48. Філософія екзистенціалізму

Екзистенціалізм —Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XІX —XX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ C. К'єркегор та німецький філософ Ф. Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.

Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Характерні риси екзистенціалізму

на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;

поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;

вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;

існування людини тлумачиться як драма свободи;

найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.

Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.

Екзистенціалізм також розглядають і в більш широкому значенні: як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами. Ним переймається значна частина філософів та письменників XX ст., зокрема, французи Андре Жид, Андре Мальро, Жан Ануй, Борис Віан, англійці В. Ґолдінґ, А. Мердок, Дж. Фаулз, німці Г. Е. Носсак, Альфред Дьоблін, американці Н. Мейлер, Дж. Болдуїн, іспанець Мігель де Унамуно, італієць Діно Буццаті, японець Кобо Абе. Характерні для екзистенціалізму умонастрої та мотиви спостерігаються також у творчості Ф. Достоєвського, Ф. Кафки, Р.-М. Рільке, Т. С. Еліота, Р. Музіля та ін.

49. Фундаментальна онтологія Гайдеггера

За Хайдеггером, філософія (метафізика) - це не наука чи світоглядна проповідь, насправді, це ностальгія, це тяга всюди бути вдома, а значить мати відношення до світу в цілому, до буття. Мета, проголошена в його головній праці,, Буття і час ", -,, онтологія, адекватно визначає сенс буття", тобто конкретна розробка проблеми сенсу буття.    Питання про сенс буття є основним для всієї творчості М. Хайдеггера. Між буттям і сущим він проводить онтологічне відмінність. Хайдеггер вважає, що дані яких би то не було конкретних наук нічого не говорять нам про буття. Науки мають справу з сущим, з тими чи іншими предметними областями, які описуються в родо-видових визначеннях. До буття необхідно підходити з точки зору такого сущого, яке здатне розкривати приховане, запитувати й одночасно розуміти самого себе, тобто потрібно вказати на таке суще, в якому буття саме себе виявляє. Таке буття людини (Dasein). Однак це не означає, що люди займаються виключно онтологічними міркуваннями. Навпаки, це роблять вкрай небагато. Але в тій чи іншій формі дане питання завжди стоїть перед людьми, і,, кожен з нас дивувався хоча б одного разу, можливо частіше, ніж один раз, прихованої влади цього питання, навіть не усвідомлюючи при цьому, що з ним відбувається ".    Хайдеггер ставить проблему справжнього і несправжнього буття. Він намагається виявити ті основоположні установки європейського мислення, які створили недійсності світ, настільки інтегрована сучасної людини, що,, тепер тільки бог може нас врятувати ", як говорив він у своєму посмертно опублікованому інтерв'ю журналу,, Шпігель" В основі повороту до власного, до буття лежить усвідомлення людиною своєї історичності, кінцівки, свободи.    Принцип філософії Хайдеггера полягає в тому, щоб зрозуміти явне через неявне, те що сказано, через те, що не може бути сказано, зрозуміти слово через мовчання, суще - через несе, буття - через Ніщо. Безпосереднє зіткнення з Ніщо, за Гайдеггером, відбувається в стані жаху. Хайдеггер відрізняє онтологічний жах (Angst) від онтического Стахов (Furcht). У жаху людини лякає Ніщо, а не конкретні предмети і люди, весь світ втрачає сенс. Людина виявляє себе в повній самоті. Перед лицем відкрився людині Ніщо його буття виявляється порожнім - або, що теж саме звільненим; і тому робиться очевидною свобода людини. Саме тоді зникає влада публічності та анонімності, людське буття (Dasein) пробуджується до справжнього існування, до відповідальності за власні діяння. Це поворот до самого себе. Людське буття відкривається в своїй унікальності і незавершеності як вільно проектує себе.