2.4. Управління якістю підготовки фахівців у внз.

Для здійснення гарантії якості на всіх рівнях необхідна розробка взаємних критеріїв і технологій визначення її. Якість вищої освіти – це багатовимірне поняття, яке охоплює всі сторони діяльності ВНЗ: навчальні та академічні програми, навчальну і дослідницьку роботу, навчально-матеріальну базу, ресурси, професорсько-викладацький склад і студентів.

Управління якістю підготовки фахівців вищої кваліфікації ґрунтується на контролі за дотриманням державних вимог до рівня навчання і забезпечується процедурами ліцензування освітньо-професійних програм, атестації та акредитації ВНЗ.

Ліцензування та акредитація здійснюються державними чи іншими органами на основі усталених критеріїв. ВНЗ або програми навчання повинні відповідати певним мінімальним вимогам. Атестація (оцінка) може ґрунтуватися на джерелах інформації широкого спектру, і до неї можуть бути залучені як місцеві, так і запрошені фахівці. Її головною метою можуть бути як процеси, так і результати. Основними складовими інституції ліцензування та акредитації стали громадські організації – фахові ради, на які покладаються питання проведення первинної експертизи та надання пропозицій Експертним радам ДАК.

Ліцензування є формою регламентації діяльності ВНЗ, яка ґрунтується на матеріалах, що підтверджують необхідність підготовки фахівців даного напряму у даному регіоні, а також чи відповідають матеріальна база, кадровий склад ВНЗ та навчально-методичне забезпечення навчального процесу і т.ін. заявленому напряму. Ліцензування є формою дозволу міністерства на підготовку фахівців даного напряму у даному ВНЗ, який реалізує освітньо-професійні програми вищої освіти за певним освітнім та освітньо-кваліфікаційним рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їхнього покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Акредитація – це процедура надання ВНЗ певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення. Акредитація ВНЗ – це державне визнання його статусу (рівня акредитації). Закон “Про вищу освіту” (ст. 24) встановлює чотири рівня акредитації ВНЗ.

Перший рівень акредитації: здійснення підготовки фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Це технікуми, училища або структурні підрозділи ВНЗ третього або четвертого рівнів акредитації.

Другий рівень акредитації: підготовка фахівців як за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста, так і за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра. Це коледжі або структурні підрозділи ВНЗ третього та четвертого рівнів акредитації.

Третій рівень акредитації: підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра та спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра. Це інститути, консерваторії.

Четвертий рівень акредитації: підготовка бакалаврів, спеціалістів, магістрів. Це університети, академії, консерваторії (музичні академії) або інститути.

ВНЗ має право видавати документ про вищу освіту державного зразка тільки з акредитованого напряму або спеціальності.

До основних складових системи управління якістю підготовки кадрів у ВНЗ відносять:

1. кадрове забезпечення навчального процесу (система підготовки, наприклад, через аспірантуру, докторантуру, інститут здобувачів);

2. вироблення вимог до студентів (доводяться до студентів після зарахування їх до складу студентів);

3. визначення характеристик та умов системи атестації студентів;

4. розробку показників навчально-методичного забезпечення навчального процесу;

5. визначення рівня і характеристик навчально-лабораторної бази;

6. розробку видів і характеристик технології навчання (виключаючи самостійну та індивідуальну роботу студентів);

7. визначення інформаційно-бібліотечного забезпечення навчального процесу;

8. розробку інших спеціальних умов, обумовлених під час вступу.