9. Мілетська школа

Першою філософської школою Еллади (тобто Стародавньої Греції), а тим самим і Європи була Мілетська школа, яка виникла, проте, в Малій Азії - Іонії в м. Мілет. Мілетська школа представлена іменами Фалеса, Анаксімандра, Анаксіменa. Фалес - давньогрецький філософ і політичний діяч (з Мілета), один із «семи мудреців». У фокусі уваги Фалес були проблеми природи. Імовірно, зводив все різноманіття явищ і речей до єдиної первшостихії - води. Вода для Фалеса - не одна з фізичних речовин, а початок буття - втілення і символ властивої світу животворящої сили. Вода - це сила народження, і не лише тілесного, але і містичного. Вода не лише живить рослини, забезпечує тілесне існування живих істот; вона ж - джерело обмивання : сила, що очищає від провини і знаменує нове народження людини. це символ Життя, її філософська метафора, покликана виразити зримим чином присутність в усьому сущому життєдайного початку. Анаксімáндр— старогрецький математик і філософ. Уявляв Землю у вигляді циліндра, оточеного небесною сферою.

Розвиваючи матеріалізм Фалеса, він вважав за першооснову нескінченну, невизначену матерію — «апейрон». Виявом стихійної діалектики Анаксимандра є вчення про походження і загибель незліченних світів. Одним з перших, хоч і в наївній формі, він дав природничо-історичне пояснення утворення світу і походження людини від тварини, завдавши цим удару релігійному світоглядові. Анаксимандр здійснив першу спробу створення систематичного курсу для викладання геометрії. Анаксіме́н— давньогрецький філософ-матеріаліст. Першоосновою всіх речей вважав повітря, яке, за Анаксименом, є безмежним, всюдисутнім, перебуває в стані вічного руху. Всі речі, за Анаксименом, утворюються з повітря завдяки його згущенню і розрідженню. Анаксимен уперше розрізнив планети і зірки та зробив спробу дати природничо-наукове пояснення затемнення Сонця і Місяця, а також явища випадання снігу і граду. Натурфілосо­фія стала першим філософським вченням Давньої Греції, в якому започаткувалася моральна проблематика. Вона вийшла з грецької міфології, але на відміну від неї ставила запитання не про те, хто народив усе суще, а з чого це суще вийшло, при цьому майже не розглядався моральний бік існування людини. У рамках натурфілософії були висунуті перші космологічні моделі світу, в яких Космос вважався жи­вим, мав розум і душу й розвивався за своїми законами, голов­ним з яких був Логос (закон), а Земля зображалася здебіль­шого у вигляді диска, оточеного повітрям або водою. Космос був своєрідним абсолютним принципом, універсальним зраз­ком, що породжував подібний до нього тип людського існу­вання — гармонійна відповідність Універсуму. Вважаючи за першооснову одну з матерій — у Фалеса це вода, у Анаксимена — повітря, у Анаксимандра — невизначена матеріальна сутність (апейрон) — перші натурфілософи розглядали фізич­ні взаємодії різних речовин (взаємовідносини праматерії та руху), не приділяючи уваги моральній стороні поведінки ок­ремої людини.