42. Еволюція проблеми буття в філософії

Онтологія – вивчає прояви буття, те, яким воно постає перед людиною та осмислюється нею, а метафізика – шукає коренів буття. Проблема буття – це проблема сутності всього існуючого, а також проблема єдності світу як цілого. Воно постає - граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир. Найпершою умовою розуміння буття є вироблення категорії «усе», воно межує з «нічим». Виразнішу форму категоріальних визначень ці терміни набували в давньогрецькій натурфілософії. Перше початок всього стало – архе. вже є щось стійке, стале, незмінне. Важливим моментом у Парменіда є те, що він розглядає буття у єдності з мисленням та розумінням, про само тотожність і незмінність істинного буття. Нестійкість буття призведе до знищення світу. За Платоном, джерело буття лише ідея, котра у вишому способі буття постає як єдине. За Аристотелем, річ та єдине тотожне. У Середньвічі має тотальний, системний та ієрархізований порядок, а в його виявленні вирішальна роль належить активності. Буття – тривалість, неперервність, націленість свідомості на змістове відношення. Але це ще й постійна предметна мінливість зазначених тривалості та спрямованості на зміст.

36. Фрейдизм та неофрейдизм (з. Фрейд, к.Юнг, е.Фромм)

Картина розвитку сучасної філософії буде неповною, якщо ми не назвемо і такий напрям, як фрейдизм та неофрейдизм, що розглядають людину з точки зору психоаналізу, розробленій в основному на біологізаторській основі. Основоположниками цього напряму є З.Фрейд та Е.Фром /неофрейдизм/.

Фрейд визнав існування специфічної психічної енергії і перш за: все енергію сексуальних потягів /лібідо/, яка виливається в нервози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня реалізація цих потягів. Е.Фром соціалізує факт соціальної напруженості іншими, більш широкими причинами, ніж сексуальні.

Структура психіки особи за Фрейдом складається з 3-х елементів. "Воно" - архаїчна безособова частина психіки, "Над-Я" - установка суспільства і "Я". Свідоме "Я" виступає як поле боротьби між "Воно" і "Над-Я", яке витісняє егоїстичні імпульси зі сфери свідомого, обмежує їх вільний прояв, заганяє їх в сферу підсвідомого. Існують кілька різновидів, які одержав назву неофрейдизму, зокрема це біологізаторські теорії, пов’язані зарахуванням зовнішніх факторів, та культурно-соціологічні. Наприклад, у Е.Фрома замість "лібідо", критерієм поведінки людини виступає всезагальна любов, соціально-культурні фактори, замість сексуальних, як у З.Фрейда.

Підбиваючи підсумки по всій темі, слід зробити висновок про багатогранність і багатопроблемність сучасної філософії, її гуманістичну спрямованість.

Юнг звільняє себе від необхідності зважати на історію дитячої сексуальності у зв'язку з причинами неврозу. Юнг - творець "аналітичної психології ", прославлений і украй плодовитий учений, книги якого можуть бути поставлені поряд один з одним без внутрішнього підпорядкування і супідрядності. Сам Юнг неодноразово підкреслював, що лейтмотивом його робіт є прагнення пояснити питання історії, розглядаючи конкретні історичні теми через призму несвідомої діяльності душі сучасної людини. Він відмовляється від таких фрейдистських положень, як "эдипов комплекс", "витіснення", "сублімація", вважаючи їх "нереальними", "символічними" поняттями.

Центральним поняттям для Юнга стає поняття несвідомого, звільненого від сексуальності, але що володіє універсальною, надперсональною природою. Оскільки явища несвідомого раціонально, логічно пояснити немає ніякої можливості, Юнг в період своєї лікарської практики шукає закономірності, що породжують їх, в самій людській психіці.

Особливе місце в подальшому розвитку філософії психоаналізу займають роботи Еріха Фромма.

Намагаючись застосувати психоаналіз до філософії, соціології і науки про релігію, Фромм виходить за вузькі рамки психоаналізу. Прекрасно орієнтуючись у філософії і психології, він створює самостійний напрям аналітичній соціальній психології, покликаній з'ясувати, якою мірою і яким чином душевний апарат людини є причиною, що визначає формування і розвиток суспільства. Фактично це було питання про філософські і соціально-психологічні основи інтеграції суспільства.

Пізніше, працюючи в США, Фромм сприйняв теорію міжособових відносин, ключовою проблемою якої було особливе відношення кожної людини до світу - як альтернатива фрейдизму, що спирається на теорію потягів. З того часу починається розбіжність Фромма, що у результаті створив власну концепцію антропології, з фрейдівським усюдисущим эдиповым комплексом і прагненням до задоволення інстинктивних задоволень. І надалі Фромм постійно піддавав гострій критиці теорію і техніку психоаналізу Фрейда і невисоко цінував його послідовників - ортодоксальних повчальних аналітиків.

Цінність соціально-психологічного підходу Фромма полягає не в тому, що він дозволяє проникнути в психічну своєрідність окремого члена групи, але в тому, що встановлює загальні психічні тенденції, що грають, на його думку, вирішальну роль в розвитку суспільства. Фромм прагне пояснити динаміку змісту суспільної свідомості і його представників із зміни неусвідомлюваних явищ душі не невротиків, а звичайних, нормальних людей, членів цього ж колективу, суспільства. Мова йде про психоаналітичному проникненні в закономірності підсвідомих процесів і дослідженні дії "життєвої долі" на підсвідомі імпульси, реакції, установки, або, кажучи мовою Фрейда, на долю потягів індивіда.

Фромм вважає, що тільки аналітична психологія може показати, які підсвідомі зв'язки, суспільства, що існують усередині, сприяють згуртованості, стабільності суспільства, а також зробити зрозумілими і ясними відхилення від очікуваних напрямів, перспектив розвитку. Так Фромм створює передумови об'єднання марксизму і психоаналізу в рамках "аналітичної соціальної психології", що пояснює "загальні, соціально значущі душевні позиції і ідеології