3. Гендерна лінгвістика як наука

Прочитайте і законспектуйте

Існує добре начало, за яким утворено лад, світло й чоловіка, і зле начало, за яким утворено хаос, тьму і жінку

(Піфагор)

Сучасна лінгвістична наука все більшою мірою переходить до антропологічної парадигми, розглядає різні мовні явища в тісному зв’язку з людиною та особливостями її мислення.

Антропологічний підхід у лінгвістиці передбачає міждисциплінарну „дотиковість”:

Антропологічні аспекти

					
психологія	соціологія	етнографія	теорія комунікації	культурологія	когнітологія

Терміни „гендер”, „гендерний” в українському мовознавстві ще тільки проходять своє становлення – навіть серед науковців. Знаменно, що в матеріалах ІІІ Міжнародного конгресу україністів (Харків, 1996), як і IV Конгресу (Одеса, 1999), вони як предмет спеціального висвітлення в україномовних статтях відсутні.

Поштовхом до розвитку гендерних досліджень у мовознавстві був Новий жіночий рух у США й Германії в кінці 60-х – на початку 70-х років ХХ ст. Інтерес до лінгвістичного гендеру значно зріс у культурах народів Східної Європи у 80-х роках минулого століття. Починаючи з 1999 р., Лабораторією гендерних досліджень при Московському лінгвістичному університеті проводяться Міжнародні конференції „Гендер: мова, культура, комунікація”.

Актуальність дослідження проблеми гендеру в мовознавстві обумовлена посиленням інтересу до гендерного параметра в мові й мовленні. На думку О.Каменської, дослідження такого роду варто вести у двох напрямках:

1) гендерна лінгвістика, яка досліджує мову й мовленнєву поведінку за допомогою гендерних методів,

2) лінгвістична гендерологія, що вивчає гендерні категорії за допомогою засобів лінгвістики Каменская О. Гендергетика – наука будущего // Гендер как интрига познания. – М.: Рудомино, 2002. – С. 13 − 19.

На жаль, інтерес до гендерної проблематики більшою мірою стосується російської лінгвістики та гендерно маркованої мовної свідомості російськомовних мешканців України. Це праці Н.Баландіної, Н.Бардіної, О.Вороніної, О.Горошко, А.Кириліної, Т.Ковалевської, Л.Синельникової, М.Холода, Г.Яворської. Проте різні аспекти дослідження гендеру провадять у своїх працях українські мовознавці М.Брус, М.Дмитрієва, В.Маслова, О.Петренко, Я.Пузиренко, О.Семиколєнова, Л.Ставицька, А.Шиліна, Т.Ященко та ін. Філософську основу жіночого та чоловічого начал мають праці Назіпа Хамітова.

Гендерна лінгвістика (від англ. gender – рід, стать) вивчає мовні явища, пов’язані з відмінністю носіїв мови за статтю. Це особлива соціолінгвістична дисципліна. Гендерний фактор, який враховує природну стать людини і її соціальні „наслідки”, є однією з істотних характеристик особистості та протягом усього життя впливає на її усвідомлення своєї ідентичності. Гендер не є суто лінгвістичною категорією (психологія, соціологія, філософія), але її зміст може бути відкритий через структуру мови.

На сучасному етапі вже з'явилися декілька робіт (і перш за все це монографія А.В. Кириліної 'Гендер: лінгвістичні аспекти", М., 1999), де робиться спроба системного осмислення та опису мови у зв'язку з феноменом статі, створюється теоретична модель гендеру і провадиться систематизація методологічних підходів до дослідження проблеми гендеру в мовознавстві. Питання, пов'язані із розробкою методики лінгвістичного дослідження гендеру та створенням інструментарію гендерних досліджень, зараз ставляться на чільне місце у вітчизняній лінгвістиці.

Якщо розглядати сучасний стан гендерних досліджень в мовознавстві на Заході, то там звичайно виокремлюють три магістральні підходи:

Перший підхід зводиться до трактовки виключно соціальної природи мови жінок і чоловіків і спрямований на виявлення тих мовних відмінностей, які можна пояснити особливостями перерозподілу соціальної влади у суспільстві. При цьому "чоловіча" чи "жіноча" мови визначаються як певна функціональна похідна від основної мови, що використовується в тих випадках, коли партнери по спілкуванню знаходяться на різних щаблях соціальної Ієрархії.

Другий – соціопсихолінгвістичний підхід - науково редукує "жіночу" та "чоловічу" мови до особливостей мовленнєвої поведінки статей. Для вчених, що працюють в цьому напрямку, статистичні показники чи визначення середніх параметрів мають суттєве значення та складають каркас для побудови психолінгвістичних теорій чоловічого та жіночого типів мовленнєвої поведінки.

Представники третього напрямку в цілому роблять наголос на когнітивному аспекті розбіжностей у мовній поведінці статей. Для них є більш значущим не тільки визначення частотності відмінностей та оперування її показниками, але й створення цілісних лінгвістичних моделей когнітивних підвалин мовних категорій.

В сучасній науковій парадигмі всі три підходи вважаються взаємно доповнюючими і лише у своїй сукупності вони мають пояснюючу силу.

Після проведення більш детального та системного аналізу проблем гендерної лінгвістики, А.В. Кириліна виділяє шість основних напрямків, які можна диференціювати як концептуально, так і з точки зору методології та характеру досліджуваного матеріалу:

1. соціолінгвістичні гендерні дослідження

2. феміністична лінгвістика

3. власне гендерні дослідження, що досліджують мовну поведінку обох статей

4. дослідження маскулінності (наймолодший напрямок, що виник наприкінці 20 століття)

5. психолінгвістичні дослідження (в межах цього напрямку провадяться роботи у галузі нейролінгвістики, вивчення онтогенезу мовлення, сюди ж можна віднести біодетерміністський напрямок, що досліджує когнітивні особливості та відмінності між чоловіками та жінками, а також їх прояви в мовленні)

6. кроскультурні, лінгвокультурологічні дослідження, що включають гіпотезу гендерних субкультур.

В українській мові тема гендерної лінгвістики ще мало розроблена. Гендерний аспект мовознавства характеризується тим, що будь-який розділ лінгвістики (когніції, референції, морфології, граматики, синтаксису, лексикології та фразеології, семантики і прагматики, лінгвістики тексту) може розглядатися з погляду розвитку в них гендерних відношень.

Вирізняють (Дж. Коетс) три періоди розвитку гендерних досліджень:

І період: 1960 – 1970 рр. Ранній період, переважає соціолінгвістичний підхід. Домінують кількісні методи досліджень чоловічого та жіночого мовлення.

ІІ період: 1970 – 1980 рр. Період становлення культурологічного підходу. Виникає поняття „гендер”, що вважають в основному культурним конструктом. Превалює якісна, етнографічна методологія досліджень.

ІІІ період: з початку 90-х років минулого століття. Виникає більш динамічна соціально-конструктивістська модель гендеру, що робить можливим сполучення якісного й кількісного підходів. Слова гендер, гендерний (поряд з глобалізація, транш, кікбоксинг) О.Стишов називає книжними. Потрапляючи в мову ЗМІ, вони „здобувають право на входження до загальномовного словника” Стишов О.А. Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації). – К.: Видавничий центр КНЛУ, 2003. – С. 36

Останнім часом спостерігається нехтування кількісними методами в гендерних дослідженнях. Проте якісні висновки й гіпотези повинні підкріплюватися кількісною обробкою даних. Положення з виробленням методології погіршується ще й тим, що все ще невирішеним залишається питання, наскільки гендер є соціолінгвістичною категорією. Московська школа визнає гендер „плаваючим” параметром. Але чим його вимірювати?