, пов'язана з індивідуальною інтенсивністю праці найнятого на роботу менеджера, залишиться такою, що не спостерігається. У цих умовах активізація менеджера за допомогою оплати його праці в залежності від ефективності роботи підприємства може приводити до різноманітних якісних ефектів. Так, у деяких випадках активізація зусиль менеджера обходиться власнику дорожче, ніж згода на низький рівень його оплати і праці.

Стосовно вітчизняних підприємств даного періоду, сфера адекватності агентської моделі обмежена. Взаємини між власником і найманим керівником підприємства якщо і відіграють деяку роль в описі поведінки підприємства, то не можуть бути точно описані в термінах цієї теорії.

Зв'язки між елементами не підтримують стабільність існування в цілому, тому основним завданням підприємств є виживання. У цих умовах керівники підприємства приймають рішення, ґрунтуючись тільки на короткостроковій особистій вигоді і прагненні до зміцнення свого безконтрольного становища. Однак, дана фаза в житті підприємства повинна носити короткочасний характер. Соціально-економічна і нормативно-правова нестабільність, нагромадження «кримінальної складової» діяльності керівників підприємств і змикання їх з організованою злочинністю роблять становище керівників, орієнтованих тільки «на виживання», хитким.

Для відображення різних аспектів функціонування підприємства цікавою уявляється концепція підприємства, що носить назву інтеграційної. Відповідно до цієї концепції підприємство розглядається як відносно стійка, цілісна і відмежована від навколишнього середовища самостійна соціально-економічна система, що інтегрує в часі і просторі процеси виробництва (реалізації) продукції і відтворення ресурсів. Сполучною ланкою між цими процесами і «обличчям» підприємства служить його потенціал - сукупність ресурсів і можливостей, що визначають очікувані характеристики її розвитку при тих чи інших реальних сценаріях зміни навколишнього середовища. Основний об'єкт прийняття рішень - розподіл ресурсів і зусиль підприємства між нарощуванням потенціалу і його використанням, між відтворенням і виробництвом, між сьогоденням і майбутнім. У певному значенні в цій концепції відбиваються усі аспекти діяльності підприємства, що складають основу перерахованих вище чотирьох підходів.

Тут варто підкреслити концептуальне розходження між поняттями «ціль підприємця (власника)», і «ціль підприємства», «ціль бізнесу». Під метою підприємця (власника) розуміється сукупність його намірів та інтересів як фізичної особи, спроектована на підприємницьку діяльність. Ціль підприємства - це умовне аналітичне поняття, призначене для компактного опису факторів поведінки підприємства в господарському й адміністративному середовищах. Якщо підприємство ототожнювати з визначеною юридичною особою, треба ввести спеціальне поняття «ціль бізнесу», розуміючи під бізнесом діюче під різними іменами виробництво.

Таким чином, ціль підприємця як керівника підприємства повинна розглядатися окремо від мети підприємства, оскільки конкретне підприємство в ряді випадків служить лише засобом реалізації особистих інтересів підприємця (власника). Зокрема, такий захід, як ліквідація підприємства, може відповідати цілям підприємця, але не відповідати цілям підприємства. Апріорне підприємство не можна ототожнити, взагалі кажучи, ні з його керівником (директором), ні з власником, ні з трудовим колективом, ні з конкретною юридичною особою. Підприємство - це реальна «жива» система, у функціонування якої залучені і фізичні особи, і матеріальні активи - основні фонди, капітал і т.д.

Перелік можливих внутрішніх, органічно властивих підприємству цілей також дуже різноманітний, однак в узагальненій формі може бути охарактеризований як забезпечення гармонійної взаємодії підприємства з навколишнім соціально-економічним середовищем. У свою чергу, це може бути розшифроване як прагнення до найкращої реалізації функцій підприємства, що вимагає наявності інтеграційних функцій підприємства.

Інтеграційні функції підприємства знаходять висвітлення у системі його цілей, що складаються з наступних трьох основних компонент:

1) задоволення потреб індивідів, які приймають участь у підприємстві;

2) удосконалювання структури підприємства, його адаптація до зовнішніх і внутрішніх змін; створення і підтримка потенціалу для майбутнього розвитку як гарантію безперервності існування підприємства;

3) задоволення зовнішніх вимог до підприємства і пред'явлення своїх вимог до середовища.

Лише одночасно здійснюючи реалізацію всіх цих цілей, підприємство здатне функціонувати і стійко розвиватися. Прийнятий тут підхід трактує підприємство як унікальний соціально-економічний феномен, здатний по-перше, забезпечити спільне задоволення всіх основних складових цільового простору і, по-друге, реалізувати органічну єдність виробничих і відтворювальних процесів.

У даному варіанті теорії підприємства основна увага приділяється питанням динаміки потенціалу підприємства як основи його функціонування і процесам взаємозв'язку виробництва і відтворення в рамках даного підприємства. При цьому стратегічне планування в умовах невизначеності виступає не просто як одна з форм чи функцій управління підприємством, а як ключовий елемент його існування, як системний інтегратор. Іншими словами, не підприємство виступає як об'єкт управління, а суспільно значимий стійкий розвиток реалізується за допомогою підприємства. Стратегічне планування з функції управління перетворюється в об'єкт, а підприємство - в платформу для реалізації свого стратегічного призначення.

Специфічні труднощі функціонування і стійкого розвитку вітчизняних підприємств пов'язані, у першу чергу, з перехідним періодом в економіці України і необхідністю подолання труднощів адаптаційного характеру.