- •1.Предмет та завдання філософії
- •2. Філософія та світогляд. Загальне й відмінне у філософії та інших типах світогляду.
- •3. Духовні, економічні, соціальні та політичні передумови виникнення філософії (Філософія та інші види духовної діяльності людини. Філософія в системі культури.)
- •4. Структура та функції філософії.
- •5.Загальна характеристика античної філософської думки, її всесвітньо-історичне значення.
- •8. Філософія епохи еллінізму:епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.
- •Співвідношення зах. Та Сх. Способів філософування
- •10. Неоплатонізм – остання філософська течія античності.
- •11. Етичні вчення давньогрецьких мислителів.
- •14. Вихідні ідеї середньовічної схоластики. Філософія Фоми (Томи) Аквінського.
- •16. Зміст та значення принципу «бритви Оккама»
- •17.Особливості розвитку західної та східної патристики (на основі західного та східного способів філософування).
- •18.Передумови виникнення та особливості розвитку філософії епохи Відродження та Реформації.
- •19. Особливості духовних процесів в європейській культурі Нового часу та
- •20.Французький матеріалізм і Просвітництво 18 ст
- •21. Емпіризм ф. Бекона та раціоналізм р. Декарта як провідні тенденції розвитку філософії Нового часу.Вчення Бекона про методи шляхи пізнання
- •23.Паскаль про місце та роль людини у світі.
- •24. Критицизм Канта- засновника німецької класичної філософії
- •26. Еволюція філософських поглядів ф. Шеллінга . Натурфілософія ф.Шеллінга.
- •28.Оцінка німецької класичної філософії сучасністю
- •29.Становлення філософської думки в Київській Русі
- •32. Університетська філ.-я України 19 ст
- •33.Особливості розвитку української філософії 20ст
- •34.Загальна характеристика та особливості сучасної філософії, її напрямки
- •35. «Філософія життя» ф.Ніцше
- •42. Еволюція проблеми буття в філософії
- •36. Фрейдизм та неофрейдизм (з. Фрейд, к.Юнг, е.Фромм)
- •41.Сутність метафізичних проблем.
- •37.Екзистенціалізм
- •43Соціальний простір та соціальний час, їх специфіка.
- •44. Уявлення філософів про буття як субстанцію та як становлення в історичній ретроспективі.
- •45. Проблема буття в ххі ст. Та її зв'язок з новітніми теоріями фізики.
- •47. Філософи про можливості пізнання світу: скептицизм, агностицизм та гносеологічний оптимізм.
- •48. Форми, методи та рівні пізнання.
- •49. Специфіка наукового пізнання.
- •51. Проблема істини. Істина та правда.
- •52. Цінність науки та її значення для сучасної людини та суспільства.
- •53.Філософська антропологія як інтеграція знань про людину.
- •54.Зміст та співвідношення понять «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність».
- •55.Природне, соціальне та духовне в людині.
- •56.Людина як соціальний суб’єкт та суб’єкт економічних відносин.
- •57. Визначте «цінності». Покажіть роль цінності в житті людини.
- •58.Переосмислення концепту людини в контексті сучасних цивілізаційних зрушень.
- •59.Поняття суспільства та його особливості
- •60. Основні сфери суспільного життя,їх зв'язок та взаємодія.
- •61. Проблема спрямованості розвитку суспільства.
- •62. Науково-технічна революція та її роль в розвитку людства.
- •63.Глобалізація та інформаційна революція як чинники трансформації сучасного суспільства.
- •64. Розкрийте сутність глобальних проблем сучасної цивілізації. Покажіть їхній вплив та шляхи їх вирішення
43Соціальний простір та соціальний час, їх специфіка.
Проблема часу – одна з найбільш дискусійних як у вітчизняній, так і в зарубіжній філософській літературі. Така зацікавленість значною мірою пояснюється тим, що, будучи однією з ґрунтовних категорій філософії, час разом із простором, рухом, відношенням, мірою тощо конституює базис будь-якої світоглядної системи і тому цілком може бути включений як універсальний критерій при дослідженні ментальностей. Осмислення часу має важливе значення як для соціальної філософії, так і для філософії історії. Загострення уваги на універсальних темпоральних стереотипах продиктована, зокрема, змінами у сучасному соціумі, а саме тими трансформаціями, які виявляють поступове наближення різних культур, і, відповідно, поява великої кількості культурних універсалій, широкої палітри національно забарвлених, а також різноманітних марґінальних духовних феноменів.Проблема сприйняття і осмислення часу – це ще і проблема ціннісної інтерпретації людиною свого життя, яка тісно пов’язана з аксіологічною і гносеологічною сторонами людського існування, і яка піднімає питання самореалізації і духовного становлення особистості. Філософські дослідження проблеми часу проводилися в різних аспектах. У сучасній науці закріпилося уявлення про дві основні концепції часу – циклічної і лінійної. Їх докладну характеристику і еволюцію сприйняття часу від циклічного до лінійного описали Є.І. Головаха, О.О. Кроник, М.О. Парнюк і І.В. Огородник.Проблема становлення категорії часу розглянута в монографіях А.Я. Гуревича, А.М. Лоя і В.І. Шинкарука, де досліджені соціально-історичні, онтологічні і гносеологічні аспекти аналізованої категорії і описані етапи її розвитку від античності до сучасності. Соціальні час і простір забезпечують дію механізму історичної спадкоємності. Саме через ці форми люди продовжують, розвивають буття, яке їм залишають попередні покоління. Соціальний час «пронизує» продукти культури -і а мистецтва, знаряддя виробництва, переходячи з потенціальної форми в актуальну через діяльність наступних поколінь. Соціальний простір — це «розміщення» сукупності різних соціальних відносин, взаємозв'язок їхніх носіїв, зміст і структура мовних, інформаційних та інших процесів. Цей простір виникає разом із соціальними відносинами: це простір вулиці й залізниці, міста й села, змісту книги або архітектурного ансамблю. Протяжність соціального простору вимірюється не кілометрами чи гектарами, а «дистанцією» відносин на кшталт мета—засіб, ідеальне — матеріальне, дійсне — можливе тощо. Проходження соціального простору — це перетворення суспільства в історичному процесі через колективну практику людей, їх спілкування. Соціальний простір—це також історичні зв'язки поколінь, епох, культур.
44. Уявлення філософів про буття як субстанцію та як становлення в історичній ретроспективі.
Буття як становлення :
За Гераклітом, світ є вічним становленням, пливом усіх речей, в яких неможливо знайти неминущого буття(буття в світі є лише видимістю); за Парменідом, існує одне незмінне буття (метафізична абстракція елеатів), будь-яка зміна — лише обман чуттів.
За метафізикою Платона, світ постав єдиним цілим: сутністю (ідеями) і становленням (явищами). Для Платон становлення є буттям, але водночас і небуттям, ще — небуттям або вже не буттям , і саме в цьому полягає неповноцінність світу як становлення порівняно з світом сутності
А. Шопенгауер. На його думку розум і свідомість відіграють у бутті людини суто технічну роль, поза тим основні життєво важливі життєві процеси відбуваються без участі інтелекту.
Ф. Ніцше. ”Немає буття є тільки становлення”.Становлення є динамічна першооснова життя, у той же час життя-це діяльність, творчість людини, її самовираження, що дозволяє їй реагувати і пізнати саму себе.
А. Бергсон. Життя-це метафізичний(метафізика(понад фізичне)-наука про фундаментальні основи всього сутнього. Метафізика шукає коренів буття) процес, могутній потік творчого формування. Із напрямами життя цей потік творчого формування розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. У Бергсона інтелект-це матерія. Життя прагне вгору, а матерія вниз. Буття як субстанція:
Г. Лейбніц. Центром філософії є вчення про методи як прості неподільні субстанції. Він наголошує, що субстанція безмежна, неподільна, багатогранна.
Б. Спіноза. Він відносив до атрибутів світової субстанції протяжність і мислення. Прояви субстанції: речі, явища, реальність. Субстанція-це єдність Бога і природи. Субстанція може бути лише єдина і по своїй суті вона незмінна. Р. Декарт. Роз’єднав єдине на дві самостійні субстанції: на природу(матерію), способом буття якої є механічний рух, а атрибутом-протилежність, та на дещо особливе і духовне-на мислення.