3. Гендерні особливості спілкування в етикетних формулах спілкування

-57-

Останнім часом як у зарубіжній, так і у вітчизняній лінгвістиці помітний значний інтерес науковців до питання гендерної диференціації у мові^: й мовленні (Г.Бідмарк, Г.Крейдлін, Л.Ставицька, О.Горошко, Я.Пузиренко, О.Петренко, Д.Петренко та ін.). Аналіз праць, присвячених мові чоловіків і жінок, свідчить про актуальність подальшого дослідження цього питання в контексті підвищення культури ситуативного мовлення. Гендерна диференціація як природний процес, у якому біологічні відмінності між чоловіком і жінкою наділяються соціологічним значенням, відображається в ситуативній мовленнєвій поведінці суб’єктів соціуму, зокрема в етикетній комунікативній діяльності.

Простежимо на матеріалі ситуативних етикетних висловлювань особливості мовлення представників соціальної статі, що виражає суспільний статус чоловіка і жінки. Застосування екстралінгвістичного підходу до мовних засобів, які функціонують в етикет­ному мовленні, передбачає врахування суспільних гендерних зв'язків між учасниками комунікації і дає можливість переосмислити мовний знак як засіб самовираження індивідуума - носія національних і загальнолюдських цінностей.

Увага до етикетних форм спілкування не випадкова: ця галузь в українській лінгвіс­тиці розроблена ще недостатньо [1; 96]. У тлумачних і фразеологічних словниках української мови мовленнєвий етикет представлений лише загаль­ними формами, окремими прикладами: вітання − доброго здоров’я, доброго дня, добридень, добри­вечір, здоров був, здорова була, побажання − будьте здорові, у добрий час, добраніч, щасливої дороги, Царство йому Небесне; звертання − будьте ласкаві, ласкавий пане (добродію), вельми­шановний, вельмиповажний; подяка − красно дякую, спасибі, спасибоньки, спасибі й на цьому; прохання − прошу пробачення, прошу слова, да­руйте ласкаво, будь ласка, ради Бога; запрошення − ласкаво просимо; відмова − неверб. дати гарбуза тощо.

Як бачимо, навіть у деяких наведених форму­лах, відірваних від контексту, помітний гендер­ний аспект, зокрема це стосується граматичного роду виділених курсивом форм вітання, звер­тання, виразної емоційності у формі подяки − спасибоньки, невербального засобу комунікації у відмові тому, хто сватається. Зазначимо, що фундамент системи сучасного мовного етикету становить мовний досвід попередніх поколінь, зафіксований у народних казках, піснях, ху­дожній літературі.

У конкретних мовленнєвих ситуаціях етикетні формули набувають ситуативної інформації, мо­жуть виражати гендерну диференціацію мовлен­ня жінок, чоловіків, стосунки між учасниками спілкування, повагу до співрозмовника, ввіч­ливість, співчуття тощо. Гендерні особливості в ситуативному мовленні певною мірою можна по­яснити тим, що у психіці українського етносоціального організму, за висновками І.Каганця, зробленими на основі типології характерів К.-Г.Юнґа й синтезу досягнень антропології, психоінформатики, лінгвістики, домінують ознаки двох багато в чому протилежних, та все ж психічно сумісних соціотипів „етико-інтуїтивний інтроверт” (псев­донім „Миротворець”) і „логіко-сенсорний екс­траверт” (псевдонім „Адміністратор”). Перший тип характеризується більш розвиненою почуттєвою сферою, що переважно притаманна мовленню жінок, а другий − раціональною, досить помітною в мовленнєвій поведінці чоловіків.

Жіночу стать стереотипно називають слабкою, а чоловічу − сильною. Це відбито й у тлумачному словнику. Прикметник слабкий на відміну від сильний характеризує людину як осо­бу, яка не відзначається твердістю, стійкістю, вольовим характером, не виявляє рішучості, напо­легливості в чомусь. Про нерішучого, розніженого чоловіка кажуть „бабій”. Відповідно для людини з духовно сильним характером властиве виважене, „тверде” слово − без вагань, чітке, цілеспрямоване. Протилежним до твердий є слово м’який, що в пе­реносному вживанні означає „лагідний, сердеч­ний, чутливий, ніжний” та асоціюється із зумовле­ними соціальною природою особливостями мови жінок, відображеними у стереотипах материна ласка, материна пісня.

Спостереження за живою мовною практикою людей свідчать, що комунікативна поведінка жінок часто експресивна, надто емоційна, не зав­жди послідовна. Очевидно, з цими характеристи­ками асоціюється стійке словосполучення жіноча логіка. У цьому виразі передано особливості сприймання й осмислення світу жінкою. Логіка (грец.) походить від "слово", "мова", "розум", по­в'язане з "розповідаю", "промовляю". Відтак жіноча логіка - це особлива логіка з діях, вчинках, у мовленнєвій поведінці. З нею пов'язані стереотипні уявлення про мовленнєву поведінку жінок, що відо­бражена у висловах баб'яче голосіння (голосне при-читання й оплакування померлих за себе і за рідних), язиката Хвеська (жінка, яка любить багато говори­ти), сорока на хвості принесла (про надмірно балаку­чу людину, переважно жінку, яка поширює чутки, відповідно ключове слово в жіночому роді), не помо­же бабі й кадило, коли бабу сказило (про поведінку, зокрема й мовленнєву, жінки, яка втратила самовла­дання від гніву, злості).

Для етикетного мовлення важливим є звертання. За допомогою словесної формули звертання мовець часто висловлює прохання. Наприклад:

- Товариші! − голова легенько постукав пальцем по краєчку стола. − Ви ж у сільській раді, а не... посеред вигону. Прошу до порядку” (Гр. Тютюнник, „Кізонька”).

У цій дещо офіційній мовленнєвій ситуації звертання з проханням до подружжя, яке вирішило розлучитися, помітне соціальне нашарування. Слова і дії голови сільради (цю роль виконують пе­реважно чоловіки) виражають стриманість, деяку поміркованість, бажання присоромити, такт у спілкуванні. Порівняймо іншу ситуацію звертання з проханням:

- Товариші, будь ласка, тихіше. Я вас усіх перекричати не можу, − подавала коротеньку довідочку гід − дівчина з чистим полтавським акцентом і вимовою, міцно натискуючи на „р” і пом’якшуючи „л” (О. Чорногуз, „Ари­ стократ” із Вапнярки”).

У цій ситуації вимальовується образ української дівчини полтавського регіону. Як бачимо, форма звертання та, що й у попередньому прикладі − товариші, але прохання виражається трохи по-іншому − благально, ласкаво, за допомогою формули будь ла­ска. Видно, дівчині не комфортно, бо важко працю­вати, коли туристи галасують, водночас їй незручно робити зауваження, у другому реченні вона наче ви­правдовується, не дуже переконливо вмотивовує свою вимогу; у тому, що не може перекричати слу­хачів, виявляється її слабкість.

Форма звертання в поданих ситуаціях товариш (можливі варіанти товариш, товаришко) відображає історичну епоху й не є характерною для сучасної дійс­ності. Це слово вживалось у звертанні для підкреслен­ня належності людини до партійного (комуністично­го) чи радянського середовища. Тепер ним послугову­ються рідше, здебільшого воно фігурує в мовленні ко­муністів. Час вносить зміни в життя, а відтак і в мов­лення, у якому, мов у краплі води сонце, відобража­ються суспільні процеси. Так, раніше слово пан (пані) функціонувало у значенні „поміщик”, „володар над іншими” або вказувало на сімейний статус чоловіка і жінки. Сьогодні в усному і писемному мовленні українців це ввічлива, шаноблива форма звертання до осіб чоловічої й жіночої статі взагалі, без урахування сімейного статусу (пане професоре, пані вчителько).

У сучасній мовленнєвій практиці людей найужи­ванішими є такі загальні форми, звертання відповідно до чоловіків і жінок: друже, тату, дядю, дорогий сину, чоловіче, брате, любий мій, коханий, голубе, козаче, пане (у поєднанні з іменем чи назвою професії), ім’я чоловіка або ім’я та по батькові, пан добродію, шановний (часто у поєднанні з власним іменем чоловіка чи назвою професії), коротка форм імені представника чоловічої статі (Саш заміст Сашко), пестлива форма власного імені − Карлуш (в інтимній ситуації, залежно від хорошого настрою, рідше з погрозливим забарвленням); мамо, дорога доню, сестричко, бабо, тьотю, дорогенька, люба моя голубко, кохана, жіночко, пані (у поєднанні з ім’ям жінки чи назвою професії), пані добродійко, ім’я жінки або ім’я та по батькові, коротка форма імен (Валь замість Валю), пестлива форма власного імені − Іринко (переважно до молодших за віком осіб).

Різними формами виражається і привітання. В українській мові, крім загальновживаних доброго ранку (дня, вечора), здрастуйте, у розмовному стилі, художній літературі широко використовуються й інші форми − доброго здоров’я, добридень, здоровенькі були. Наприклад:

• Добридень вам і з неділею будьте здорові! – тихе сказав Моссаковський і поцілував Онисю в руку.

• Доброго здоров’я! Спасибі вам! − тихо обізвалась Онися (І.Нечуй-Левицький, „Старосвітські батюшки та матушки”).

У наведеній ситуації відповідно до традицій мов­леннєвого етикету, закріплених у народній практиці спілкування, чоловік перший ввічливо вітається із жінкою. Зазвичай українське привітання добридень доповнюється побажанням здоров’я, а гендерна на­лежність при цьому підкреслюється невербальними засобами спілкування, зокрема рукостисканням чо­ловіків або, як це в поданому тексті, цілуванням ру­ки жінки, що є з боку чоловіка виявом поваги і влас­ної шляхетності.

Оскільки традиційно чоловічі ролі суспільно значущіші, а жіночі часто обмежуються сімейними рамками, то перші з них автоматично стають домінуючими в соціальному житті, що певною мірою позначається на мові (фразеологізми: чи пан, чи пропав; швець знай своє шевство, а в кравецтво не лізь; як не коваль, то й рук не погань; художник у душі; славний козак − опорні іменники на позначен­ня соціальних ролей у чоловічому роді) і мовленні. Як приклад − комунікативна ситуація знайомства:

• А ти, значить, − молодець. Молокосос, а катьолок, знать, варить. Як-не-як − всякого дурня не призначать директором. Тебе ж як величають?

• Тарас Демидович.

• Із нашого брата, бідняка, виходить?

• А ви по чому знаєте?

• Хе! Не панське знать ім’я - Тарас. Та й Демид – теж не попівське. Ось і мене, бач, Хомою нарекли (Ю.Збанацький, „Малиновий дзвін”).

З першої репліки діда завдяки використанню іменників чоловічого роду створюється враження, що він зустрів чоловіка, а не жінку. Слово директор (більшість назв професій має форму чоловічо­го роду) відбиває соціальне зумовлений позамов­ний поділ на статі, морфологічним вираженням чо­го є нульове закінчення, характерне для іменників чоловічого роду (щоправда, у розмовному стилі до­пустима і форма жіночого роду − директорша). Та­ким чином, ідеться про чоловіка, який виконує соціальну роль керівника. Відповідно його мовлен­ня офіційніше, небагатослівне, виражає ввічливе, поважне ставлення до людини, старшої за віком (для цього вживається особовий займенник ви у ввічливо-пошанному значенні).

Наведемо діалог, у якому передано чоловічий і жіночий стиль мовленнєвої поведінки.

• Як ваше ім’я? − ніжно запитав він.

• Ганна.

- Дуже добре, що вас так звуть. Донна Анна. То ім’я жінки, яку так і не мав Дон Жуан.

• Боявся командора...

• Ну, по-перше, Дон Жуан нічого в світі не боявся, а по-друге... По-друге, ваш чоловік − не командор. <...>

• Ну от, у моїй машині довго житимуть ваші парфуми, Анно. Прощавайте. Все буде добре (Є.Хононенко,„Нові колготи”).

У поданій ситуації домінує чоловіче мовлення − ініціативне, з виявами ніжності, упевнене, ввічливе у ставленні до незнайомки. Це передається за допо­могою присвійного займенника ваш, особового займенника вас, звертання у формі кличного відмінка, характерного для української мови, етикетної формули при розставанні прощавайте.

Стандартні етикетні формули прощання в різних комунікативних ситуаціях можуть допов­нюватися звертаннями:

- До побачення, кохана, − ніжно сказав Переходовець. − Я до тебе обов'язково прийду.

- Бувай − коротко й сухо відповіла господиня (В.Шевчук, „Маленьке вечірнє інтермецо”).

Уже з першої репліки-прощання можна уявити ситуацію й те, наскільки близькі учасники спілкуван­ня. Щоб висловити намір зустрітися з коханою, чо­ловік з-посеред формул прощання вибирає саме ту, яка семантично найбільше годиться для вираження комунікативного завдання, − до побачення. Суха, ко­ротка репліка-відповідь жінки свідчить про її непев­ний стані ставлення до комунікативного партнера.

Гендерні особливості спілкування досить вираз­но виявляються в компліментах, які традиційно ад­ресують переважно чоловіки жінкам. Наприклад:

„Свята простота, − подумав розчаровано Сідалковський. − Форми відповідають змісту”. А вголос сказав:

• Ви просто святість. Ви не Єва, а роза вітрів.

• Комплімент?

• Комплімент.

• Оригінальний! Таких ще мені ніхто не казав! <...>

• Єво, ви гарна, − мовив Сідалковський, а подумки додав: „Коли мовчите”. − Ви гарна, як...

• Як хто? − підвелася на ліктях Єва.

• Як швейна машина „Зінгер” у моєї мами.

Єва вдячно посміхнулася (О.Чорногуз, „Аристо­крат” із Вапнярки”).

Мовленнєва поведінка комунікантів відображає їхній рівень розвитку та інтелект, тендерну асимет­рію. Чоловічий текст домінує. Банальні порівнян­ня жінки з „розою вітрів”, „швейною машиною” в мовленні обивателя характеризують „лицаря фраз” як нікчемного лицеміра Відчувається, що етикетна ввічливість штучна, нещира Та комунікативної ме­ти досягнуто − наївна жінка приємно вражена і вдячно посміхається.

Пропонований нами спосіб трактування етикет­ного мовлення чоловіків і жінок значущий і в мето­дичному сенсі (у контексті мовно-літературної освіти). Вивчаючи порушене питання, ми розгляну­ли мовні явища в тісному зв'язку з людиною, її мис­ленням, практичною діяльністю відповідно до соціальної ролі, визначили особливості функціону­вання мовних одиниць у конкретних мовленнєвих ситуаціях, що є важливим для вироблення в учнів комунікативних умінь і навичок.

Як свідчить шкільна практика навчання мови, вчителі мало уваги приділяють етикетним формулам і їх ролі в мовленні. Якщо така робота і ведеться, то мовленнєвий етикет розглядається здебіль­шого побіжно, як зовнішня форма спілкування, без належного врахування внутрішнього наповнення (адресат, адресант, місце, час, спосіб, результат).

Шукаючи шляхів удосконалення методики на­вчання мови, словесник може скористатися поданим матеріалом на уроках і в позакласній роботі, щоб по­ступово формувати в учнів навички адекватного сприймання чужого мовлення й тактовного ефектив­ного спілкування, культури мовленнєвої поведінки (залежно від соціальних ролей і комунікативної ситуації, щоб готувати старшокласників до проведення лінгвістичних досліджень. Функціонально-антропо­логічний підхід до мовленнєвого етикету допоможе подивитися на етикетні форми не лише як на засіб ввічливості, а й як на спосіб самовираження особи­стості, вияв загальної культури соціальної статі Збагнувши в цілому особливості етикетного ситуативного спілкування, учні стануть вимогливішими до власного мовлення.

Практичне заняття № 1

Тема: Актуальні проблеми сучасної гендерної лінгвістики

• Завдання № 1: Cкладіть таблицю „Філософські погляди на проблему гендеру”.

Завдання № 2: Чиє визначення гендеру Вам імпонує? Чому?

Завдання № 3:Сформулюйте причини відставання української гендерної лінгвістики від європейської і світової.

Практичне заняття № 2

Тема: Лінгвістичні гендерні ознаки

Завдання № 1: Прочитайте текст і дайте відповіді на питання після нього.

Один з дослідників-лінгвістів зробив спостереження над мовленням чоловіків і жінок, мешканців Брюгге, Гента і Антверпена. Головним підсумком свого дослідження І.Телдеман вважає той факт, що інформанти-жінки у своєму мовленні більше дотримуються норм стандартної мови, ніж інформанти-чоловіки. Жінки чутливіші у своїй поведінці, у тому числі і в мовному аспекті, що є, на думку автора, індексом високого соціального престижу.

При порівнянні різних поглядів щодо специфіки мовленнєвої поведінки чоловіків і жінок створюється враження їх протилежної функціональної спрямованості. У той час як мовлення жінок має консолідуючу, об’єднуючу функцію, мовлення сильної статі зорієнтоване на конфлікт. Цяза підтримується цілим рядом дослідників мовленнєвої поведінки чоловіків і жінок. Наприклад, Б.Шмідт робить такий висновок щодо комунікативної взаємодії представників обох статей у студентському середовищі: „Жінки виявляють чіткіше виражене прагнення до встановлення корпоративних групових стосунків, підтримуючи спільність тематики спілкування, враховуючи думку своїх співрозмовників. У чоловіків, навпаки, участь у розмовах та дискусіях спрямована перш за все на затвердження власної точки зору”.

Дихотомія найвиразніше виявляється щодо сатири та гумору. На думку вчених, сміх і жарти у жінок спрямовані на інтеграцію, підтримання іміджу партнерів, створення загальної гармонійної атмосфери діалогу. У чоловіків вони виявляються як відображення соціального контролю, викликають напруження серед учасників діалогу, характеризуються прагненням до певної дискредитації партнера.

На це вказує і Д.Таннен, відзначаючи, що жінки виявляють тенденцію до взаємності та рівноправ’я з комунікативним партнером, чоловіки, навпаки – до встановлення ієрархічності у стосунках, для них важливим є принцип „нижчий − вищий”, вони більше, ніж жінки, прагнуть до власної незалежності, у тому числі мовної.

Відмінність характеру мовленнєвої поведінки чоловіків і жінок спричиняє появу так званих мовних бар’єрів, що, на думку А.Лінке, негативно впливає на шанси жінок в освіті та професійній кар’єрі. Їхнє бажання будь-що уникнути конфлікту, погодитися з думкою партнера Вернер розглядає як негативну тенденцію в питанні встановлення рівноправних стосунків між жінками та чоловіками. Як наслідок – жінку часто перебивають у діалогах, вона є стриманішою у своїх висловленнях, рідше визначає тематику спілкування і, таким чином, узагалі менше говорить.

Питання:

1. Чи погоджуєтеся Ви з автором тексту? Якщо ні, аргументуйте свою відповідь (письмово). Якщо погоджуєтесь, наведіть приклади з власного життя (письмово).

2. Кого Ви вважаєте найкращим співбесідником у Вашій групі? Дайте характеристику мовлення цієї людини.

3. Охарактеризуйте мовлення Вашого батька чи матері.

4. Чи відрізняється мовлення викладача-чоловіка від мовлення викладача-жінки? Дайте його порівняльну характеристику.

5. Чиє мовлення Ви вважаєте зразковим? Назвіть цю людину й схарактеризуйте її мовлення.

Завдання № 2. Підготувати реферат (обсяг – 10 с.) на одну із запропонованих тем:

• Ролі чоловіка та жінки в мовній картині світу

• Особливості відображення гендерних ролей в українських прислів’ях та приказках

• Особливості спілкування в жіночому колективі

• Особливості спілкування у змішаній групі

• Концепт «Дівчина» в українській мовній свідомості

• Концепт «Хлопець» в українській мовній свідомості

• З історії розвитку гендерної проблематики

• Основні напрями гендерної лінгвістики

• Невербальні компоненти комунікації, що відображають емоційні реакції людини: гендерний аспект

• Гендерні дослідження в мовознавстві: аналітичний огляд

• Роль жестикуляції у спілкуванні чоловіків та жінок

• Гендер у політиці