30. Лідерство як політичний феномен, теорії політичного лідерства

Будь – яке суспільство потребує належної організації своєї діяльності. Лідерство як політичний феномен є саме тим своєрідним інститутом політології, де за допомогою впливу, авторитету, влади і контролю над іншими здійснюється законний вплив на все суспільство чи на певну його частину.

Інтерес до лідерства виник давно. Платон, лідер – душевно досконала людина з природженою схильністю до знання, любов’ю до істини. Ознаками лідера є благородність, скромність, справедливість.

Макіавеллі вважав, що лідер – государ, який об’єднує , представляє усе суспільство і використовує для свого панування і підтримки порядку будь – які засоби, у тому числі хитрість і силу.

Ніцше, лідер – сильна вольова особа з високими життєвими силами і жагою до перемоги ( “надлюдина”).

Маркс, політичний лідер – найбільш здатний, умілий та свідомий виразник волі певної частини суспільства (класу), що висунув його на політичну арену.

Таким чином, політичне лідерство є процесом за якого видатні особистості, завдячуючи своїм непересічним якостям, вмінням впливу на маси, особливостям соціально– політичноїситуаціїмаютьздатністьздійснюватикерівництвосуспільством.

Теорії політичного лідерства:

Теорія особистих якостей. Прихильники даної теорії основну увагу надають індивідуальним рисам лідера. Зокрема виділяють такі якості як розвинений інтелект, нестандартне мислення ,сила волі, уміння знаходити “підхід” до людей та передбачати певні ситуації, енергійність та ін.

Ситуативна концепція. Лідер діє в межах конкретної ситуації, де необхідно рішучість, уміння правильно оцінити та розв’язати актуальну для даного періоду проблему.

Теорія визначальної ролі послідовників. Ключовими у даній теорії є відносини політичного лідера з тими хто його підтримує. Лідер повинен орієнтуватися на інтереси тієї соціальної групи, яка готова його підтримати, яка і робить з нього лідера.

Психоаналітичні концепції. Їх умовно можна поділити на три основні напрями. Згідно першого “ масові люди ”потребують покровителя, авторитету. Таким чином шукають собі кумирів – лідерів. ( З. Фрейд)

Другий напрям поділяє народ на лідерів і маси. Лідери можуть все, достатньо їм тільки навчитися володіти психологією маси. Натовп завжди сам прагне до підпорядкування і шукає авторитета. (Г. Лебон)

Третій напрям пояснює лідерство існуванням певного типу осіб, постійно прагнучих до влади та авторитаризму. Нерідко ці люди мають комплекси неповноцінності, які прагнуть компенсувати шляхом піднесення над іншими.( Е. Фромм).

31. Типологія та стилі політичного лідерства

Однією з головних функцій політичної еліти є висунення політичних лідерів (від англ. ведучий, керуючий). Лідери виступають ключовими фігурами політичного життя і реально впливають на суспільно-політичні процеси.

Політичний лідер — це учасник політичного процесу, що активно впливає на нього і стимулює соціальну групу чи суспільство в цілому на досягнення певної мети.

Класичною є типологія політичного лідерства М. Вебера, який виокремлює три типи політичного лідерства - традиційне, харизматичне й раціонально-легальне.Традиційне лідерство ґрунтується на авторитеті звичаїв. Лідер цього типу отримує і здійснює владу не завдяки власним достоїнствам і заслугам, а відповідно до традицій і звичаїв. Традиційне лідерство характерне для до індустріального, тобто рабовласницького і феодального, суспільства. Влада традиційних лідерів - це насамперед влада аристократичної знаті.Харизматичне лідерство ґрунтується воно на вірі в незвичайні якості і здібності лідера, його винятковість. Грецьке слово "харизма" означає "милість", "благодать", "божий дар". У політичній практиці під харизмою розуміють такі риси індивіда, які оточення сприймає як незвичайні, недоступні іншим, а тому визнає його за правителя. Харизматичне лідерство виникає в суспільстві, як правило, в кризові періоди. Спонукальним мотивом до передання влади харизматичному лідерові є усвідомлення широкими масами, а також значною частиною правлячої еліти нездатності наявних у країні представницьких інститутів вивести країну з кризи, консолідувати суспільство навколо тієї чи іншої цілі суспільного розвитку. Це викликає потребу в різкому посиленні впливу виконавчої влади і пошуку політичного лідера як месії, здатного вивести країну з глибокої й затяжної кризи.

Раціонально-легальне лідерство базується на переконанні в законності й раціональності встановлених порядків та у праві на панування органів, які здійснюють владу. Ці органи і їхні керівники - політичні лідери - обираються через демократичні процедури, їм надаються повноваження, за зловживання якими вони несуть відповідальність перед виборцями.

В залежності від змістовного смислу стилю політичної діяльності виділяють наступні типи політичного лідерства:

• цезаристський - зосередженням усієї повноти влади в руках лідера (як це було за правління Юлія Цезаря);

• плутократичний - ґрунтується на багатстві і представляє інтереси найзаможніших суспільних верств;

• популістський, який ґрунтується на популізмі, тобто на діяльності, спрямованій на досягнення популярності в масах ціною необґрунтованих обіцянок, демагогічних гасел:

• професійний, де лідер-професіонал постіндустріального суспільства органічно поєднує в собі високий інтелект, вольове устремління, розвинену здатність генерувати оригінальні свої і сприймати чужі ідеї, високу моральність.

Залежно від характеру лідера, властивостей його конституентів, зв'язку між лідером і його конституентами та ситуації, в якій здійснюється лідерство американський політичний психолог М. Дж. Херманн виокремлює чотири образи лідерства:

• "прапороносця" (або великої людини);

• "служителя";

• "торговця";

• "пожежника".

Лідерів-"прапороносців" вирізняє власне бачення дійсності. У них є ідея, заради здійснення якої вони нерідко прагнуть змінити політичну систему. Такий лідер визначає характер того, що відбувається, його темп, формує політичну проблематику. Образ "служителя" засвоює політик, який прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників. На практиці лідери такого типу керуються тим, чого очікують, у що вірять і чого потребують їхні виборці. Для лідера-"торговця" важливою є здатність переконати. Завдяки їй конституенти "купують" його плани або ідеї, залучаються до їх здійснення. Особливого значення при цьому набувають здібності самого лідера і та стратегія, до якої він вдається, щоб домогтися підтримки своєї політики та її здійснення. Лідери-"пожежники" "гасять пожежу", тобто реагують на ті проблеми, які навколишнє середовище пред'являє їх конституентам. Подібні лідери відгукуються на породжені ситуацією події і проблеми, їхні дії визначають насущні вимоги моменту.Залежно від ставлення до існуючих суспільних порядків лідерів можна поділити на консерваторів, реформаторів і революціонерів. За видами розрізняють формальне і неформальне лідерство.

За масштабами лідерство може виявлятися на рівні групи, організації, соціальної спільності, населеного пункту, адміністративно-територіальної одиниці, регіону, країни в цілому.