26. Мажоритарні виборчі системи, їх різновиди, переваги та недоліки(див.25)

Як правило, у політичній теорії фігурують три типи електоральних (виборчих) систем: мажоритарна, пропорційна та комбінована, мажоритарно-пропорційна. Основний відмінність між ними полягає в тому, що мажоритарні системи звичайно пропонують окремих кандидатів, пропорційні системи – партійні списки, однак кожна з цих систем припускає існування декількох варіантів.

Мажоритарна система об’єднує групу виборчих систем, в основу яких під час підбиття результатів голосування покладено принцип більшості. За цим принципом обраним вважається той кандидат, за кого була подана більшість голосів.

Дж. Сарторі пропонує вважати систему мажоритарною, якщо голосування відбувається в округах (зазвичай одномандатних), а результати голосування зводяться за формулою «переможець одержує усе», відповідно до якої кандидат, підтриманий найбільшою кількістю виборців, виграє, а інші виборці залишаються непредставленими.

Мажоритарне голосування дуже поширене, але концентрується переважно в англосаксонських державах, які часто називають мажоритарними демократіями (напр., Великобританія). Їхньої стандарт-ною ознакою є надмірне представництво в парламенті партії, що набрала найбільше голосів на національному рівні. Тому, як правило, мажоритарний принцип голосування відповідає державам з двопартійною політичною системою.

Мажоритарна система існує у 3 різновидах:

1. Мажоритарна система абсолютної більшості:

А) обраним вважається той кандидат, якого тримали більшість виборців (50%+1 голос і більше);

Б) перевага порівняно з іншими варіантами мажоритарної системи:

а) обраними вважаються кандидати, підтримані дійсною більшістю виборців, які проголосували.

В) недолік, у порівнянні з іншими різновидами мажоритарної виборчої системи:

а) в умовах багатопартійності вона не завжди результативна. Наприклад,у Франції на виборах до Національних зборів у першому турі з 490 місць лише одного разу – на виборах 1968 року – було заміщено відразу більше половини;

2. Мажоритарна система кваліфікованої більшості:

А) обраним є той кандидат, який набрав законодавчо встановлену кількість голосів виборців (наприклад, не менше ніж 30% голосів виборців);

3. Мажоритарна система відносної більшості:

А) обраним вважається кандидат, який отримав більше голосів виборців, ніж його конкуренти;

Б) переваги порівняно з іншими варіантами мажоритарної системи:

а) вона результативна (кожне депутатське місце заміщається відразу, в результаті лише одного голосування);

б) зрозуміла виборцям (на відміну від змішаних і нетрадиційних систем);

в) «економна», оскільки немає необхідності проводити повторне голосування в округах;

г) вона дає змогу чисельним партіям отримати «тверду» більшість і сформувати стійкий уряд;

В) недолік, у порівнянні з іншими різновидами мажоритарної виборчої системи:

а) не виконує вимогу рівного представництва від округів. Тобто, голоси виборців матимуть нерівну «вагу». Нерівність у представництві може виявлятися, по-перше, в тому, що від різних округів можуть обиратися депутати, за яких проголосувало різне число виборців. Одні депутати можуть набрати менше половини, інші – 90% всіх поданих голосів. По-друге, одні виборчі округи можуть перевершувати інші за чисельністю виборців. Також тут з’являється простір для маніпуляцій із «нарізанням» виборчих округів, тобто, коли їх кордони визначаються таким чином, щоб це сприяло перемозі правлячої політичної сили, яка має на це повноваження (так званий «джеррімандерінг», або виборча географія).

Крім зазначених переваг і недоліків окремих різновидів мажоритарної виборчої системи, їй властиві ще й такі загальні переваги і недоліки (стосуються усіх різновидів цієї системи):

А) позитивна сторона (за Р. Далем):

вона забезпечує пряме представництво для жителів конкретного виборчого округу. При мажоритарній системі депутат представляє відносно невеликий виборчий округ. Виборці краще знають свого депутата. Він може приділяти особисту увагу проблемам або проханням своїх виборців і представляти їх інтереси в представницьких органах.

Б) діє як у багатомандатних, так і в одномандатних округах;

В) недоліки:

а) на рівні виборчого округу призводить до втрати голосів виборців, іноді – досить значної. Відтак, за мажоритарної системи частина голосів виборців (часто вагома) виявляється не представленою у представницьких органах.

б) на національному рівні може призвести до істотного перекручування результатів виборів (не «відбиває почуттів нації»). Майже кожні вибори виявляють приголомшливу невідповідність між нацією, якою її відображає голосування, і парламентом, що утворюється в результаті цього голосування. Таке «відображення» зазвичай нагадує криве дзеркало: кожна риса начебто відповідає до певної міри оригіналу, але одна з них раптом набуває величезних розмірів, тоді як інша, можливо, не менш важлива, стає ледь помітною»:

в) пропадають голоси, подані за інших кандидатів.

У науковій літературі можна знайти й інші різновиди мажоритарної виборчої системи (зокрема, ма-жоритарно-преференційна система, система єдиного непередаваного голосу). Однак їх, я вважаю варто віднести до окремого виду виборчих систем.