2.2. Гендерні аспекти комунікації

Зміст:

1. Чоловіче й жіноче мистецтво мовленнєвої поведінки.

2. Вербалізація жіночого й чоловічого в лінгвістиці.

3. Гендерні особливості в етикетних формулах спілкування.

Ключові слова: маскулінно-фемінні сторони комунікації, психофізика людини, етико-інтуїтивний інтроверт, логіко-сенсорний екстраверт, дихотомія чоловіче/жіноче, комплімент.

Цілі та завдання вивчення розділу: успішне вивчення розділу дозволяє усвідомити принципи, за якими будують розмову чоловіки й жінки, чим пояснюється дихотомія в мовленні чоловіче / жіноче.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.1.

Перший підрозділ присвячений особливостям маскулінного й фемінного мовленнєвого дискурсу. Другий пояснює лінгвістичні аспекти й психологічні мотиви мовлення чоловіків та жінок. Третій підрозділ побудований на створенні гендерно маркованої моделі комунікативної поведінки особистостей.

1. Чоловіче й жіноче мистецтво мовленнєвої поведінки

Прочитайте

Одним із важливих аспектів української гендерної лінгвістики є дослідження лексики чоловіків та жінок, що відбивається в картині світу української культури. У ході таких досліджень фіксуються певні асиметричні (невідповідні) маскулінно-фемінні сторони комунікації, що дозволяє дати оцінку й визначити слабкі й сильні сторони спілкування. У дослідженні І.Каганця „Арійський стандарт: українська ідея епохи великого переходу” зазначається, що такий поділ зумовлений наявністю в психофізиці людини протилежних ознак, внаслідок чого існує два психічно сумісних соціотипи − „етико-інтуїтивний інтроверт” (що схоже за розвиненістю почуттєвої сфери до жіночої статі) і „логіко-сенсорний екстраверт” (розвиненість „раціо” притаманна психіці чоловіків). Вічне протистояння – чуття і раціо. Як зазначає І.Видмухов у книзі „Адам завжди молодий”, у російському усному мовленні чоловікам властива тенденція висміювати себе. Але, незважаючи на це, жінка є беззастережним предметом бажання.

Законспектуйте

Дихотомія чоловіче/жіноче позначається ще й у тому, що чоловіків традиційно вважають сильною статтю, оскільки здавна вони мали владу й піклувалися про хліб насущний. Жінка ж задовольнялася приготуванням їжі та народжуванням і вихованням дітей. Стати сильною статтю, мати владу у жінки не було жодних шансів, і вона не могла підкорити чоловіка в соціальному сенсі. Проте історія свідчить, що серед них усе ж були більш честолюбні, ті, які бажали влади. Ці жінки (Вірсавія з Старого Завіту, Олена Троянська, китайська Сирена Сі Ши, Клеопатра) винайшли свій, суто жіночий спосіб впливати на чоловіків – спокусу, адже жінка, на їх думку, завжди повинна тримати чоловіка й викликати бажання насолоджуватись собою. „Жінка рідко прощає нам ревнощі й ніколи не прощає їх відсутність” (П.Туле).

Суто „жіночим” уважають мистецтво спокуси. Чоловіки ж, які володіли фізичною міццю й повнотою соціальної влади (цар Давид, Парис Троянський, Юлій Цезар, Марк Антоній, китайський правитель Фу Чай), підпадали під вплив жіночих чар: „…перед обличчям жорстокості й насильства ці жінки перетворили спокусу у витончене мистецтво, що дає їм вищу форму влади” Грин Р. Исусство обольщения для достижения власти. – М.: Рипол, 2004. – С. 26.

Жінка використовувала свою расу, щоб привернути увагу чоловіка, а чоловік, у свою чергу, зрозумівши слабкість жінок до солодких речей, використовував іншу форму спокуси – комплімент. Хоча історія знає немало випадків, коли чоловік використовував зорові образи, а жінка – вербальні (Казанова викликав захоплення жінок своїм зовнішнім виглядом, а Нінон де Ланкло, Клеопатра – словами).

Спостереження над мовленням, стилем, особливостями добору слів і побудови фраз у чоловіків та жінок є досить зручним інструментом, який дозволяє виділити спільне й відмінне в оцінці певних явищ.

Прочитайте

У патріархальному суспільстві жінка набуває статусу „іншої”, „інакшої”. Цей принцип сформульовано в розвідці французького філософа-екзистенціаліста Сімони де Бовуар „Друга стать” („Le deuxiéme sexe”), що є енциклопедичним документом, у якому наголошується на нерівності й насаджуваності „інакшості” жінок: „Жінку характеризує те, що відрізняє її од чоловіка, але не навпаки: він – головний, вона – другорядна. Він – Суб’єкт, він – Абсолют. Вона − Інша” Сімона де Бовуар. Друга стать: У 2 т. – К.: Основи, 1994. – Т. 1. – С. 27.

Учені стверджують, що у чоловіків та жінок настільки відрізняються будова мозку, життєві цінності і звички, що просто дивно, як ми взагалі можемо співіснувати одне з одним. Різні біологічні програми й первинно інший розподіл соціальних ролей чоловіка й жінки стали причиною того, що зараз ми часто не знаходимо взаєморозуміння й стаємо один для одного ніби прибульцями з іншої планети. Адже між нами й дотепер маса відмінностей, й не тільки біологічних.

Традиційним уже стало протистояння чоловічого й жіночого в усіх сферах життя. Звернемося до словника Володимира Даля: „Мужъ – человек рода он, в полных годах, пртвпл. жена, женщина, мужского пола” Даль В. Толковый словарь живого великоруського языка. – М.: Рус. яз., 1978. – Т. 1. – С. 356. „Жена – вообще женщина, замужняя женщина Даль В. Толковый словарь живого великоруського языка. – М.: Рус. яз., 1978. – Т. 1. – С. 532.

У вищезгаданій книзі Богуслава Видмухова наведено дані, що мозок чоловіка в середньому важить на 100 г більше, ніж мозок жінки, але це зовсім не означає, що сильна стать більш схильна до інтелектуальної діяльності – порівняно з чоловіком жінка значно довше зберігає розумову працездатність. Порівняно з жінками чоловіки гірше піддаються гіпнозу. Чоловіки й жінки по-різному сприймають гумор. Наприклад, більшості жінок не до вподоби анекдоти, де сміються над слабкими.

Культура спілкування між чоловіком та жінкою, як і взагалі між людьми, базується на ступені розуміння одне одного та на бажанні це зробити.

Звернувшись до „Фразеологічного словника східнослобожанських і степових говірок Донбасу”, укладеного В.Ужченком та Д.Ужченком (Луганськ, 2002), помічаємо існування гендерної диференціації в сучасному мовленні мешканців нашого регіону. Спостереження за мовною практикою жінок свідчать, що комунікативна поведінка їх часто експресивна, бо базується на емоціях. Не дивно, що здатність говорити багато, голосно, іноді не зовсім правдиво, насичуючи певні факти своїми домислами, є особливістю жіночого говоріння. Наслідком цього є виникнення й функціонування таких фразеосполук: Дунька з бараків „криклива жінка”, баба Полька телевізор „знає всі сільські новини”, одна баба сказала „неперевірені чутки”, Дуньку по Антрациту водить „брехати” тощо.

Поширеною є думка про дивність, незрозумілість логіки жінок. Словосполучення жіноча логіка передає особливості сприйняття, розуміння навколишнього світу жінкою. Це лягло в основу висловів, що демонструють традиційність уявлень про мовленнєву поведінку й психологію жінок: язиката Текля, язиката Хвеська „жінка, яка любить багато говорити”, баб’яче радіо (місцеве радіо, сарафанне радіо, бабський телефон) „ненадійні, неперевірені чутки; плітки”.

Останнім часом засоби масової інформації (телебачення, радіо, часописи) використовують значну кількість таких конструкцій. Недостаток спілкування в жінки виражений більш гостро, ніж у чоловіків: Якщо жінка страждає мовчки, значить поруч немає телефону. Якщо жінка щось запланувала, важко перебороти це бажання: На завтра у мене істерика і шопінг.

Уміння слухати є важливою ознакою високої культури спілкування. За словами К.Морлі, „існує тільки один спосіб стати добрим співбесідником – уміння слухати”. Традиційно жінці приписувалась відсутність цієї особливості. В одному з інтерв’ю дружина найбагатшого в Європі банкіра, Надін Ротшильд, говорила, що найголовніша якість жінки – це уміння адаптуватися й уміння слухати, це вже три чверті успіху. Звичайно жінки безперестанно говорять, і, як правило, про свої турботи і проблеми. Вони повинні більше мовчати і слухати, це надає їм перед чоловіками загадковості й шарму. Бажано також не показувати свій розум і не намагатися вступити у змагання й захопити лідерство.

Здатність володіти мовою – певний рівень інтелекту. Яке ж місце посідає інтелект у виборі ідеального партнера або партнерки? Жінки (за опитуванням) визначають, що ідеальний чоловік повинен мати інтелект (67%), бути чесним (52%), уміти справлятися з життєвими ситуаціями (51%), бути відважним (46%), об’єктивним (40%). А в переліку переваг, яким має володіти жінка, інтелект був на передостанньому місці.

До особливостей жіночого спілкування відносять звернення їхньої уваги на дрібниці, найменші деталі оповіді, використання натяків, чого не визнають чоловіки. Тому з психологічної точки зору замість питання „Ти нічого не помітив, любий?” варто поцікавитись: „Правда, мені дуже пасує новий колір волосся?”. Чоловік буде задоволений тим, що йому не доведеться шукати, що ж змінилось у зовнішності коханої.

Для жінки головним є не стільки що сказати, скільки як. Тому одна й та ж думка може бути представлена декількома реченнями. Дослідження вчених Паденборнзького університету кібернетики показали, що половина дорослих людей не сприймає значення фраз, які містять більше 13 слів. Тому малоефективними є нотації тих жінок, які такою утомливою аргументацією сподіваються вплинути на свою другу половину.

Увага до гендерного дискурсу виявляється й у тематиці й найменуванні сучасних літературних творів: головний редактор журналу „Караван історій. Україна” Ірен Роздобудько два романи об’єднала тематично (любов, зрада, призначення людини на цій землі), при цьому розмежувавши їх у назвах: „Він: ранковий прибиральник”. „Вона: Шості двері” (К.: Нора-Друк, 2005). Останнім часом книжковий ринок перенасичений різного роду енциклопедіями „Для дівчаток”, „Для хлопчиків”, так званими „жіночими” романами тощо. Телебачення демонструє передачі жіночої та чоловічої тематики: „Жіночі історії з Оксаною Пушкіною”, „Сентиментальні історії справжніх чоловіків”.

Отже, гендерні дослідження, які перебувають у процесі становлення, є досить важливим чинником для розробки й узагальнення правил мовленнєвої комунікації, вони, безсумнівно, сприятимуть гармонізації особистісних стосунків між двома нерозривними світами – чоловічим та жіночим.