57. Психологія приватної детективної діяльності.

65.Психологія праці адвоката.

Діяльність захисника в кримінальному судочинстві спрямована на спростування обвинувачення (підозри), на пошук обставин, які ви-правдовують або пом’якшують провину. Відповідно до Криміналь-но-процесуального законодавства України участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді криміналь-них справ у суді є обов’язковою, крім випадків відмови підозрюва-ного, обвинуваченого і підсудного від захисника у встановленому за-коном порядку. Відмова від захисника не може бути прийнята: 1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у скоєн-ні злочину до вісімнадцяти років; 2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та ін.) не можуть самі реалізувати своє право на захист; 3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочин-ство; 4) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру. Захист у кримінальних справах — один із найбільш складних і ва-жливих інститутів захисту прав та інтересів громадян. Окрім профе-сіоналізму, він вимагає високої принциповості, самовіддачі, мужнос-ті, а часом і сміливості.. Серед структурних компонентів діяльності щодо здійснення пра-восуддя (пізнавальний, комунікативний, конструктивний, організа-торський, засвідчувальний і виховний) роботі адвоката притаманні всі перелічені, крім засвідчувальної діяльності. Розглянемо психоло-гічні особливості кожного із зазначених компонентів захисної діяль-ності. Захист інтересів обвинуваченого вимагає вивчення безлічі різно-манітних фактів і обставин, що відносяться до розглядуваної кри-мінальної справи. Адвокатові доводиться аналізувати наявні в справі докази, пізнавати інформацію й інтерпретувати її з погляду можливості використання для виправдання підзахисного або пом’я-кшення його провини. Пізнавальний компонент діяльності адвока-та спрямований на розв’язання складного завдання — встановлен-ня істини з метою виправдання особи, яка притягається до відпові-дальності, або пом’якшення її покарання. Успішне вирішення цього завдання потребує пошуку необхідних доказів, з’ясовування тих об-ставин справи, що можуть представити обвинуваченого з позитив-ного боку. Уміння знаходити серед багатьох фактів такі, що спрос-товують обвинувачення або дають можливість пом’якшити відпо-відальність, передбачає глибину розуму, спостережливість, проникливість, самостійність і гнучкість мислення, міцну пам’ять. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються та-кож його активність і критичність, в основі яких лежить точна й об’єктивна оцінка наявних фактів. Комунікативний компонент у діяльності адвоката дає змогу глиб-ше вивчити психологічні причини скоєння злочину, дати повнішу ха-рактеристику особистості обвинувачуваного, правильно будувати стосунки з іншими учасниками кримінального процесу, уникнути де-структивних конфліктних ситуацій. Уміння спілкуватися з людьми в роботі адвоката означає: • уміння будувати стосунки з підзахисним; ¹ •   уміння підтримувати ділові стосунки з прокурором, слідчим, суддею та іншими учасниками судового процесу; •   уміння встановлювати психологічний контакт із зазначеними особами (найперше з підзахисним); •   уміння надавати підзахисному психологічну допомогу; •   уміння вибирати визначену стратегію поведінки в конструктив-ному конфлікті з прокурором, виходячи з реального стану¹. Комунікативність як якість особистості адвоката допомагає йому правильно сприймати й оцінювати людей, успішно налагоджувати стосунки з учасниками судового розгляду, привертати їх до себе, пси-хологічно грамотно “читати” реакцію на висловлювані думки тощо. Що стосується спілкування адвоката з підзахисним, то важливою умовою його успішності є їхня психологічна сумісність. У психології під сумісністю розуміється взаємне сприйняття партнерів у спілкуванні і спі-льній діяльності, засноване на оптимальному поєднанні (подібності або взаємодоповнюваності) ціннісних орієнтацій, соціальних установок, ін-тересів, характерів та інших значущих для міжособистісної взаємодії ха-рактеристик. Сумісність, як правило, супроводжується виникненням взаємної симпатії, впевненості в успішному результаті. Особливе значен-ня сумісність набуває в складних умовах, у важкому стані, коли досяг-нення загальної мети відбувається при дефіциті засобів, часу, простору, кількості учасників. Суд, безперечно, є дуже складною ситуацією для підзахисного, тому вибір обвинуваченим захисника (так само як і від-мова від нього), а також психологічний контакт між ними чималою мі-рою обумовлений саме цим психологічним явищем. Досить часто в су-довій практиці відмова обвинуваченого від раніше обраного ним захис-ника пояснюється психологічною несумісністю цих осіб. Виникненню сумісності у стосунках між адвокатом і підзахисним сприяють такі професійні й особистісні якості захисника: •   професійні навички й уміння захисника, обумовлені його тео-ретичними знаннями і практичним досвідом; ¹ У теорії і практиці виокремлюють п’ять стратегій поведінки в конфлікті: 1) уникання — ухилення від боротьби; 2) суперництво — нав’язування іншій стороні переважного для себе рішення, відкрита боротьба для реалізації своїх інтересів; 3) пристосування — принесення в жертву своїх інтересів заради спокою; 4) компроміс — досягнення згоди шляхом взаємних і приблизно рівних поступок сторін; 5) співпрацю — прийняття спільними зусиллями рішення з проблеми, яке задовольняє обидві сторони (див. докладніше: Анцупов А. Я., Малышев А. А. Введение в конфликтологию: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 1996. — С. 68–71). 297

•   правильне розуміння захисником свого процесуального статусу; •   загальна культура адвоката, його тактовність, толерантність, емоційна стійкість; •   уміння поєднати захист законних інтересів обвинуваченого з ін-тересами правосуддя; •   розвинена атракція (уміння привернути підзахисного до себе) та ін. Процес спілкування між захисником і підзахисним має ряд пси-хологічних труднощів, що обумовлені головним чином психічним станом обвинуваченого. Звичайний психічний стан більшості обви-нувачуваних — стреси (особливо висока нервово-психічна напруже-ність у невинних підслідних).

66. Психологічні особливості в наданні юридичних послуг.

67. Психологія забезпечення надійності недопалу юридичного органу.

68. Психологічне забезпечення діяльності працівників юридич­них органів у екстремальних умовах та надзвичайних обста­винах.

69. Юридична психолінгвістика та її зміст.

67. Психологічний аналіз змісту повідомлень громадян.

67. Психологія кримінального середовища.

1. Кримінальна психологія - галузь юридичної психології, яка вивчає психологічні механізми правопорушень і психологію правопорушників, психологічні проблеми утворення, структури, функціонування і розпаду злочинних груп. Кримінальна психологія вивчає закономірності, пов'язані з формуванням злочинної установки, утворенням злочинного умислу, підготовки і здійснення злочину, а також, створенням злочинного стереотипу поведінки. Вона досліджує особу злочинця і злочинної групи, а також психологічні шляхи впливу на цю особу і групу. Кримінальна психологія також вивчає психологічні закономірності поведінки особи в криміногенній ситуації і розробляє рекомендації по профілактиці злочинності, досліджує психологічні аспекти необережної злочинності.

Злочинність - не тільки сукупність злочинних діянь, але і сукупність осіб, які їх здійснюють. При дослідженні стану, структури і динаміки злочинності аналізуються не тільки факти злочинів, але і контингент злочинців. Узагальнення суб'єктивних даних дозволяє точніше прогнозувати динаміку злочинності, її вплив на соціальні процеси, науково обгрунтовано будувати організацію боротьби із злочинністю.

2. Психологічне вивчення особи обвинуваченого включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, прагнень, які лежать в основі вчинків (мотивів поведінки), загальної структури і окремих рис характеру, емоційно-вольової сфери, здібностей, індивідуальних особливостей інтелектуальної діяльності (виховання, мислення, пам'яті та інших пізнавальних процесів).

Робота по виявленню причин даного злочину проводиться успішніше, якщо слідчий більш детально і всебічно вивчив психологічні особливості особи обвинуваченого.

Вивчення психологічних особливостей обвинуваченого повинно бути складовою частиною розслідування злочину, і в кожному конкретному випадку діапазон цих відомостей повинен конкретизуватися в залежності від категорії і характеру кримінальної справи і від особливостей особи обвинуваченого.

Особа злочинця відрізняється від особи не злочинця негативним змістом ціннісно-нормативної системи і стійкими психологічними особливостями, сукупність яких має криміногенне значення і специфічна саме для злочинців. Злочинці більш фаталістичні і меланхолічні, вони негативно оцінюють прожите життя, щоденні справи і життєві перспективи, в них знижена потреба в саморегуляції і в подальших планах вони надають перевагу безтурботному існуванню. Але різні риси особи неоднаково виражені у різних категорій злочинців.

Вбивці - це люди, поведінка яких визначається афективними ідеями, які реалізуються в певних ситуаціях. Вони дуже чутливі до будь-яких елементів міжособистісної взаємодії, підозріливі, сприймають зовнішнє середовище як вороже.

Корисливо-насильницьким злочинцям притаманні такі властивості, як імпульсивність поведінки і нехтування соціальними нормами, агресивність, відчуженість від соціального середовища, неадекватна оцінка ситуації. Для них характерна підвищена ворожість до оточення, труднощі в засвоєнні моральних і правових норм.

Психологічні особливості злодіїв подібні до особливостей корисливо-насильницьких злочинців, але мають меншу степінь вираження. Вони більш соціально адаптовані, менш імпульсивні, в більшій степені можуть контролювати свою поведінку. Злодії добре орієнтуються в соціальних нормах і вимогах, але внутрішньо їх не приймають і свідомо порушують.

Для осіб, які здійснили згвалтування, характерна наявність таких якостей, як схильність до домінування і подолання перешкод, зниження чутливості до відношенні до інших людей. Цей злочин пов'язаний з такими особистими властивостями як імпульсивність, соціальна відчуженість, порушення адаптації, дефекти правосвідомості і можливості регулювання своєї поведінки.

Одним з істотних факторів, що впливає на злочинність, є незадоволеність потреб в сфері споживання. Потреби виступають як такі стани особи, завдяки яким здійснюється регулювання поведінки, визначається спрямованість мислення, почуттів і волі людини.

3. Організована злочинність існує у вигляді злочинних угруповань. Основою внутрішньої організації подібних угруповань можуть бути корисливі мотиви, ідеологічні і навіть політичні цілі.

До найбільш простого типу злочинних формувань належать випадкові злочинні групи, які виникають випадково і здійснюють злочин без попередньої змови, мають низький рівень психологічної згуртованості. В таких групах відсутній лідер, рішення приймаються під впливом емоцій, настрою, нема розподілу ролей і функцій.

Наступним різновидом злочинних формувань є групи типу компанії, які здійснюють злочини за попереднім зговором. В таких групах вже виділяється керівне ядро з найбільш активних членів, підвищується значимість взаємовідносин, але вини побудовані переважно на особистих симпатіях і емоційних зв'язках.

Організована злочинна група - більш досконала і більш небезпечна форма кримінального об'єднання. Вона являє собою стійку групу осіб, які попередньо об'єдналися для споєння одного або декількох злочинів. Така група детально готує і планує злочин, розподіляє ролі між співучасниками, забезпечує техніку. В таких групах є лідер, керівне ядро. Такі групи існують досить тривалий час. Найбільш активні члени організованих злочинних груп - це особи, які систематично займаються злочинною діяльністю, мають кримінальні навики і досвід.

Серед організованих злочинних угруповань банда (озброєна злочинна група) відрізняється самим високим рівнем організованості, безумовним підкоренням главареві.

67. Основи вивчення та оцінки особистості злочинця.

68. Психологія кримінального насильства.

74. Професійна майстерність правознавця та її складові.

75. Професійна деформація правознавців, методи її попередження.

76. Психологічне забезпечення роботи юриста, його зміст та ме­тоди.

77. Особливості вивчення людини у психологічному спостере­женні.

78.Методи здійснення психологічною аналізу фактів у юридичній діяльності.

79. Особливості розроблення психологічного портрета людини у юридичній діяльності.

80. Психологічне спостереження за кримінальним угрупуваннями.

81. Психологічні особливості затримання правопорушників.

82. Психологічна характеристика екстремальних ситуацій у юридичній діяльності (на прикладі правоохоронних органів).

83. Психологія митної діяльності.

84. Психологія діяльності підрозділів карною розшуку.

85; Психологічні особливості здійснення профілактики злочи­нів на підприємствах.

80. Психологія діяльності приватних підприємств, які надають послуги а безпеки.

87. Психотехніка рефлексійного мислення правознавця.

88. Правова психологія особистості.

89. Психологія права.

90. Психологічний зміст правотворчої діяльності.