27. Пропорційні виборчі системи, їх різновиди, переваги та недоліки(див.25)

До позитивних моментів пропорційної системи виборів відносять такі:

• забезпечує більш адекватне представництво політичних сил;

• скорочує кількість "неврахованих" голосів виборців. Навіть при використанні виборчого бар'єру рідко буває, щоб виявилося неврахованим більше однієї четвертої голосів, і ще рідше ця кількість наближається до однієї другої;

• дозволяє забезпечити представництво меншостям (наприклад, етнічним, релігійним);

• стимулює створення партій і розвиток політичного плюралізму.

Але у цієї системи є слабкі сторони:

• слабкий зв'язок кандидата у депутати з виборцями;

• залежність депутата від партійної фракції у парламенті;

• породжує більшу кількість фракцій у парламенті, що змагаються між собою і як наслідок - негативно впливає на стабільність роботи останнього;

• сприяє формуванню (при парламентській і змішаній формах правління) коаліційних урядів, які інколи бувають менш ефективними і стабільними, ніж однопартійні уряди;

• потенційно збільшує вплив партійної еліти при формуванні виборчих списків, особливо якщо використовується система з закритим списком.

В деяких країнах (Німеччина, Болгарія) намагаються знайти компроміс між двома системами виборів і використовують різні варіанти змішаної системи, яка передбачає поєднання елементів пропорційної і мажоритарної систем.

В політології активно обговорюється питання про вплив систем голосування на конфігурацію партійної системи країни і характер міжпартійних взаємовідносин.

Західний політолог Р.Кац, проводячи дослідження у Великобританії, Ірландії та Італії, прийшов до таких висновків:

• пропорційне представництво сприяє прояву з боку партій більш ідеологізованих і радикальних позицій з політичних питань, ніж в умовах відносної більшості;

• у двопартійних системах ідеологічні позиції партій поступово наближаються;

• партії, які конкурують в малих округах, будуть переважно орієнтуватися на персоналії лідера і патронаж, а партії, що конкурують у великих округах, будуть схильні до проблемної орієнтації.

Французький політолог М.Дюверже вивів закономірність, яка отримала назву "закону М.Дюверже"'. Згідно з цим законом, мажоритарна система відносної більшості сприяє становленню двопалатної системи (чергування двох великих партій при владі).

28. Поняття політичної еліти, її структура

Структура еліти:

А) 1) Політична еліта:

- вища;

- середня;

- адміністративна;

2. Економічна еліта;

3. Культурно-інформаційна;

Б) за Хіглі і Пакульські:

1) Диференціація еліти (гетерогенна, складно організована):

• Широка;

• Вузька;

2. Єдність еліти (щодо базових

цінностей):

• Сильна;

• Слабка.

Еліта – це групи, що займають найвищі позиції в суспільстві.

Політична еліта – це група людей, що одержала найвищий індекс в галузі її діяльності. (Паретто) - це найбільш активна частина людей, орієнтована на владу. (Моска) - це група людей, яка користується найбільш престижним статусом в суспільстві.

Політична еліта – це організаційна група, яка здійснює владу в суспільстві і бере участь безпосередньо чи опосередковано у прийнятті та організації виконання політичних рішень.

За місцем у політичній системі еліта поділяється на правлячу і неправляча (контреліту).

До правлячої еліти належать усі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управлінні суспільством, а до контреліти - такі особи, які наділені характерними для еліти якостями, але внаслідок свого соціального статусу чи різних перешкод не мають доступу до управління. Контрелітою може виступати політична опозиція, що прагне послабити владу правлячої еліти і взяти на себе частину її повноважень.

За часом і засобами утвердження панування політичні еліти поділяються на традиційні і сучасні.

Влада традиційних еліт спирається на традиційні цінності: звичаї, традиції, знатність походження, власність на землю, військову доблесть, релігійні заслуги тощоВлада сучасних еліт базується на сучасних цінностях, до яких належать, зокрема, промисловий (особливо фінансовий) капітал, освіченість, професійні досягнення та ін. Відповідно, до сучасних еліт належать підприємці, освічені політичні лідери, представники науково-технічної інтелігенції, мистецтв тощо, але не всі, а лише ті, хто безпосередньо чи опосередковано займає владні позиції або має можливість істотно впливати на прийняття політичних рішень.

Функції політичної еліти:

Вивчення і аналіз інтересів різних соціальних груп.

Віддзеркалення інтересів в політичних установках.

Вироблення політичної ідеології (програм, доктрин, законів і т.п.).

Створення механізму втілення політичних задумів.

Призначення кадрового апарату органів управління.

Висунення політичних лідерів.

Функції політичної еліти Головними функціями політичної системи є політичне цілепокладання, владно-політична інтеграція суспільства і регулювання режиму соціально-політичної діяльності і саме ці функції виконує політична еліта на персоналізованому рівні.

Функція політичного цілепокладання полягає в розробці стратегії і тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій. Ця функція повною мірою може бути реалізованою лише на вищому рівні політичної еліти.

Сутність інтегративної функції полягає в забезпеченні цілісності і єдності суспільства, стійкості його політичної та економічної систем, уникненні соціально-політичних конфліктів, знаходженні оптимальних варіантів їх розв'язання в разі виникнення.

Регулятивна фукнкція полягає у прийнятті політичних рішень, спрямованих на регулювання суспільних відносин, розв'язання назрілих суспільних проблем і завдань, здійсненні розподілу і перерозподілу матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів.

Через політичну еліту реалізується також вираження і представництво в політичній системі суспільства соціальних інтересів