44. «Перший» позитивізм

Він виникає в 30-40-ві рр. XIX ст. у Франції, його родоначальником вважається Огюст Конт (1798-1857 рр.), який вводить термін «позитивізм». О. Конт вважав, що він відкрив «великий основний закон» процесу розвитку мислення. Кожна галузь пізнання проходить три стадії: теологічну (вигадане), метафізичну (абстрактне), наукове пізнання.

На першій стадії людина прагне пояснити все з допомогою надприродних сил, які уподібнюються їй: богами, духами, героями тощо. Теологічна стадія характеризується пануванням фікцій, які не мають доказів. Це «католицький і феодальний режими». Майже всі людські імпульси-почуття синтезуються християнським монотеїзмом.

На другій (метафізичній) стадії люди прагнуть досягти вичерпного знання посиланням на абстрактні першосутності (ідеї Платона, форми

На третій позитивній стадії знання базується на спостережених фактах, на точній оцінці реальності. Саме тут здійснюється «позитивний синтез» різних позицій, «синтез анархії». Звідси О. Конт формулює основний висновок позитивізму: вчений повинен обмежуватися лише описом власних відчуттів.

• Позитивізм — це реальність розвитку філософської думки, він прагне посилити акцент на досягненнях науки, зв'язку філософії та конкретних наук. Слабкою стороною позитивізму у всіх його формах є підміна власне предмета та методу філософії конкретно-науковим предметом і методом. Починаючи з Конта позитивізм заперечує попередній розвиток філософії і прагне ототожнити філософію і науку.

До «першого» позитивізму належить також філософія Аж. С. Мілля та Г. Спенсера.

• Англійський мислитель Ажон Стюарт Мілль прагнув наслідувати О. Конта. Свій основний твір «Система логіки» він закінчує аналізом соціально-історичних наук. Мова йшла про здобуття

На основі індуктивної логіки Мілль був готовий розглянути метод будь-якої соціально-історичної дисципліни. Скрізь, виходячи із закону причинності, необхідно пояснювати бажання мотивами, а мотиви - потребами людей у предметах. Але в моральних (гуманітарних) науках мова йде не про те, що є і буде, а про те, що повинно бути. Те, що повинно бути, неможливо встановити науково. Тому всі моральні науки є мистецтвами.

Мистецтво ставить мету, якої потрібно досягти, визначає її і передає науці. Наука приймає її, розглядає, вивчає, розбирає і відсилає знову до мистецтва. Мета встановлюється не довільно, а відповідно до певного принципу, який здобувають знову ж таки з досвіду.

• Англійський мислитель Г. Спенсер (1820-1903 рр.) репрезентує лінію еволюціонізму в позитивізмі. Вважаючи еволюцію всезагальним процесом у галузі світу явищ, він розуміє її як процес вільних поступових змін, головний зміст яких - перехід від невизначеної хаотичної однорідності до визначеної впорядкованої різнорідності. Еволюція, за Спенсером, обумовлюється законами збереження матерії і енергії і, врешті-решт, універсальним законом постійної кількості сили. Цей закон, укорінений в природі нашого мислення, має позадосвідне походження. Звідси ми приходимо до тієї важливої обставини, що в світі існує Непізнане, і сокровенна сутність світу не відкривається нам у сфері досвіду. Раціональним пізнанням (науковим і філософським), на основі досвіду ми осмислюємо лише прояви непізнаного. Раціональне пізнання і не повинно претендувати на його осягнення, це справа релігії. Між наукою і релігією немає суперечностей, бо завдання релігії і полягає в пізнанні недоступної для науки сутності, таїни світу. Отже, наука і релігія розглядають одне і те ж, але з різних боків.