13. Психологія розвитку тіньової економіки.

Новий етап розвитку тіньової економіки спостерігається у другій половині ХХ ст., що пов’язується з глобальною трансформацією світового господарства. У розвинених країнах іллегалізація економічної діяльності в середині ХХ ст. викликана залученням цих країн до індустріального та інформаційного суспільства. У соціалістичних країнах різке зростання тіньового сектору виявилося результатом недосконалості директивно-планової моделі економіки порівняно з ринковою. «Тіньова економіка» призводить до появи «тіньової» психології, ідеології і навпаки.

16. Типологія особи злочинців.

У кримінологічній літературі розрізняють типологію і класифікацію. Відмінність між цими поняттями полягає в тому, що типологія узагальнює сукупність типових для всіх або певних груп соціальних особливостей, а класифікація поділяє злочинців на групи за певною одиничною, індивідуальною ознакою. Класифікація передує типології.

У науковій і навчальній літературі наводяться різні класифікації злочинців:

- за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта) — чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, у тому числі 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою, вищою освітою;

- за ознаками соціального становища і роду занять — робочі, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, працівники сфери торгівлі, приватні підприємці, студенти, фермери, безробітні, пенсіонери;

- за ознаками місця проживання і тривалості проживання — житель міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;

- за інтенсивністю і характером злочинної діяльності — повторність, рецидив (спеціальний або особливо небезпечний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;

- за даними про стан особи в момент вчинення злочину — у стані алкогольного, наркотичного сп’яніння, під час відбування покарання у виправно-трудовій установі;

- за видами вчиненого злочину — злодії, грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.

Наведені класифікації не вичерпні, оскільки злочинців можна класифікувати й на інших підставах.

У кримінологічній літературі наводяться різні варіанти типології особи злочинця, що поділяються на групи залежно від критерію типологізації. Так, російські вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії розрізняють три групи типології.

До першої групи належать топології, в яких злочинці диференціюються залежно від характеру особистісно-мотиваційних властивостей, що виявляються у вчиненому злочині. За цим критерієм розрізняють особливо небезпечних, насильницьких, корисливих, які вчинили злочини проти суспільного порядку, необережних.

Друга група об’єднує типології, в яких злочинці розподіляються за характером взаємодії криміногенної особи зрізним ступенем вираження з факторами ситуації вчинення злочину або залежно тільки від ступеня вираження криміногенних викривлень особи. Як приклад такої типології можна вважати варіант, запропонований для неповнолітніх злочинців, коли розрізняють два основних типи: криміногенний і випадковий. У свою чергу, криміногенний тип поділяється на три підтипи: послідовно криміногенний; ситуаційно-криміногенний; ситуаційний.

До третьої групи входять типології, де критерієм типологізації є соціальна спрямованість особи злочинця. Один з варіантів такої типології — розподіл злочинців за співвідношенням негативної й позитивної спрямованості особи. Така типологія передбачає:

- професійний тип — найнебезпечніший тип особи, до якого належать професійні злочинці й особливо небезпечні рецидивісти. Спрямованість особи деформована і репрезентується у вигляді негативної спрямованості. Вирізняється правовим нігілізмом, низькою загальною і моральною культурою, антисуспільною установкою. Для цього типу характерний внутрішній потяг до вчинення повторних злочинів і створення власними зусиллями ситуацій, що сприяють вчиненню злочинів;

- звичний тип — для особи характерна значна деформація структури соціальної спрямованості, позитивний компонент слабкий, а соціально-психологічні властивості нестійкі й суперечливі. Вирізняється низьким рівнем правосвідомості, відсутністю чітких меж між моральним і аморальним, поняттями “можна" та “не можна". Від професійного типу відрізняється тим, що використовує життєві ситуації, але не активний у самостійному створенні таких ситуацій. До цього типу належать особи, що вчиняють повторні злочини, у тому числі й рецидивісти;

- нестійкий тип — для особи не характерні наявність стійких і значних деформацій структури спрямованості особи. Компоненти негативної і позитивної спрямованості приблизно однакові, що однаковою мірою може спричинити як до послаблення, так і до підсилення криміногенності. Між злочином і особою завжди є “привід”, особистісна інтерпретація якого може або призвести до вчинення злочину, або ні. До вчинення злочину така особа може вчиняти різні правопорушення або аморальні дії;

- необережний тип — у соціальній спрямованості цього типу переважає позитивний компонент, а негативна спрямованість мінімальна. Для цієї особи характерне легковажне ставлення до соціальних норм, що регулюють поведінку в суспільстві. Може вчиняти, як правило, нетяжкі злочини як умисно, так і з необережності;

- випадковий тип — особа характеризується позитивною соціальною спрямованістю, без деформації з боку негативного компонента, має стійкий рівень правосвідомості, злочини вчиняє виключно через тиск критичної життєвої ситуації. Це, як правило, злочинні дії, вчинені у стані сильного душевного хвилювання, що викликаний не правомірними діями потерпілого, або з перевищенням меж необхідної оборони.

Пропоновані типології особи можна застосовувати до будь-якої категорії злочинців (корисливих, неповнолітніх тощо), тобто вони універсальні.

Українські вчені-кримінологи (НАВС України) виокремлюють дві підстави типологізації: характер вчинених злочинів; глибина і стійкість антисоціальності особи.

За першим критерієм виокремлюють таких злочинців:

- насильницьких (агресивних), які посягали на життя, здоров’я, честь і гідність людини — це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм;

- корисливих, які вчинили крадіжки і розкрадання майна ненасильницькими способами — хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.;

- корисливо-насильницьких — бандити, грабіжники, рекетири, корисливі й наймані вбивці;

- що вчинили злочини проти суспільного порядку управління;

- необережних.

За другим критерієм виокремлюють таких злочинців:

- випадкових — вперше вчинили нетяжкі злочини під впливом несприятливих зовнішніх обставин всупереч власним ціннісним орієнтаціям;

- ситуативних — схожі з випадковими, але вчиняють тяжкі злочини (умисне вбивство з ревнощів);

- нестійких — вчиняють умисні злочини вперше, але раніше вчиняли правопорушення і проступки;

- злісних — здійснюють злочинну діяльність тривалий час (у тому числі рецидивісти, лідери організованих злочинних груп);

- особливо злісних — “злодії в законі", “авторитети”, лідери організованих злочинних угруповань.