4. Сутність грошей. Альтернативні теорії грошей. Функції грошей.

У літературі сьогодні існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються одне від одного.

Підходи до пізнання сутності грошей:

1) Функціональний підхід:

Л. Харріс: гроші як «…будь-який товар, що функціонує як засіб обігу, лічильна одиниця і засіб збереження вартості».

Р. Барр: «…гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві».

К.Р. Мак­коннелл і С.Л. Брю: «Гроші — це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей, і є гроші».

2) Логіко-історичний (К. Маркс):

Оскільки гроші виникли внаслідок розвитку обміну товарів і є однією зі сторін обміну, то можна дійти висновку, що гроші самі є товаром, але товаром особливим, таким, який служить загаль­ним еквівалентом вартості, її представником. Якщо виходити з цього, то можна розкрити і функції грошей, які є способами реалізації їх сутності.

Еволюція і типи грошей. Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну:

1. Продуктові гроші (певні споживчі продукти, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів: худоба, зерно, хутро).

2. Металеві гроші (металістична теорія грошей) — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу: мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов’яні та інші металеві гроші. Зародки метали стичної теорії виникли ще в античний період, але найбільшого поширення вона набула в епоху первісного нагромадження капіталу, ототожнювала грошовий обіг з товарним, стверджуючи, що благородні метали (золото та срібло) за своєю природою є грошима.

З IV—III ст. до н. е. функції грошей перебирають на себе благородні метали — срібло та золото. Ця система грошового обігу, яка базувалась на використанні як грошей двох різних металів, отримала назву біметалічної.

Монометалічною називається така грошова система, в межах якої лише один певний метал визнається за матеріальну основу грошей.

3. Номіналістична теорія грошей виникла ще в рабовласницьку епоху, але найбільшої популярності досягла після витіснення золотих грошей паперовими. Вона заперечує товарну природу грошей, розглядає їх виникнення суб’єктивно – як результат угоди людей або державних актів про впровадження грошей. Вважається, що гроші здобувають примусову купівельну силу, їх вартість визначається не матеріальним змістом, а найменуванням. При цьому повністю заперечувався зв’язок грошей з золотом.

Прихильники номіналістичної теорії закликали до заміни золота паперовими знаками грошей. Зокрема Дж. М. Кейнс вважав золоті гроші «варварським пережитком», а М. Фрідмен називає гроші «експериментальною теоретичною конструкцією», що не може мати вартості. Подібні погляди властиві і для іншого відомого сучасного економіста – П. Самуельсона, який вважає гроші «соціальною умовністю».

4. Кількісна теорія грошей виникла у 18 ст. Вона стверджує: гроші не мають внутрішньої вартості. Їх вартість залежить від кількості грошей в обігу і визначається співвідношенням попиту на них і пропозицією. Свій варіант кількісної теорії грошей розробив М. Фрідмен; її було покладено в основу монетарної політики багатьох розвинутих країн.

В сучасній економічній науці відбулось поєднання номіналістичної і кількісної теорій. Цей симбіоз дозволяє обґрунтувати закономірності обігу символічних грошей, регулювання їх кількості, природу безготівкових і «електронних грошей», суть інфляції; розробити основні принципи антиінфляційної політики.

Отже, в сучасній теорії грошима називається:

• загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень приймається в обмін на товари та послуги, а також при сплаті боргових зобов’язань;

• сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні різноманітних операцій.

Сучасні платіжні засоби випускаються центральним (емісійним) та комерційними (депозитними) банками і представлені двома видами грошей: символічними та кредитними.

Символічні, або декретні гроші – засоби обміну, що являють собою певні форми боргових зобов’язань держави і не мають власної невід’ємної цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво та цінність при альтернативному використанні (наприклад, як товару) і визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги як зараз, так і в майбутньому. Монопольне право емісії готівкових грошей законодавчо закріплене за державою (центральним банком), тому символічні гроші є державними грошима.

Кредитні, або депозитні гроші – засоби обміну, які являють собою боргові зобов’язання депозитних інститутів (безготівкові гроші). Як і символічні гроші, вони не мають внутрішньої вартості. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю – тобто кількістю товарів і послуг, які можна придбати на одну грошову одиницю. Кредитні гроші існують у вигляді товарних і грошових векселів, чеків, банківських депозитів.

Повноцінні гроші — це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знака вартості, який на них позначений (продуктові та ті металеві гроші, які виготовлені з благородних металів). Неповноцінні гроші — це ті, витрати на виготовлення яких є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений (монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей).

Функції грошей.

В економіці гроші виконують певні функції, а саме:

1. засіб обігу – як засіб обігу гроші є посередником при обміні товарами і послугами. Виконуючи цю функцію, гроші безперервно переміщуються від одного суб’єкта економіки до іншого. Такий рух, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом.

2. вираження вартості. Її здійснення дістає прояв у категорії ціни як грошового вираження вартості товарів. А сама вартість, представлена у грошовій одиниці, виступає як масштаб для цін.

3. засобу збереження та накопичення вартості – засобу накопичення купівельної спроможності, яка може бути використана на купівлю товарів у майбутньому. Виконуючи цю функцію, гроші тимчасово вилучаються з грошового обігу, щоб бути використаними у майбутньому для здійснення закупівель чи грошових угод. Поряд із нагромадженням грошей у монетарній формі відбувається нагромадження скарбів у вигляді предметів розкоші, виготовлених із золота і срібла, але не функціонуючих безпосередньо у вигляді грошей.

4. засобу платежу – засобу відкладених платежів, які повинні здійснитися у майбутньому, при сплаті боргових зобов’язань, і величина яких встановлюється в грошовій формі.

У К. Маркса функція засобу платежу (засобу сплати боргів чи надання кредиту без відповідного зворотного руху товарів) розглядається як особлива, що існує поряд з функцією засобу обігу (засобу реалізації товарів, коли рух грошей опосередковує протилежний їм рух товарів), і аналізується після функції засобу утворення скарбів. Логіка, яка закладена в основу підходу К. Маркса, полягала в тому, що повноцінні гроші, випадаючи з обігу, перетворюються на скарби, і після цього їм надається можливість виступати у новій функції — засобу платежу, яка є відмінною від функції грошей засобу обігу, оскільки нею не обслуговується рух товарів.

Сучасні функціональні форми грошей

Функціональні форми грошей і грошовий агрегат. Функціональні форми є похідними від грошових функцій і являють собою їх реальне втілення. Вони виступають як форма реалізації цих функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Проте окремі функціональні форми грошей не автономні. Вони є лише структурними ланками цієї системи грошових відносин, де кожна окремо взята функціональна форма неспроможна повністю виразити всю сукупність грошових відносин.

Різні види грошових форм поєднуються у певні агрегати.

Грошовий агрегат — це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне групування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного активу в ролі засобу обігу (чи платежу) і одночасно його здатність зберігати свою вартість.

Грошові агрегати М0, М1, М2, М3.

М0 - готівка чи гроші поза банками. Грошовий агрегат М0 має найбільшу ліквідність. Його структурними елементами є:

• монети, що їх карбують державні установи;

• скарбничі білети, що є казначейськими зобов’язаннями, випуск яких пов’язаний з фінансуванням дефіциту державного бюджету (ця форма грошей нині в Україні не використовується);

• банкноти, що являють собою різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками (в Україні Націо­нальним банком). Банкнота має загальну оборотність і, як і монета, абсолютну ліквідність.

М1 (грошова маса в широкому розумінні у вузькому розумінні) = готівкові гроші (М0) + трансакційні депозити.

Трансакційні депозити — це вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів. Трансакційні депозити являють собою вклади до запитання на поточні та розрахункові рахунки. Вони можуть не приносити відсотків, а лише дають змогу їхнім власникам користуватись чеками та електронними переказами (в тому числі й кредитними картками). За своїм обсягом чекові вклади, що забезпечують безготівковий обіг грошей, є найпоширенішими. За їх допомоги у країнах Заходу здійснюється понад 90 % усіх видів оплат. Завдяки цьому система чекового обігу постійно прогресує.

М2 (грошова маса в широкому розумінні) = М1 + строкові депозити («майже гроші»). Агрегат М2 викорис­товуються не тільки як засіб обігу, але і як засіб нагромадження чи збереження купівельної спроможності.

Строкові депозити являють собою гроші, які зберігаються на безчекових ощадних рахунках у комерційних банках та ощадних установах, про що їх власники отримують певні свідоцтва — сер­тифікати. Перетворення цих грошей на готівку чи інший високоліквідний платіжний засіб обумовлене певним строком. Гро­ші на таких рахунках застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження, а не засобу обігу, тому їх ліквідність є більш низькою.

М3 = М2 + гроші, які клієнти зберігають на рахунках, відкритих для ведення банками довірчих операцій. У цих грошей ще нижча ліквідність.

У деяких країнах виділяється також агрегат L = М3 + , який включає до свого складу агрегат М3, казначейські векселі та деякі інші грошові активи.