16.3. Зайнятість: сутність і форми. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили

Одним із негативних наслідків економічних криз є падіння рівня зайнятості населення країни, зростання безробіття. Зайнятість – це трудова діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить дохід у грошовій чи іншій формах.

Теорії зайнятості:

1. Неокласична теорія зайнятості: гнучкі ціни праці. Розглянемо основні теорії зайнятості за умов ринкової економіки. Представники неокласичної школи (Д. Гілдер, А. Лаффер) ува­жають, що регулятором ефективної зайнятості і в сучасних умовах повинен служити тільки ринковий механізм. На їх думку, ціна праці через рівень заробітної плати впливає на попит і пропонування робочої сили, регулює їх співвідношення та необхідну рівновагу між ними. Ціна на робочу силу швидко і гнучко реагує на кон’юнктуру ринку, тобто збільшується чи зменшується залеж­но від реальної потреби. Якщо внаслідок перевищення пропонування праці над попитом виникає безробіття, то вона впливає на ціни в бік їх зниження до тих пір, поки не буде досягнуто рівноваги на ринку праці на рівні повної зайнятості, за якої безробіття відсутнє.

2. Кейнсіанська теорія зайнятості: негнучкі ціни праці. Протилежну позицію займає кейнсіанська теорія зайнятості. Кейнс звернув увагу на те, що за капіталізму просто не існує ніякого механізму, що гарантує повну зайнятість. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірна. Крім того, ціни на продукцію і заробітна плата стійки щодо зниження, тобто негнучкі. Отже, зарплата не очищає ринки робочої сили. Якщо зарплата не змінюється, щоб очищати ринок, то виникає невідповідність між тими, хто бажає знайти роботу, і кількістю вакансій.

Форми зайнятості:

1. За способом участі працівника в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємництво).

2. За формами власності підприємств розрізняють зайнятість на державних, колективних і приватних підприємствах.

3. За легітимністю працевлаштування розрізняють формальну (законно зареєстровану в офіційній економіці) зайнятість на підприємствах і організаціях реального сектору та неформальну (не зареєстровану в офіційній економіці) – вулична торгівля, домашнє виробництво, особисте підсобне господарство з реалізацією продукції без реєстрації, зайнятість на підприємствах тіньового сектора економіки та ін.

4. За формами організації розрізняють стандартну зайнятість, що характеризується стабільністю трудових відносин, стаціонарністю робочого місця, повною нормою робочого часу, та нестандартну, що характеризується протилежними ознаками (наприклад, робота вдома, вторинна зайнятість (сумісництво), маятникова трудова міграція, робота за тимчасовими трудовими контрактами, випадкова робота тощо).

5. За мірою охоплення економічно активного населення розрізняють неповну зайнятість, що виявляється, з одного боку, як нестача робочих місць для всіх бажаючих працювати (безробіття), а з іншого боку – як вимушена зайнятість неповний робочий час (неповний робочий день або тиждень, неоплачувані відпустки з ініціативи адміністрації) та повну зайнятість.

Види зайнятості:

1. Повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати.

2. Продуктивна зайнятість – це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи.

3. Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров’я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства.

4. Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності, називають ефективною зайнятістю.

Відтворення сукупної робочої сили включає, по-перше, виробництво робочої сили, тобто підтримання і відновлення фізичних і розумових здібностей людей праці, у тому числі заміна працівників, які вибувають з процесу виробництва; по-друге, розподіл робочої сили в галузях, підрозділах і сферах народного господарства; по-третє, споживання робочої сили, тобто її використання в процесі виробництва.

При цьому розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення сукупної робочої сили. Екстенсивний тип відтворення передбачає зміну чисельності трудоактивного населення без зміни якісних характеристик. Інтенсивний тип відтворення пов’язаний зі зміною якості людських ресурсів: зростанням освітнього рівня, кваліфікації, покращенням здоров’я тощо.