53.Філософська антропологія як інтеграція знань про людину.

Система вивчення людини, що украй ускладнюється, пред'являє нові вимоги до філософського вчення про людину... Зрозуміло, для цього сама філософія в сучасних умовах повинна "спиратися" на великий ряд спеціальних наук, багато хто з яких виник лише в останні десятиліття. У сфері человекознания, як показав досвід останніх десятиліть, все більше відкривається глибина непізнаного, недостатність нашого знання історичної природи людини і гігантського потенціалу цієї природи. Тому створення нових слід розцінювати як новий підступ до фронтального настання науки на непізнані ще явища і закони людського розвитку, як найважливіший момент, передуючий великим відкриттям в цій області.

Розуміння перспектив і стратегії досліджень в області человекознания, нерозривно пов'язане з виразним усвідомленням невирішеності ряду її проблем, грунтується на фундаменті накопичених наукових даних і відносному вирішенні інших проблем. Таке розуміння є разом з тим переконання в принциповій пізнаваності законів людського розвитку, суть людини, що виключає всяку можливість агностицизму.

Різні концепції екзистенціалізму використовують невирішеність ряду проблем человекознания або крайню складність їх рішення як аргумент принципової непізнаваності людської суті і особливо внутрішнього світу людини. У цьому плані представляється вельми доречним критичне зауваження Т. І. Ойзермана з приводу містифікації проблеми людини екзистенціалізмом, "початковим положенням якого є твердження, що історія суспільства, сукупний людський досвід, розвиток науки про людину не тільки не наблизили нас до пізнання людини, але, навпаки, все більш видаляють нас від цієї мети.

Ойзерман говорив, що екзистенціалізм оголошує предметом свого дослідження людини, але разом з тим вважає, що людина непізнавана, багатообразні знання про людину, на думку екзистенціалістів, всі далі відводять нас від розуміння людини. Спекуляція на труднощах пізнання і непізнаності окремих сторін і законів людського розвитку складає важливий момент агностицизму, який, звичайно, не можна подолати декларативним проголошенням вирішеності всіх основних проблем человекознания і пізнаваності законів людського розвитку.

54.Зміст та співвідношення понять «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність».

Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У психології ці поняття розрізняються. Вихіднім є поняття «людина». Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».

Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.

При цьому виникає питання: якщо особистість є ознакою індивіда, то чи будь-який індивід має цю ознаку? Річ у тім, що особистість - це ознака свідомого індивіда, який займає певну позицію у суспільстві і виконує певні соціальні ролі. Індивід, який народжений з глибокими відхиленнями у психіці, або той, що виріс поза людським оточенням, не зможе стати особистістю. Але це дуже рідкісні випадки. Набагато частіше трапляються, випадки, коли в людини недостатньо чітко сформована позиція особистості - стала система її ставлень до тих чи інших характеристик дійсності, яка виявляється у певній поведінці й вчинках. Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних якостей особистості в педагогіці, управлінні та інших галузях.

Багатство індивіда як особистості зумовлене сукупністю її зв'язків з іншими членами суспільства, її активною життєвою позицією. Особистість у суспільстві перебуває під постійним впливом багатьох факторів: економічних, політичних, культурних, національних тощо. При цьому вона водночас виступає як об'єкт і як суб'єкт суспільних відносин. Наприклад, у сфері економічних, трудових відносин, що склалися в процесі виробництва продукції, особистість може проявити себе пасивним виконавцем або ініціативним і самостійним працівником, орієнтованим на творче вирішення виробничих і управлінських завдань.

На активність життєвої позиції людини впливають політичні відносини: наскільки вільно вона може реалізувати свої політичні права, брати участь у виборчих кампаніях, відкрито обговорювати проблеми суспільного життя. За впливом на процес суспільного розвитку особистість політичного або іншого суспільного діяча може бути історично прогресивною, тобто сприяти позитивним перетворенням у суспільстві, або історично регресивною, тобто стримувати природний розвиток суспільства. Особистість перебуває також під впливом культурних відносин. Переважаючі в суспільстві культурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масової інформації впливають на формування психіки особистості, її світогляду та соціальних установок. При цьому особистість у своїй практичній діяльності може або спиратися тільки на систему сталих норм та цінностей або послідовно провадити в життя нові прогресивні ідеї.

На психіку особистості впливає і психологія тієї соціальної групи, до якої вона належить: сім'я, навчальний або виробничий колектив тощо. Позитивний або негативний досвід, взаємовідносини з іншими членами соціальної групи формують відповідну систему внутрішніх установок особистості: щодо суспільства, праці, людей, власних якостей. Водночас, особистість, як свідомий індивід, вибирає при цьому той чи інший спосіб життя.